Рішення

від 26.04.2010 по справі 17/23/09-нр

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2010 р. Справа № 17/23/09-НР

За позовом: Фірми Спектр (54030, м. Миколаїв, Табірне поле, 5/6)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Карат-СВ (54030, м. Миколаїв, вул.Петровського, 4)

Про: визнання недійсним договору купівлі - продажу № 15/11 від 15.11.2003 року

Суддя В.Д. Фролов

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Макар П.П.

Бєлік С.В., дов. № Юр-22/01-09 від 22.01.2009 р.

Від відповідача: Євтєєва Т.В., дов. б/№ від 18.02.2009р.

В засіданні приймає участь:

Була оголошена перерва до 26.04.2010 р.

У січні 2009 року Фірма Спектр звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Карат-СВ про визнання недійсним договору від 15.11.2003 року № 15/11 купівлі-продажу автозаправної станції.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.05.2009 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів безпідставності і позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року рішення скасовано і позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю Карат-СВ звернулось з касаційною скаргою, у якої просило судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами пункту 3 статті 65 Господарського кодексу України, статей 97, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України Про господарські товариства , статей 42, 22, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та залишити рішення в силі.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карат-СВ задоволена частково. Рішення господарського суду Миколаївської області від 29.05.2009 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року у справі № 17/23/09 скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.03.2010 р. справа № 17/23/09 прийнята до нового розгляду, її присвоєний №17/23/09-НР.

Відповідач позовні вимоги заперечує, посилаючись на те, що усі аргументи з приводу того, що оскаржуваний договір було підписано не уповноваженою особою з боку Позивача не відповідають фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства України, а також суперечать наявним у справі матеріалам. Крім цього, він посилається на сплив позовної давності, що, вважає, є підставою для відмови у позові.

Вивчивши матеріали справи, господарський суд встановив:

На підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1998 року № 15-р фірма Спектр придбала у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області будівлю та споруди автозаправної станції № 7, які розташовані за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Спортивна, 4 та здійснила державну реєстрацію нерухомого майна.

Наказом від 18.08.1999 року № 42 на посаду директора фірми був призначений ОСОБА_4.

На умовах договору від 04.12.2000 року № 1-2000 фірма Спектр , в особі директора П.Макара, передала автозаправну станцію в оренду дочірньому підприємству акціонерного товариства Юженергострой , в особі директора ОСОБА_4.

15.11.2003р. між Фірмою Спектр , в особі директора ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю Карат-СВ в особі директора ОСОБА_5, був укладений договір купівлі-продажу № 15/11, за умовами якого Фірма Спектр зобов'язалась передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Карат-СВ автозаправну станцію № 7, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Спортивна, 4.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від імені фірми Спектр договір підписано керівником ОСОБА_4, який, як стверджує позивач, не був уповноважений укладати цей договір. Підставами для визнання недійсним договору купівлі - продажу № 15/11 від 15.11.2003року позивач зазначає: відсутність рішення загальних зборів членів фірми Спектр про відчуження майна, невідповідність ціни продажу фактичній вартості майна та підписання договору купівлі-продажу від імені фірми Спектр не уповноваженою особою.

Проаналізувавши наданні докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.

Згідно статті 97 Цивільного Кодексу України, управління товариством здійснюють його органи.

Відповідно частини 3 статті 65 Господарського Кодексу України, для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Згідно частини 5 статті 65 Господарського Кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності.

Відповідно статті 23 Закону України Про господарські товариства , управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу.

В матеріали справи Позивачем було надано наказ про призначення керівником Фірми Спектр ОСОБА_4, який і підписав оскаржуваний Позивачем договір купівлі-продажу 15.11.2003р. від імені підприємства.

Таким чином, Позивач сам визнає той факт, що саме ця особа була призначена керівником фірми Спектр і, відповідно отримала усі повноваження на представництво інтересів товариства, керівництво його діяльністю, а також підписання від імені Позивача будь яких правочинів (в тому числі оскаржуваного ним договору купівлі-продажу від 15.11.2003р.).

Таким чином, усі аргументи з приводу того, що оскаржуваний договір було підписано не уповноваженою особою з боку Позивача не відповідають фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства України, а також суперечать наявним у справі матеріалам.

Що стосується пропуску позивачем строку позовної давності, слід відмітити, що з матеріалів справи вбачається, що Позивачу було відомо про укладання оскаржуваного договору від 15.11.2003р. з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Про обізнаність Позивача з приводу укладеного договору також свідчить його неодноразові звернення до відповідних правоохоронних органів з метою порушити кримінальну справу стосовно керівника Фірми Спектр ОСОБА_4 саме за фактом підписання ним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.2003р.

Таким чином, суд вважає, що належним чином підтверджена обізнаність як мінімум двох посадових осіб (які виконують функції органів управління) обох сторін оскаржуваного договору купівлі-продажу є цілком достатньою підставою вважати, що перебіг строків позовної давності почався саме з 15.11.2003р.

Відповідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного Кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень статті 267 ЦК України ( Наслідки спливу позовної давності ) позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Слід звернути увагу на те, що до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України, відносно дотримання учасниками спірного договору вимог статті 657 Цивільного кодексу України форми договору, а також частини 3 статті 640 цього Кодексу в контексті встановлення факту вчинення правочину не можуть застосовуватися, оскільки за змістом пунктів 4 і 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були украдені до 1 січня 2004 року, застосовується законодавство, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, на момент укладання договору купівлі - продажу за № 15/11 від 15.11.2003 року, положення ЦК України (1963р.) взагалі не передбачали обов'язкової вимоги нотаріального посвідчення договору купівлі -продажу майнового комплексу, крім договору купівлі-продажу жилого будинку.

Таким чином, договір купівлі-продажу № 15/11 від 15.11.2003р. автозаправної станції № 7, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Спортивна, 4 був укладений у простій письмовій формі, відповідно до норм законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину та був зареєстрованій в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.01.2006 р.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Суддя В.Д.Фролов