Рішення

від 10.04.2018 по справі 923/1070/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2018 року Справа № 923/1070/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А. при секретарі судового засідання Степановій О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача : не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріот-Юг", м.Генічеськ

про стягнення 75273,29грн.

Описова частина рішення: Провадження у справі порушено за позовною заявою ТОВ "Порше Лізинг Україна" до ТОВ "Патріот-Юг" про стягнення заборгованості за Договором лізингу № 00007035 від 10.04.2013р., що складається із плати за користування об'єктом лізингу в розмірі 75273,29грн.

Позовні вимоги обґрунтовано твердженням про невиконання відповідачем умов зазначеного договору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір лізингу було розірвано ним в односторонньому порядку, про що повідомлено відповідача шляхом надіслання вимоги, в якій вимагалося сплатити заборгованість за лізинговими платежами та повернути об'єкт лізингу. Проте, відповідач не здійснив оплату боргу з лізингових платежів та не повернув об'єкт лізингу. Тому позивачем заявлено вимогу про стягнення плати за фактичне користування об'єктом лізингу у розмірі, встановленому умовами договору, за період з липня 2016р. по квітень 2017р. Позивачем зазначено, що іншим рішенням господарського суду визнано заборгованість відповідача за названим договором та постановлено до стягнення грошові кошти за фактичне користування об'єктом лізингу за період з березня по червень 2016р.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 6000грн. Означені вимоги позивач обґрунтовує нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 09.01.2018р. позивача та відповідача було повідомлено про набрання чинності з 15.12.2017р. нової редакції ГПК України, та повідомлено учасників справи, що справа №923/1070/17 знаходиться на стадії підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 01.03.2018р. продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 09.04.2018р.

Ухвалою суду від 13.03.2018р. було закрито підготовче провадження у справі, а розгляд справи призначено по суті у судовому засіданні на 10.04.2018р.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 10.04.2018р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв, клопотань до суду від них не надходило. Позивач та відповідач належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи по суті, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь - якого учасник справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи належне повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду справи та відсутність клопотань та заяв від них, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази суд встановив:

10.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Патріот-Юг" (Лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00007035.

Об'єктом лізингу визначено транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1,6 І benzin, 2013 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG058095, двигун № CFN 416337.

Вартість об'єкту лізингу - еквівалент 13790 доларів США; кількість лізингових платежів - 48; авансовий платіж - еквівалент 5516 доларів США; строк лізингу (місяців) - 48 місяців; обсяг фінансування - еквівалент 8274 долари США; лізинговий платіж - еквівалент 288,80 доларів США; залишкова вартість - еквівалент 0,00 доларів США; адміністративний платіж - еквівалент 206,86 доларів США; процентна ставка - змінна відповідно до пункту 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в доларах США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3; 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач зобов'язався щомісяця здійснювати на користь Лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає:

- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом;

- будь-які податки, що можуть застосовуватись до контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому;

- інші витрати та платіжні зобов'язання.

Такі витрати підлягають сплаті Лізингоодержувачем Лізингодавцю. Якщо Лізингодавець поніс такі витрати, Лізингоодержувач зобов'язався компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3 робочих днів з моменту відправлення Лізингодавцем відповідної вимоги Лізингоодержувачу.

Пунктом 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу визначено, що лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Лізингодавцем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом.

Відповідно до пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Лізингодавець має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоотримувача, в тому числі у примусовому порядку за виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з пунктом 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку Лізингодавця, Лізингоодержувач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Лізингодавця, якщо інша адреса не вказана Лізингодавцем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Пунктом 13.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, якщо Лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, Лізингодавець має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди Лізингоодердувача. При цьому, на підставі пункту 13.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу для експлуатації об'єкта лізингу, Лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати Лізингодавцю всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу.

На виконання умов договору лізингу позивач 23.04.2013р. передав відповідачу об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому передачі від 23.04.2013р. (а.с. 29).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплачував лізингові платежі на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату та рахунків-фактур до травня 2015 року, після чого, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Патріот-Юг" нагадування про несплату.

20.11.2015 року відповідачу разом з третім нагадуванням було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору від 16.11.2015 року №00007035.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.10.2016р. та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2017р. у справі №923/832/16 встановлено, що договір про фінансовий лізинг від 10.04.2013 року №00007035 вважається припиненим з 03.12.2015 року, а останнім днем повернення об'єкту лізингу є 04.12.2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи означене, факт припинення дії договору про фінансовий лізинг від 10.04.2013 року №00007035 та обов'язок відповідача повернути об'єкт лізингу, додаткового доказування не потребують.

Відповідно до пункту 6.18. до договору сторони узгодили, що у випадку розірвання контракту/відмови за ініціативою Порше Лізинг України відповідно до пункту 12 Контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Позивач зазначає, що об'єкт лізингу після припинення дії договору про фінансовий лізинг від 10.04.2013 року №00007035 повернуто не було, що, на думку позивача, дає йому право на стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у період з липня 2016р. по квітень 2017р.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати об'єкту лізингу, який переходить у власність лізингоодержувача по закінченню дії договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача у зв'язку з припиненням зустрічного зобов'язання лізингодавця по переданню у майбутньому об'єкта лізингу у власність.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-28гс13 від 01.10.2013р.

За загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача, та відповідно відсутність права вимагати його оплати.

Відповідно до пункту 6.18 договору сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача, відповідно до пункту 12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Необгрунтованими є вимоги позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу з посиланням на положення п. 6.18 укладеного між сторонами контракту, застосування якого в даному випадку потребує наявності діючого договору як правової підстави існування грошового зобов'язання; припинення договору фінансового лізингу 03.12.2015р. в силу ч.2 ст.653 ЦК України робить неможливим нарахування на його підставі після вказаної дати періодичних платежів за використання (якщо воно має місце бути, то є зі сторони відповідача неправомірним та необґрунтованим), тим більше, що їх розмір включає в себе компенсацію вартості предмету об'єкта лізингу, викуп/передача якого у власність в межах даних правовідносин здійснена бути не може; плата за фактичне використання (на підставі припиненого договору) не передбачена ані структурою лізингових платежів відповідно до положень ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ані визначеними наслідками припинення дії договору фінансового лізингу, які визначені в п.4 ч.1 ст.10 Закону у розумінні правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 18.12.2012р. у справі №3-68гс12. Автоматичне перетворення припиненого договору фінансового лізингу на договір оренди також не передбачено діючим законодавством.

Враховуючи означене, позивач відповідно до положень законодавства України та умов договору має право вимагати стягнення з Лізингоодержувача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу після припинення дії Договору у вигляді лізингових платежів за мінусом такої складової як вартість об'єкту лізингу.

Відшкодування вартості предмету лізингу, як іншої складової плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, є безпідставним.

Право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло тому суму коштів з відшкодування вартості предмету лізингу, яку позивач включив до плати за фактичне користування об'єктом лізингу, стягувати не можна.

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги ту обставину, що договір про фінансовий лізинг від 10.04.2013 року №00007035 є припиненим з 03.12.2015р., відсутні правові підстави для стягнення з відповідача несплаченої ним у складі лізингових платежів покупної ціни об'єкта лізингу у розмірі 52237,16грн. (загальна сума рахунків-фактур у розмірі 75273,29грн - 23036,13грн. розмір процентів та комісії) за період з липня 2016р. по квітень 2017р.

Разом з тим, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повернення об'єкту лізингу, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 23036,13грн. (проценти та комісії) нараховані за час користування об'єктом лізингу з липня 2016 р. по квітень 2017р.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 6000грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги у розмірі 6000грн.

На підтвердження понесення витрат позивачем надано: договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 з додатковими угодами (а.с.46-59), укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер"; довіреність від 23.06.2016, видану Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 94).

Відповідно до ст. 126 ГК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідачем не надано детальний опис наданих послуг та не надано доказів, які підтверджують здійснення означених витрат.

За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 6000грн.

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 489,65грн. судового збору пропорційно розміру задоволених ТОВ "Порше Лізинг Україна" вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріот-Юг" (75500, Херсонська область, Генічеський район, м.Генічеськ, пр-т Миру, 87, код ЄДР 36016502) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, Україна, м. Київ, пр-т. Павла Тичини, 1-В, офіс В, код ЄДР 35571472) 23036грн. 13коп . плати за фактичний час користування об'єктом лізингу та 489грн. 65 коп. по сплаті витрат на відшкодування судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16.04.2018р.

Суддя Н.А. Павленко