Рішення

від 16.04.2018 по справі 910/1620/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2018Справа № 910/1620/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Меганом Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно Монтажна Компанія

про стягнення 349.429,67 грн.

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

13.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Меганом Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно Монтажна Компанія про стягнення 349.429,67 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами 18.05.2017 укладено договір поставки № 18/05/17-1 та 25.05.2017 підписано специфікацію № 2 до договору. Згідно з умовами специфікації № 2 оплата товару здійснюється відповідачем в термін до 29.05.2017 включно у розмірі 100%. Позивачем свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною та довіреністю на отримання товару. Відповідач, в свою чергу, взятих на себе зобов'язань не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 349.429,67 грн., з яких: 161.100,00 грн. основного боргу, 161.100,00 грн. штрафу, 23.853,19 грн. інфляційних втрат та 3.376,48 грн. - 3% річних. Позивач вимоги обґрунтовує з посиланням на ст.ст. 11, 509, 526, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2018 відкрито провадження у справі № 910/1620/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 15.02.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103045206541 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02095. м. Київ, вул. Княжий Затон, 16-А, офіс 99, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 15.02.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 19.02.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103045206541, а отже відповідач мав подати відзив до 07.03.2018.

Відповідачем 05.03.2018 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи та надання часу для примирення сторін шляхом підписання мирової угоди.

Відповідно до ст. 192 Господарського процесуального кодексу України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Разом з цим, відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Станом на 16.04.2018 сторонами не було повідомлено суд про укладення мирової угоди, у зв'язку з чим спір підлягає розгляду по суті.

Відповідач вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 15.02.2018 станом на 16.04.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Меганом Україна (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інженерно Монтажна Компанія (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 18/05/17-1(далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію (далі іменується - товар) у кількості та асортименті відповідно до письмових замовлень покупця.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1 договору товар постачається покупцю протягом 14 (чотирнадцять) робочих днів, з моменту здійснення покупцем передоплати відповідно до п.п. 5.2, 5.4 цього договору, якщо інше не передбачено згідно з п. 3.5 договору.

Згідно з п. 3.2 договору умови та строки поставки товару можуть змінюватись та погоджуються обома сторонами письмово у додатках (далі іменуються - специфікація) до договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до специфікації № 2 від 25.05.2017, що є додатком 2 до договору, сторони узгодили поставку товару - кабелю АПвЭгаПу 15 кВ 1х120(г)/35 у кількості 0,75 км, вартістю 161.100,00 грн.

Відповідно до п. 3.12 договору факт передачі товару підтверджується актом приймання-передачі або видаткової накладною за підписом уповноважених представників обох сторін, в якому вказується стан, комплектність і готовність товару до передачі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 161.100,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 986 від 31.05.2017 та довіреністю № 182 від 25.05.2017.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.1 специфікації визначено, що оплата товару здійснюється в термін до 29.05.2017 включно в розмірі 100% відповідно до специфікації № 1.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 161.100,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 161.100,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 3 специфікації № 1 визначено, що у разі порушення покупцем термінів сплати постачальник вправі вимагати від нього сплати штрафу у розмірі 10% від суми простроченого платежу за кожен день затримки оплати.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий товар.

Штраф за несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем за договором розраховано позивачем наступним чином: 161.100,00 грн. х 10% х 180 днів = 2.899.800,00 грн.

Позивачем враховуючи, що сума штрафу занадто висока у порівнянні з сумою основного боргу зменшено її до 161.100,00 грн.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу штраф, розмір якої становить 161.100,00 грн. (за обґрунтованими розрахунками).

Вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 161.100,00 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 23.853,19 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3.376,48 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3.376,48 грн. - 3% річних за період з 30.05.2017 по 08.02.2018 (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За результатами здійснення судом власного перерахунку за період з 30.05.2017 по 08.02.2018 збитки від зміни індексу інфляції складають 13.837,02 грн.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 13.837,02 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

В іншій частині позовних вимог про стягнення збитків від зміни індексу інфляції в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України та застосовано невірний розмір сукупного індексу інфляції - 1,8 тоді як насправді у вказаний вище період він складав - 1,086.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Меганом Україна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно Монтажна Компанія (02095. м. Київ, вул. Княжий Затон, 16-А, офіс 99, код ЄДРПОУ 38893447) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Меганом Україна (04112, м. Київ, вул. Т.Шамрила, 9, кв. 73, код ЄДРПОУ 36856796) 161.100 (сто шістдесят одна тисяча сто) грн. 00 коп. основного боргу, 161.100 (сто шістдесят одна тисяча сто) грн. 00 коп. штрафу, 13.837 (тринадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 02 коп. збитки від зміни індексу інфляції, 3.376 (три тисячі триста сімдесят вісім) грн. 48 коп. - 3% річних, 5.091 (п'ять тисяч дев'яносто одна) грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова