Постанова

від 16.04.2018 по справі 577/3006/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року

м.Суми

Справа №577/3006/16-ц

Провадження № 22-ц/788/394/18

Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

прокурора Вортоломея М.Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - Конотопська районна державна адміністрація,

треті особи: Красненська сільська рада; Конотопська міська державна нотаріальна контора; Головне управління Держгеокадастру у Сумській області; управління Держгеокадастру у Конотопському районі; ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області в складі судді Буток Т.А. від 12 грудня 2016 року, ухвалене в м. Конотопі,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У липні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про встановлення факту належності ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) ОСОБА_1 та на праві постійного користування земельної ділянки площею 48,7 га; визнання по ? частці за кожним у праві власності на фермерське господарство (цілісний майновий комплекс), по ? частці за кожним у праві постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування вимог зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1, який був засновником фермерського господарства ОСОБА_1 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_1 є дружина померлого ОСОБА_3 та двоє його дітей: ОСОБА_1 і ОСОБА_2

На думку позивачів, після смерті ОСОБА_1 відкрилась спадщина на:

- майно у вигляді фермерського господарства ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку площею 48,7 га, у тому числі ріллі - 48,0 га, під водою (штучними водоймами) - 0,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради та була надана ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Красненської сільської ради від 20 липня 1993 року, що підтверджується державним актом на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

На час розгляду справи діяльність фермерського господарства ОСОБА_1 не припинена.

Однак, при оформленні права на спадщину нотаріус Конотопської міської державної нотаріальної контори роз'яснив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку і цілісний майновий комплекс.

Третя особа ОСОБА_3 відмовилась від прийняття спадщини на користь позивачів, про що подала заяву нотаріусу.

Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2, вважаючи, що вони як спадкоємці першої черги мають право на спадкування за законом на майно цілісного майнового комплексу фермерського господарства ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просили: встановити факт належності ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) ОСОБА_1 ; визнати за кожним по ? частці у праві власності на фермерське господарство (цілісний майновий комплекс) ОСОБА_1 ; визнати за фермерським господарством ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою площею 48,7 га в порядку спадкування за законом.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2016 року (з урахуванням ухвали цього ж суду про внесення виправлення в судове рішення від 23.12.2016) позов задоволений.

Встановлений факт належності ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) ОСОБА_1 та на праві постійного користування земельної ділянки площею 48,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по ? частці за кожним у праві власності на фермерське господарство (цілісний майновий комплекс) ОСОБА_1 .

Визнано за фермерським господарством ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 48,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради і яка є складовою частиною вказаного фермерського господарства, для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як спадкоємцям першої черги після смерті батька ОСОБА_1, перейшло право на все належне йому майно, зокрема на цілісний майновий комплекс фермерського господарства, а також право користування земельною ділянкою, яким було наділено фермерське господарство, а тому право на спадкування за законом підлягає визнанню за позивачами.

05 грудня 2017 року заступник прокурора Сумської області звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивачів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки юридичної особи, яка не брала участь у справі, - фермерського господарства ОСОБА_1 . Суд не врахував, що вимоги позивачів про визнання права власності на фермерське господарство та визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування вже були предметом судового розгляду у справі №557/1038/16-ц, а тому підлягали залишенню без розгляду на підставі статті 207 ЦПК України.

Крім того, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, проте не був врахований судом при застосуванні таких норм права (ас. 105-113).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Конотопська районна державна адміністрація зазначила, що з 01 січня 2013 року вона не має повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення (ведення фермерського господарства), а тому є неналежним відповідачем у справі. Крім того, на час подання апеляційної скарги Красненська сільська рада та Управління Держгеокадастру у Конотопському районі втратили статус юридичної особи (ас. 158-161).

Позиція Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, викладена у відзиві, зводиться до того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. У зв'язку з цим третя особа просила апеляційну скаргу задовольнити (ас. 137-138).

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не подали.

У судовому засіданні прокурор Вортоломей М.Ф. підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Представник позивачів - адвокат ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені в установленому порядку.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК).

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 був засновником фермерського господарства ОСОБА_1 , що підтверджується Статутом (ас.21-20).

Рішенням Красненської сільської ради народних депутатів Конотопського району від 20 липня 1993 року ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства в розмірі 25 га ріллі з земель запасу в полі № 10 першої польової сівозміни (ас. 16).

Фермерське господарство ОСОБА_1 було користувачем земельної ділянку площею 26,7 га, у тому числі ріллі - 26,0 га, під будівлями, лісами та іншими угіддями - 0,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради та була надана ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Красненської сільської ради від 20 липня 1993 року, що підтверджується державним актом на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою (ас. 15).

Рішенням Конотопської районної ради народних депутатів Сумської області від 12 січня 1995 року Про розгляд заяв на виділення земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 було додатково виділено 21,7 га ріллі у полі № 6 першої польової сівозміни (ас. 51-54).

Згідно з довідкою управління Держгеокадастру у Конотопському районі від 12.02.2016 № 27-28-99.1-576/2-16, відповідно до Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності Конотопського району Сумської області станом на 01.01.2016 у користуванні фермерського господарства ОСОБА_1 на території Красненської земельної ради Конотопського району обліковується по рядку 18 (селянські (фермерські) господарства) всього земель (графа 2) - 48,7 га, з них ріллі (графа 5) - 48,0 га, під водою (штучними водотоками) (графа 74) - 0,7 га (ас. 55).

Засновник фермерського господарства ОСОБА_1 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми спадкодавця і членами фермерського господарства.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, як спадкоємцям першої черги після смерті батька ОСОБА_1, перейшло право на все належне йому майно, зокрема на цілісний майновий комплекс фермерського господарства, а також право користування земельною ділянкою, яким було наділено фермерське господарство, а тому слід встановити відповідний юридичний факт і визнати за позивачами та за фермерським господарством право на спадкування за законом.

Однак такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту частини 2 статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК).

Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Спадкуванням, згідно зі статтею 1216 ЦК України, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини визначений статтею 1218 ЦК України. Так, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частинами третіми цих статей.

Разом з тим, ст. 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15.

Однак, між власником спірної земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) та головою фермерського господарства не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно з частинами першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за фермерським господарством ОСОБА_1 права користування чужою земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

При цьому, суд не урахував, що відповідно до глави 86 книги шостої Цивільного кодексу України право на спадкування за законом мають лише фізичні особи, а фермерське господарство є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи і Статутом (ас. 18, 22).

Крім того, суд вирішив питання про права та обов'язки юридичної особи - фермерського господарства ОСОБА_1 , яка не є стороною у даній справі.

Разом з тим, фермерське господарство ОСОБА_1 не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

Заступник прокурора Сумської області в апеляційній скарзі не наводить доводів про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо вирішення позовних вимог про визнання за позивачами в порядку спадкування за законом права власності на цілісний майновий комплекс фермерського господарства ОСОБА_1 , але відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ст. 23 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За положеннями статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З матеріалів справи, у тому числі з копії спадкової справи, вбачається, що позивачі не подавали нотаріусу заяву про прийняття спадщини; нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за законом не видавалося. Відповідна відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо оформлення права на спадщину на вищевказане нерухоме майно (цілісний майновий комплекс) відсутня (ас. 246-253).

Листом від 11 грудня 2015 року завідувача Конотопської міської державної нотаріальної контори Ворона Г.І. лише роз'яснено ОСОБА_1, ОСОБА_2 дії, які вони зобов'язані вчинити для отримання свідоцтва про право на спадщину, до складу якої, на думку спадкоємців, входить земельна ділянка (ас. 58).

За таких обставин у справі, яка переглядається, суд, ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, неправильно застосував положення частини другої статті 407 ЦК України й частини другої статті 102-1 ЗК України, книги шостої Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом без укладення відповідного договору; що право на спадщину за законом у разі відсутності відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину підлягає захисту в обраний позивачами спосіб.

Також суд першої інстанції не урахував позицію відповідача у даній справі (ас. 84) і вимоги статті 122 ЗК України, відповідно до яких передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб є повноваженнями Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, а не районних державних адміністрацій.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції визнає наведені в апеляційній скарзі доводи частково обґрунтованими, приймає аргументи, викладені у відзивах Конотопської районної державної адміністрації і Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.

Щодо доводу скарги про наявність підстав, передбачених статтею 207 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час розгляду справи), для залишення позову без розгляду, то цей довід слід відхилити, оскільки установлено, що Конотопський міськрайонний суд рішенням від 01 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 травня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Конотопської райради Сумської області, Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області, треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмета спору: Конотопська міська державна нотаріальна контора, Конотопське міськрайонне управління юстиції, Управління Держгеокадастру у Конотопському районі Сумської області, ОСОБА_3, - про визнання за позивачами у порядку спадкування права власності на фермерське господарство та визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування залишив без задоволення.

Тобто, спір між іншими сторонами розглядався до пред'явлення даного позову, а тому підстави залишення заяви без розгляду, визначені статтею 207 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, відсутні.

Відсутність тотожності сторін також виключає можливість застосування норм процесуального закону щодо закриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, встановивши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує судове рішення і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України присуджує прокуратурі Сумської області відшкодування понесених судових витрат у сумі 1212 грн 64 коп. з позивачів у рівних частках.

Також з позивачів стягується у дохід держави судовий збір, недоплачений за подання апеляційної скарги, а саме по 220 грн 48 коп. з кожного.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Конотопської районної державної адміністрації про встановлення факту належності майна спадкодавцеві, визнання права власності на фермерське господарство та права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Стягнути зі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь прокуратури Сумської області (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми; код в ЄДРПОУ 03527891) понесені судові витрати 606 грн 32 коп.

Стягнути зі ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь прокуратури Сумської області (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми; код в ЄДРПОУ 03527891) понесені судові витрати 606 грн 32 коп.

Стягнути зі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та зі ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) у дохід держави недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги по 220 грн 48 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді: О.Ю.Кононенко

В.І.Криворотенко

Дата складення повного судового рішення - 16 квітня 2018 року

Суддя-доповідач О.М.Біляєва