Рішення

від 06.04.2018 по справі 192/458/17

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/458/17

Провадження № 2/192/33/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.04.2018 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання - Савчукової В. В.,

представника позивача - адвоката Воловика М. О.

представника відповідача - адвоката Омеляна О. О.,

представника відповідача - Гури І. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Солоне в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Індафі , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації,

та за зустрічним позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Індафі до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес , третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, з урахуванням уточненого позову, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі площею 5,51 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений 01 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та СФГ Індафі та про скасування його державної реєстрації.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 29 листопада 2001 року між ОСОБА_5 та СТОВ Прогрес був укладений договір оренди спірної земельної ділянки строком на 25 років, а 05 березня 2002 року відбулася реєстрації договору оренди землі, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 27.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, а його спадкоємцем - ОСОБА_4 успадкована орендована позивачем земельна ділянка та 11 січня 2017 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про подвійну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за СФГ Індафі .

З посиланням на ст. 18 Закону України Про оренду землі , в редакції яка діяла на час укладання договору, позивач зазначив, що укладений з ним договір оренди набув чинності з моменту його державної реєстрації, тобто з 05 березня 2002 року і строк його дії - до 05 березня 2027 року, а укладенням спірного договору оренди під час дії первинного договору, відповідачі порушили право позивача як орендаря на користування спірною земельною ділянкою, яка не поверталася власнику з оренди.

СФГ Індафі звернулося із зустрічним позовом, з урахуванням його уточнень, просить визнати договір оренди землі від 29 листопада 2001 року укладений між позивачем та ОСОБА_5 недійсним з моменту укладення.

На обґрунтування зустрічного позву посилаються на те, що договір не містить всіх істотних умов, що є підставою для відмови у здійсненні його державної реєстрації, а сама реєстрація договору проведена з порушенням вимог законодавства, текст договору не відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року №5.

Представник позивача - адвокат Воловик М. О. в судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позові, а також пояснив, що на день укладення сторонами спірного договору оренди діяв чинний договір оренди земельної ділянки від 29 листопада 2001 року, укладений на 25 років і протягом цього строку у власника земельної ділянки, а також у його спадкоємців, не було права користуватися цією земельною ділянкою, а відповідно і права на укладення в цей період іншого договору оренди земельної ділянки та проведення його державної реєстрації. Вважає, що спірний договір укладено з порушенням прав позивача, оскільки первинний договір оренди був укладений та здійснено його реєстрацію відповідно до норм законодавства, які діяли на час його укладення та проведення реєстрації. На даний час саме позивач користується спірною земельною ділянкою. Вважав, що підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, оскільки державна реєстрації договору була здійснена у відповідності до норм чинного на час здійснення реєстрації законодавства, а чим саме порушуються права СФГ Індафі відсутністю певних істотних умов договору оренди - відповідачі не довели. Пояснив, що невірне зазначення прізвища відповідачки є лише технічною помилкою, оскільки всі інші реквізити договору, який позивач просить визнати недійним - збігаються з укладеним договором.

Представники відповідача СФГ Індафі - адвокат Омелян О. О. та Гура І. Ф. позов не визнали та посилалися на те, що спадкоємець ОСОБА_5 мала право на укладання договору оренди зі СТОВ Індафі , оскільки вважають, що договір оренди від 29 листопад 2001 року був зареєстрований з порушенням норм законодавства, які діяли на час його укладення, а Книга в якій здійснено запис про його державну реєстрацію не відповідає по формі тим книгам, які передбачені постановою КМУ від 25 грудня 1998 року № 2073 Про затвердження Прядку державної реєстрації договорів оренди землі , умови договору не містять всіх істотних умов, а тому такий договір не можна вважати укладеним.

Відповідач ОСОБА_4, яка про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила. Подала заперечення проти позову, згідно яких зазначила що відповідно до додаткової угоди від 21 травня 2008 року, яка була укладена між СТОВ Прогрес та ОСОБА_5, строк оренди становив 5 років, тобто до 21 травня 2013 року, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, проте письмових пропозицій від орендаря щодо поновлення строку оренди не надходило. 06 лютого 2014 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 5,510 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та 01 серпня 2014 року уклала договір з СФГ Індафі строком на 10 років, здійснили державну реєстрацію договору, під час якої згідно відомостей з державного земельного кадастру вказана земельна ділянка не перебувала в оренді, жодних заборон не було. Тому вважає, що не порушувала права позивача, оскільки строк дії попереднього договору закінчився ще в травні 2013 року. Просила відмовити в задоволенні позову, справу розглядати за її відсутності (а.с.45).

Ухвалою суду від 08 грудня 2017 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та призначено до розгляду по суті (а.с.150).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі та надані сторонами у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Судом установлено, що 29 листопада 2001 року між СТОВ Прогрес та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки площею 5,510 га, розташованої на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, яка належала орендодавцю на підставі Державного акту серії НОМЕР_3 строком на 25 років (а.с.10-12).

05 березня 2002 року було здійснено державну реєстрацію вказаного договору (а.с.11), а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а.с.13) та його спадкоємицею стала ОСОБА_4 (а.с.14, 15-16), а не ОСОБА_4 до якої пред'явлено позов.

Згідно договору оренди землі від 01 серпня 2014 року його сторонами є ОСОБА_4 (орендодавець) та СФГ Індафі (орендар), предметом договору є земельна ділянка площею 5,51 га, яка належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВТР 812323, р-р 1-463 від 06 лютого 2014 року (а.с.134-136).

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що невірне зазначення прізвища особи, яка є стороною спірного договору, як і пред'явлення позову до такої особи з невірним зазначенням її прізвища, є істотною умовою для подальшого виконання рішення суду, яке може потягнути суперечності, невизначеність та може стати підставою для виникнення спору, а тому вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, з огляду на те, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання за зустрічним позовом, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно ст. 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, а ст. 13 цього закону передбачено, що договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Представники СФГ Індафі посилалися на те, що правомірно уклали договір з ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_5 за життя 21 травня 2008 року уклав додаткову угоду зі СТОВ Прогрес і строк оренди був змінений з 25 років на 5 років.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про оренду землі , в редакції яка діяла на час укладання додаткової угоди від 21 травня 2008 року, договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Оскільки доказів державної реєстрації такої угоди суду сторонами не надано, тому підстави вважати, що строк оренди за укладеним з ОСОБА_5 договором закінчився в 2013 році - немає підстав. Крім того, з тексту даної додаткової угоди неможливо однозначно встановити, що вона є додатковою угодою саме до договору оренди від 29 листопада 2011 року (а.с.46), оскільки не містить в собі посилань на такий договір, як не містить і посилань на індивідуальні ознаки земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання за захистом якого і звернувся позивач до суду.

Згідно ст.ст.125,126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 24 Закону України Про оренду землі на орендодавця покладено обов'язок при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки та не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Станом на дату реєстрації договору оренди від 29 листопада 2001 року діяв Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою КМУ від 25 грудня 1998 р. N 2073. На підтвердження здійснення державної реєстрації позивачем надано копію Книги реєстрації (а.с.137-140,170-171), яку представники СФГ Індафі вважали неналежним доказом здійснення реєстрації, оскільки з Книги неможливо встановити чи зареєстрований договір саме з ОСОБА_5, оскільки міститься запис про реєстрацію під № 27 аж 119 договорів.

З цих підстав СФГ Індафі просило задовольнити свої вимоги за зустрічним позовом і визнати недійсним укладений між позивачем та ОСОБА_5 договір. Також посилалися на відсутність істотних умов у договорі, та вважали, що з вказане також є підставою для визнання такого договору недійсним з моменту укладення.

Суд вважає, що зазначені СФГ Індафі підстави для визнання недійсним договору оренди від 29 листопад 2001 року не можуть бути визнані такими, що тягнуть недійсність договору, оскільки позивач за зустрічним позовом не довів суду які саме права та інтереси СФГ Індафі порушено відсутністю істотних умов в договорі, стороною якого воно не є.

Згідно правових позиції ВСУ у справі №6-215цс14 від21 січня 2015 року, №6-233цс14 від 04 лютого 2015 року, №6-849цс15 від 09 грудня 2015 року, з урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі , - об'єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав орендодавця.

Оскільки СФГ Індафі не є стороною за договором, укладеним між СТОВ Прогрес та ОСОБА_5, то і підстави для визнання недійсним цього договору у зв'язку з відсутністю істотних умов - відсутні, а ОСОБА_4 з такими вимогами не зверталася.

Також суд вважає, що відсутні і підстави для визнання недійсним договору у зв'язку з порушенням ведення Книги реєстрації договорів оренди, оскільки позов про скасування державної реєстрації договору заявлений не був, а відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки порушення процедури здійснення державної реєстрації не є підставою згідно ст. ст. 203,215 ЦК України для визнання договору недійсним, а позивач за зустрічним позовом не звертався з вимогою про скасування такої реєстрації, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з відмовою в задоволенні як первісного так і зустрічного позовів - судовий збір та інші судові витрати покладаються на позивача та позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес (52471, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Микільське-на-Дніпрі, вул. Центральна, буд. 1, ЄДРПОУ 25523259) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Індафі (52471, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Микільське-на-Дніпрі, вул. Комсомольська, буд. 17, ЄДРПОУ 30482116) , ОСОБА_4 (49000, АДРЕСА_1, РНОПКК НОМЕР_1) про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації, в повному обсязі.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Індафі до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес , третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним, в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16 квітня 2018 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина