Рішення

від 13.04.2018 по справі 904/10602/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2018 р.Справа № 904/10602/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС", м. Дніпро до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод Салтівський", м. Харків , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод упаковки", м. Дніпро про стягнення 270640,57 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

1-го відповідача - не з'явився;

2-го відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод Салтівський", м. Харків, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод упаковки", м. Дніпро, в якій позивач просить солідарно стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 182490,13 грн., інфляційні втрати у розмірі 30440,26 грн., 3 % річних у розмірі 5474,70 грн., пеню у розмірі 52235,48 грн. та судові витрати, посилаючись на неналежне виконання 1-им відповідачем своїх зобов'язань згідно договору поставки №184 від 27.08.2015р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару) та не виконанням 2-им відповідачем своїх зобов'язань за договором поруки №21 від 04.01.2016р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2017р. матеріали вищевказаної справи були надіслані до господарського суду Харківської області за підсудністю.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2018р. залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок" Новіс" без руху. Позивачу запропоновано у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали подати до господарського суду Харківської області: підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

29.01.2018р. до господарського суду Харківської області надійшла заява про усунення недоліків за вх.№2394, в якій позивач підтверджує, що ним не було подано іншого позову до ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" та до ТОВ "Дніпровський завод упаковки" з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.02.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін Підготовче засідання призначено судом на "12" березня 2018 р. о (об) 10:20.

У судовому засіданні 12.03.2018р. підготовче засідання було відкладено на 26.03.2018р., про що оголошено протокольну ухвалу, сторони, що не з'явились до судового засідання були повідомлені ухвалами про виклик.

У судовому засіданні 26.03.2018р. відбулося підготовче засідання за правилами встановленими статтями 196-205 ГПК України. Згідно п.3 ч.2 ст. 185 ГПК України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.04.2018р. о 14:15.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Надав через канцелярію господарського суду 12.04.2018р. заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача за вх.№ 878, яке судом задоволено та пояснив, що позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

Представник 1-го відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення представнику 1-го відповідача ухвал про виклик у судові засідання, що призначені судом на: 26.03.2018р. та 13.04.2018р., проте відзив на позов 1-им відповідачем у наданий судом для його надання строк не наданий.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Представник 2-го відповідача у судове засідання не з'явився. До господарського суду Харківської області повернулись ухвали: про залишення позову без розгляду від 18.01.2018р., про відкриття провадження у справі від 12.02.2018р.; про виклик у судове засідання від: 12.03.2018р.; 26.03.2018р., що були направлені 2-му відповідачу на адресу його місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 61153, м. Харків, вул. Гв. Широнінців, 1, але не були відповідачем отримані та повернуті "Укрпоштою" до суду за закінченням терміну зберігання.

Враховуючи вищевикладені обставини та клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, суд розглядає справу за відсутності 1-го відповідача, який повідомлений належним чином та 2-го відповідача, який не отримує кореспонденцію, за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

27.08.2015р. між ТОВ Торгівельний будинок Новіс (постачальник та позивач) та ТОВ Хлібозавод Салтівський (покупець та відповідач) укладено договір поставки №184. За умовами договору позивач зобов'язався передати у власність 1-му відповідачу, а останній прийняти та оплатити поліетиленові мішки (товар), в кількості, асортименті та по цінам, вказаним в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних. Перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому товару та підписання видаткових накладних.

Пунктом 4.3 договору поставки передбачено, що розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 14 банківських днів від дати (моменту) поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів банківською установою з поточного банківського рахунку покупця та зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (пункт 4.4 договору поставки).

Відповідно до пункту 6.3 договору поставки, покупець зобов'язується прийняти належним чином товар від постачальника та своєчасно оплатити.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору здійснював поставки пакетів поліетиленових у період з 12.08.2016р. по 08.11.2016р. на загальну суму 349370,74 грн. 1-му відповідачу, проте товар оплачений останнім частково, у зв'язку із чим виникла заборгованість по оплаті товару у розмірі 182490,13 грн.

Також, позивач зазначає, 27.11.2015р. між ТОВ Торгівельний будинок Новіс та ТОВ Дніпровський завод упаковки укладено договір поруки №18, згідно якого поручитель зобов'язався перед постачальником відповідати за виконання ТОВ Хлібозавод Салтівський по всім його зобов'язанням, що виникли з договору поставки №184 від 27.08.2015 року.

Заборгованість за договором поставки №184 від 27.08.2015 року на час звернення позивача до суду не сплачена, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 182490,13грн. Також, у зв'язку із несвоєчасною сплатою 1-им відповідачем заборгованості за договором поставки №184 від 27.08.2015 року позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 30440,26грн., 3% річних у сумі 5474,7грн. та пеню у сумі 52235,48грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору про надання поставки, згідно якого та в силу ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснюватись свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Строк чинності договору обумовлює і строк чинності зобов'язання, що виникло з цього договору. Отже, оскільки строк договору як складова його змісту визначає період у часі, протягом якого можуть бути здійсненні сторонами права та виконані обов'язки, виконання їх свідчить про припинення зобов'язання за договором.

Розділом 12 договору передбачений його термін дії: договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2015 року. Дія договору припиняється після виконання сторонами своїх зобов'язань. У випадку якщо сторони в 30 (тридцяти) денний строк до закінчення дії цього договору не заявлять про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

Оскільки сторони про розірвання договору не заявляла, договір є чинним.

Відповідно до норм статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що позивач на виконання зобов'язань за договором поставив відповідачу товар пакети поліетиленові у період з 12.08.2016р. по 08.11.2016р. на загальну суму 349370,74 грн. 1-му відповідачу, що підтверджується видатковими накладними, що містяться у матеріалах справи (аркуші справи №№55, 58, 62, 64, 67, 69, 71, 74, 77, 80, 84, 87, 90, 93, 97, 100, 103, 105, 108,112, 115, 118, 121, 124, 127).

Відповідач товар отримав про що свідчать підписи представників 1-го відповідача на: видаткових накладних, товарно - транспортних накладних з відміткою відповідача про прийняття товару та печаткою, довіреностях на отримання товару, що містяться у матеріалах справи (аркуші справи №59, 66, 73, 76, 78, 83, 89, 96, 99, 102, 111, 125, 128), а також стабільна сплата коштів 1-им відповідачем. Проте товар 1-ий відповідач оплатив частково, а саме у розмірі 166880,61 грн., у зв'язку із чим виникла заборгованість по оплаті товару у розмірі 182490,13 грн.

27 листопада 2015 року між ТОВ Торгівельний будинок Новіс та ТОВ Дніпровський завод упаковки укладено договір поруки №18. За умовами цього договору, поручитель зобов'язується перед постачальником відповідати за виконання ТОВ Хлібозавод Салтівський по всім його зобов'язанням, що виникли з договору поставки №184 від 27.08.2015 року. Поручитель відповідає перед постачальником в тому ж обсязі, що і покупець. Відповідальність поручителя та покупця перед постачальником є солідарною.

Заборгованість за договором поставки №184 від 27.08.2015 року на час звернення позивача до суду не сплачена, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 182490,13грн.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 553-554 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за погашення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідачі не надали суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мали можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині солідарного стягнення коштів в сумі 182490,13 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь інфляційні втрати у розмірі 30440,26 грн., 3 % річних у розмірі 5474,70 грн. та пеню у розмірі 52235,48 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в частині стягнення пені суд виходить з наступного.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору; сплата неустойки.

Відповідно до пункту 8.3. договору поставки сторони обумовили, що покупець (1-ий відповідач) за порушення терміну визначеного у п.4.3. договору, зобов'язаний сплатити постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 52235,48 грн., проте позивачем не враховано положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що 1-ий відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 49788,41 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

Таким чином в частині стягнення пені в розмірі 2447,07 грн. позовні вимоги є безпідставними, такими, що не відповідають діючому законодавству України, в зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір у розмірі 2011,45 грн. підлягає стягненню з відповідачів в рівних частинах на користь позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 29, 42, 86, 91, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод Салтівський"( 61153, м. Харків, вул. Гв. Широнінців, 1, код ЄДРПОУ 39121098) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод упаковки" (49000, м. Дніпро, вул. Янтарна, 75-В, код ЄДРПОУ 23650373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (49000, м.Дніпро, вул. Журналістів, 9-А, код ЄДРПОУ 38300039) заборгованість у сумі 182490,13грн., інфляційні втрати у сумі 30440,26грн., 3% річних у сумі 5474,7грн., пеню у сумі 49788,41грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод Салтівський" (61153, м. Харків, вул. Гв. Широнінців, 1, код ЄДРПОУ 39121098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (49000, м.Дніпро, вул. Журналістів, 9-А, код ЄДРПОУ 38300039) судовий збір у розмірі 2011,45 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод упаковки" (49000, м. Дніпро, вул. Янтарна, 75-В, код ЄДРПОУ 23650373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (49000, м.Дніпро, вул. Журналістів, 9-А, код ЄДРПОУ 38300039) судовий збір у розмірі 2011,45 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 2447,07 грн. - у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Згідно зі ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено 13.04.2018 р.

Суддя Ю.В. Светлічний