Рішення

від 11.04.2018 по справі 918/164/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 квітня 2018 р. Справа № 918/164/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В.,

розглянувши матеріали позовної заяви від 14.03.2018 року №34

за позовом: Рівненського міжшкільного навчально-виробничого комбінату

до відповідача: Приватного підприємства "Авто-Рівне"

про стягнення заборгованості в сумі 43 654,40 грн.

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

Представники:

від позивача: Волох Т.В. (довіреність №47 від 10.04.2018 року);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рівненський міжшкільний навчально-виробничий комбінат звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "Авто-Рівне" про стягнення заборгованості в сумі 43 654,40 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови Договору оренди нежитлового приміщення від 25.04.2008 р. в частині сплати орендних платежів та відшкодування комунальних послуг.

Ухвалою суду від 21 березня 2018 року відкрито провадження у справі №918/164/18, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до слухання на 11 квітня 2018 року.

В судовому засіданні 11 квітня 2018 року представник позивача підтримав позов, та просив стягнути з відповідача 43 654,40 грн. заборгованості.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, відзиву на позов в порядку та в строки встановлені ухвалою суду не надав.

Про місце дату та час розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було направлено на адресу відповідача, та яке повернулось до суду з відміткою відділення поштового зв'язку: "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно положень статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

25 квітня 2008 року між Рівненським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом (надалі - орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "Авто-Рівне" (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі - договір) (арк.с. 12-15).

У відповідності до пункту 1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення для облаштування станції техобслуговування автомобілів, за адресою місто Рівне, вулиця Соборна, 269, загальною площею 389 м.кв., яке знаходиться на балансі Рівненського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, оцінка якого становить 276 800 грн. станом на 30 листопада 2007 року.

Пунктом 1.2. договору оренди визначено, що орендар вступає у платне користування майном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дня підписання договору і акту прийому-передачі майна.

Приміщення передається від орендодавця орендарю, а потім повертається від орендаря орендодавцю на підставі акту прийому-передачі, що готується орендодавцем (пункт 1.3. договору оренди).

Згідно пункту 2.1. договору оренди, строк його дії встановлюється з 25 квітня 2008 року по 02 листопада 2010 року.

За пунктом 2.2. договору оренди при відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

26 січня 2012 року, 07 лютого 2014 року та 28 серпня 2014 року між орендодавцем та орендарем було укладено додаткові угоди, відповідно до яких було змінено вартість орендованого майна, розмір щомісячної орендної плати та у кінцевій редакції визначено, напрям використання орендованого майна: на площі 43, 1 м.кв. - розміщення перукарні, на площі 32,5 м.кв. - розміщення торговельного об'єкту з продажу авто товарів; на площі 292,1 м.кв. розміщення майстерні з ремонту, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, на площі 22,0 м.кв. - розміщення майстерні з виготовлення та ремонту швейних виробів (арк.с. 16-17).

Усі вказані додаткові угоди та договір оренди підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками зазначених суб'єктів господарювання та погоджені начальниками управління освіти, управління комунальною власністю та управління бюджету і фінансів.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) презумується правомірність правочину.

На виконання умов договору оренди 25 квітня 2008 року між орендодавцем та орендарем складено Акт приймання-передачі вищезазначеного майна, загальною площею 389,7 м.кв. (арк.с.33).

Разом з тим, рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року у справі №918/959/16, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 08 лютого 2017 року, визнано недійсними договір оренди нежитлового приміщення від 25 квітня 2008 року, укладений між Рівненським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом та приватним підприємством "Авто-Рівне", та зобов'язано Приватне підприємство "Авто-Рівне" звільнити нежитлове приміщення площею 389,7 м.кв., вартістю 415 900 грн. 00 коп., що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 269, передане на підставі договору оренди від 25 квітня 2008 року. та повернути балансоутримувачу Рівненському міжшкільному навчально-виробничому комбінату шляхом підписання акту прийому-передачі.

У зв'язку з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до відповідача з листом №31 від 02.03.2017 року в якому просив звільнити орендоване приміщення та оформити акт прийому-передачі приміщення. Разом з тим позивач просив відповідача сплатити заборгованість в сумі 43654,40 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою орендної плати, відшкодування комунальних платежів та земельного податку. Вказану заборгованість позивач просив погасити протягом трьох днів, до 03.03.2017 року включно (арк.с. 64-65).

Згідно акту державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції від 30.05.2017 року, при примусовому виконанню наказу№918/959/16 виданого 20.09.2016 року Господарським судом Рівненської області, приміщення передане на підставі договору оренди від 25 квітня 2008 року передано балансоутримувачу Рівненському міжшкільному навчально-виробничому комбінату (арк.с. 63).

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та загальним умовам дійсності правочину.

Згідно частин 1, 3 статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих позивачем розрахунків, станом на час розгляду справи у зв'язку з несплатою орендної плати, та невідшкодуванням комунальних платежів та земельного податку за відповідачем рахується заборгованість в сумі 43 654,40 грн., яка всупереч положень статті 216 ЦК України не відшкодована позивачу.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 771 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.

Отже, враховуючи те, що договір оренди нежитлового приміщення від 25 квітня 2008 року, укладений між Рівненським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом та приватним підприємством "Авто-Рівне" рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року у справі №918/959/16 визнано недійсними, відповідач в силу положень статті 216 Цивільного кодексу України зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість одержаних послуг за цінами, які існували на момент відшкодування.

У Постанові ВСУ від 19.10.2016 року по справі № 3-934гс16 (№ в ЄДРСРУ 62394955) вказує: "Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення. Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Виходячи із викладеного, договір № 049-13/і/115 є недійсним на майбутнє ".

Із наведеного слідує висновок, що в силу Закону договір вважається недійсним з моменту його підписання, а правовідношення за таким договором припиняються з моменту набрання чинності рішення суду, яким договір визнано недійсним.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, враховуючи усе викладене вище у сукупності, суд прийшов до висновку що даний позов підлягає задоволенню.

Судові витрати понесені позивачем у виді судового збору, сплаченого при зверненні до суду з даним позовом на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в сумі 1 762,00 грн.

Керуючись статтями 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Авто-Рівне" (33000, Рівненська область, м. Рівне, вул. Струтинської 31/101, код ЄДРПОУ 31765702) на користь Рівненського міжшкільного навчально-виробничого комбінату (33024, Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна 269, код ЄДРПОУ 22560001) - 43 654 (сорок три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 40 коп. та 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят два) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "13" квітня 2018 року

Суддя Бережнюк В.В.