Рішення

від 12.04.2018 по справі 910/21782/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2018Справа № 910/21782/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Комунального підприємства "Автотранспортник" Деснянської районної у місті Києві ради (02097, м. Київ, вул. Радунська,18)

до Фізичної особи-підприємця Лакійчук Руслана Миколайовича (03170, АДРЕСА_1)

про стягнення 30 859,99 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Автотранспортник" Деснянської районної у місті Києві ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Фізичної особи-підприємця Лакійчук Руслана Миколайовича про стягнення 30859,99 грн., а саме 19238,40 грн. заборгованості з орендної плати, 2355,10 грн. заборгованості з оплати електричної енергії та послуг водопостачання, а також 9266,49 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 394-6 від 31.12.2013 року про передачу майна територіальної громади міста Києва в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та фактично спожитих комунальних послуг (електричної енергії та послуг водопостачання), в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі, за наявності якої останнім нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/21782/17 та призначено її розгляд справи на 31.01.2018 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу XI перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в новій редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, оскільки провадження у справі № 910/21782/17 було порушене до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи за правилами, які діють після набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 31.01.2018 року судом роз'яснено сторонам про набрання чинності Законом України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, з'ясовано думку сторін, щодо можливості розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 року приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/21782/17 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

19.01.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, яка судом задоволена, документи судом долучені до матеріалів справи.

15.02.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву б/н від 09.02.2018 року про долучення до матеріалів справи розрахунку заявленої до стягнення пені. Заява судом задоволена, розрахунок судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час вирішення спору позивачем суду не надано.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року та 31.01.2018 року, які надсилались на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 03170, АДРЕСА_1 , та яка співпадає з місцем проживання відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання та адресату не вручені, що підтверджується довідками відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовими конвертом, в яких ухвали суду від 11.12.2017 року та 30.01.2018 у справі № 910/21782/17 були надіслані на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місця проживання ФОП Лакійчук Р.М., яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/21782/17.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки ФОП Лакійчук Р.М. не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

31 грудня 2013 року між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець за договором), Фізичною особою - підприємцем Лакійчук Русланом Миколайовичем (орендар за договором, відповідач у справі) та Комунальним підприємством "Автотранспортник" Деснянської районної у місті Києві ради (балансоутримувач за договором, позивач у справі) укладено Договір № 934-6 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення сесії Київради від 23.10.2013 року № 256/9744 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бальзака Оноре де, №75А, для розміщення підземного паркінгу.

Вказаний Договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди (п.1.2 Договору).

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства Автотранспортник Деснянської районної у місті Києві ради (п.2.4 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 675,20 кв. м. згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору. Вартість об'єкта оренди згідно з актом оцінки нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, затвердженим висновком про вартість майна об'єкта оцінки станом на 27.06.2012 року становить 801600 грн. (без ПДВ).

Згідно п.9.1 Договору цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01 січня 2014 року до 29 грудня 2016 року.

Згідно п.4.1 Договору орендар зобов'язаний протягом 10 календарних днів з дати підписання цього Договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт суборенди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.

У разі відмови орендаря від підписання акту приймання-передачі протягом 10 календарних днів з дати отримання акту від орендаря договір припиняє свою дію.

Опис технічного стану об'єкта суборенди на дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.2 Договору).

У відповідності до умов Договору орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у тимчасове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 675,20 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бальзака Оноре де, №75А , що підтверджується відповідним належним чином оформленим Актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.01.2014 року, підписаним трьома сторонами без зауважень (копія вказаного Акту міститься в матеріалах справи).

Таким чином Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією належним чином виконано свій обов'язок з передачі Фізичній особі-підприємцю Лакійчук Руслану Миколайовичу на підставі спірного Договору орендоване приміщення в тимчасове платне користування, а відповідачем, у свою чергу, прийнято орендоване майно без будь-яких зауважень.

Факт отримання в оренду та подальше користування нежитловим приміщенням відповідачем не заперечувався.

Відповідно до п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затверджу рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та визначеної в Додатку №1 Договору на дату підписання Договору, за перший місяць оренди становить 3,96 грн. за І кв. м орендованої площі, що в цілому складає 2672,00 грн.

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п.3.4 Договору).

Згідно п.3.2 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

За умовами п.п. 3.5, 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем балансоутримувачу, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління Комунального підприємства Автотранспортник Деснянської районної у місті Києві ради починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 12 числа поточного місяця.

Докази того, що сторони узгодили інший строк та порядок сплати орендної плати за Договором, ніж передбачено у вказаних пунктах 3.5, 3.6 Договору, в матеріалах справи відсутні.

При цьому як визначено сторонами в п. 3.8 Договору, вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених з орендарем з балансоутримувачем або організаціями, що надають відповідні послуги.

Згідно з п. 4.2. Договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити орендні платежі.

Також відповідно до п. 4.9 Договору орендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремим договором, укладеним орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т. п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж.

У місячний термін після укладання цього Договору орендар повинен надати орендодавцю копії договорів, передбачених цим пунктом.

У випадку не укладання договорів з організаціями, що надають вищезазначені послуги, орендар зобов'язаний протягом 15 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками підписати договір з балансоутримувачем про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Згідно п.6.2 Договору за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених оредних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодаством України.

Вказаний Договір підписаний представниками орендодавця, орендаря та балансоутримувача та засвідчений печатками сторін.

Як стверджує позивач в позовній заяві, в порушення умов Договору відповідач, починаючи з травня по жовтень 2016 року включно, свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення та оплату комунальних витрат в обумовлені Договором строки належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлового приміщення в сумі 19238,40 грн. та з оплати спожитих відповідачем комунальних послуг (електричної енергії та водопостачання) в сумі 2355,10 грн.

В подальшому, у зв'язку з неоплатою відповідачем орендної плати та фактично спожитих комунальних послуг, позивачем були направлені на адресу ФОП Лакійчук Р.М. вимоги: №38/002 від 09.08.2016 року, від 22.03.2017 року та 19.07.2017 року, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати та фактично спожитих комунальних послуг, позивачем на підставі п.6.2 Договору здійснено нарахування пені в сумі 9266,49 грн. за період з 12.05.2016 року по 31.10.2016 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати та фактично спожитих комунальних послуг (електричної енергії та водопостачання) відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 19238,40 грн. з орендної плати та 9266,49 грн. комунальних послуг (електричної енергії та водопостачання), з вимогами про стягнення яких позивач звернувся до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

При цьому оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Зокрема, як зазначалось судом вище, матеріалами справи належним чином підтверджується передача орендованого нерухомого майна загальною площею 675,20 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бальзака Оноре де, №75А , в оренду відповідачеві.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 632 ЦК передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Зокрема, розмір та порядок сплати орендної плати визначені сторонами в розділі 3 Договору.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п.3.6 Договору суборендар зобов'язувався не пізніше 12-го числа поточного місяця сплачувати орендну плату тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу згідно Договору в оренду нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Бальзака Оноре де, №75А , а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив орендну плату за травень - жовтень 2016 року та має перед позивачем заборгованість зі сплати 19238,40 грн. орендної плати.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами стосується виконання умов Договору в частині сплати відповідачем орендних платежів за користування переданим позивачем за актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.01.2013 року в суборенду нерухомим майном та компенсації суборендарем вартості спожитих останнім комунальних послуг та витрат орендаря на утримання об'єкту суборенди в сумі 1856,68 грн.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначалось судом вище, умовами п.3.8 та п. 4.9 Договору визначений обов'язок орендаря з укладення окремих договорів з балансоутримувачем або з іншими підприємствами, що надають відповідні послуги, щодо витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, оскільки згідно Договору вказані платежі не входять до складу орендної плати, та самостійної оплати орендарем таких платежів.

Натомість, докази укладення відповідачем згідно вимог п.п.3.8, 4.9 Договору з позивачем та/або іншими організаціями договору про відшкодування витрат орендодавця та утримання орендованого майна та оплату спожитих комунальних послуг, а також наявності додаткових угод до спірного Договору щодо врегулювання даного питання, в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу порядок і строки внесення платежів з відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та оплату фактично спожитих комунальних послуг умовами укладеного між сторонами Договору оренди не визначений.

Надавши правову оцінку поданим позивачем матеріалам суд дійшов висновку, що за наявності зазначення в Договорі № 394-6 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.12.2013 року обов'язку орендаря відшкодовувати понесені орендодавцем витрати на утримання орендованого майна та оплатити вартість спожитих комунальних послуг на підставі окремих договорів, укладених орендарем з балансоутримувачем або з іншими підприємствами, що надають відповідні послуги, та враховуючи відсутність доказів укладення самим орендарем з орендодавцем або безпосередніми виконавцями послуг догорів про компенсацію та надання відповідних послуг, правові підстави для віднесення вказаних витрат та спожитих комунальних послуг до сум, належних до сплати Фізичною особою - підприємцем Лакійчуком Р.М. за травень - жовтень 2016 року включно згідно умов Договору відсутні.

Окремо суд наголошує, що розмір належного відшкодування понесених позивачем як орендарем нерухомого майна експлуатаційних та комунальних витрат, а також спожитих комунальних послуг залежить від змісту, фактичного їх об'єму, тарифів та витрат останнього, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг тощо.

При цьому на підтвердження обґрунтованості та складу включених до складу заборгованості відповідача спожитих комунальних послуг, а саме постачання електричної енергії та послуг водопостачання тощо, позивачем не надані відповідні відомості позивача про споживання ФОП Лакійчуком Р.М.

Отже за висновками суду, витрати на утримання об'єкту оренди, понесені позивачем, та фактично спожиті комунальні послуги, їх розмір та тарифи на оплату документально не підтверджені та у встановленому порядку не обґрунтовані, як і не надано жодних доказів на підтвердження наявності відповідних узгоджених сторонами розрахунків за умовами Договору оренди, матеріали справи не містять.

Таким чином, за відсутності зазначених доказів підстави для віднесення вказаних спожитих комунальних послуг до сум, належних до сплати ФОП Лакійчуком Р.М. за травень - жовтень 2016 року в сумі 2355,10 грн. відсутні, тобто судом встановлено, що при визначенні розміру та обсягу фактично спожитих в процесі оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Бальзака Оноре де, №75А , позивачем не доведено наявність обов'язку відповідача як орендаря щодо оплати вказаних витрат на підставі Договору, в обсязі та сумах, зазначених в позовній заяві.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 394-6 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.12.2013 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості з орендної плати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 19238,40 грн. орендної плати позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі.

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк сплату орендної плати належним чином не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання, в зв'язку з чим позивачем на підставі п. 6.2 Договору, згідно якого за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України, позивачем здійснено нарахування за Договором пені в сумі 9266,49 грн. за період з 12.05.2016 року по 31.10.2016 року.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом положень ч.4 ст.231 ГК, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Окрім того, за приписом статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.9 постанові № 14.

Враховуючи вищевикладене, передбачене умовам п. 6.2 Договору нарахування пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення не відповідає приписам чинного законодавства, отже нарахування пені повинно бути обмежене розміром подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення.

Також суд звертає увагу, що одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначається поняття "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, сторони умовами Договору, зокрема, п.3.6, визначили строки виконання окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі Договору, а саме зі щомісячним погашенням орендних платежів не пізніше 12 числа поточного місяця.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Згідно п. 2.5 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) перебіг часу, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, оскільки умовами Договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплатити щомісячну орендну плату та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право позивача (балансоутримувача) вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку сплати кожного чергового платежу, а отже і початок періоду прострочення та можливого нарахування пені за порушення строків сплати кожного чергового платежу починається з моменту порушення строку його погашення.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем в розрахунку від 09.02.2018 року періоду прострочення та з урахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 343 ГК України, становить 472,11 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом - 472,11 грн.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лакійчук Руслана Миколайовича (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Автотранспортник" Деснянської районної у місті Києві ради (02097, м. Київ, вул. Радунська,18, код ЄДРПОУ 32106047) 19 238 (дев'ятнадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 40 коп. - заборгованість з орендної плати, 472 (чотириста сімдесят дві) грн. 11 коп. - пені, 1021,94 (одну тисячу двадцять одну) грн. 94 коп. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.04.2018 року.