Рішення

від 16.04.2018 по справі 916/276/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/276/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши справу №916/276/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" до товариства з обмеженою відповідальністю "КАШТАН-ТРАНСПОРТ" про стягнення 319 588, 64 грн. в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "КАШТАН-ТРАНСПОРТ" 319 588,64 грн., де 285 732,26 грн. - прострочена заборгованість, 7 139,00 грн. - 3% річних, 26 717,38 грн. - інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

27 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний лізингодавець/кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "КАШТАН-ТРАНСПОРТ" (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №668/12/12-В та договір фінансового лізингу №669/12/12-В.

Згідно п.1.1. Загальних умов договору Первісний Лізингодавець/кредитор на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (далі - Предмети лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Свої зобов'язання Первісний Лізингодавець/кредитор своєчасно, належним чином та в повному обсязі виконав, зокрема, придбав предмети лізингу, а саме:

- TOYOTA Land Cruiser 200, рік випуску 2012, VIN-номер шасі/кузова JTMCX05J504027794, державний номер НОМЕР_1,

- TOYOTA Land Cruiser 200, рік випуску 2012, VIN-номер шасі/кузова JTMCX05J804025554, державний номер НОМЕР_2,

та передав їх у користування відповідачу на підставі Актів приймання-передачі від 13.01.2013 року.

Відповідно до статті 2 Загальних умов договору Боржник/Відповідач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору фінансового лізингу).

Відповідач оплатив авансовий платіж та сплачував лізингові платежі своєчасно та в повному обсязі, але згодом почав порушувати платіжну дисципліну по сплаті лізингових платежів, у зв'язку з чим Лізингодавець неодноразово направляв листи з вимогою усунути порушення.

Але, з січня 2016 року Відповідач взагалі припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно договору фінансового лізингу в повному обсязі, продовжуючи незаконно експлуатувати Предмет лізингу на безоплатній основі, до сьогодні.

27.01.2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний лізингодавець/кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "КАШТАН-ТРАНСПОРТ" (Лізингоодержувач) було укладено наступні договори:

1. Договір про врегулювання заборгованості за Договором фінансового лізингу №668/12/12-В від 27 грудня 2012 року на суму 187 463,30 грн., із граничним строком погашення заборгованості 02.04.2017 року .

2. Договір про врегулювання заборгованості за Договором фінансового лізингу №669/12/12-В від 27 грудня 2012 року на суму 212 948,96 грн., і строком погашення заборгованості 02.04.2017 року.

Пункти 3 та 4 ч.1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлюють, що Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених Договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання Договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Також, умовами пункту 11.2.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що Лізингодавець (Позивач) має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від Договору та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач (Відповідач) не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше ЗО (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів.

Також право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем (Позивачем) від Договору передбачено в пунктах 1 і 2 ст.611, 615 та ч.2 ст.598 ЦК України.

Пунктом 11.4. Загальних умов Договору фінансового лізингу передбачено, що якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення Лізингоодержувачу (Відповідачу) листа-вимоги щодо сплати заборгованості, Лізингоодержувач (Відповідач) не усуне порушення, Лізингодавець (Позивач) направляє на юридичну адресу Лізингоодержувача (Відповідача) цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення Предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі Лізингодавцю (Позивачу).

При цьому у разі відмови Лізингоодержувача від передачі (повернення) Предмета лізингу Лізингодавцю, Лізингодавець має право самостійно вилучити Предмет лізингу з місця зберігання / знаходження або ремонту без будь-яких дозволів Лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на Лізингоодержувача понесених витрат.

Лізингодавцем було направлені Відповідачу ОСОБА_1 про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу (вих. №2686-УПК та №2699-УПК від 02.12.2016 р.) № 668/12/12-В від 27.12.2012 р. та № 669/12/12-В від 27.12.2012 р. відповідно, на підставі ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п.11.4. Загальних умов Договору фінансового лізингу.

Відповідно до Договору та Закону України "Про фінансовий лізинг", датою розірвання відповідного договору є дата вказана у відповідному повідомленні про відмову (розірвання) від договору, тобто Договори фінансового лізингу № 668/12/12-В та № 669/12/12-В від 27.12.2012р. вважаються розірваними з 02.12.2016 року.

Станом на дату розірвання договору за відповідачем обчислювалась заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 400 412,26 грн.

17 березня 2017 року, керуючись ст.ст.512-519 Цивільного кодексу України, уклав Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 17.03.2017, за яким ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" (Новий лізингодавець/кредитор/) набуло усі права та обов'язки ТОВ "Український лізинговий фонд" (первісний кредитор) за Договорами фінансового лізингу № 668/12/12-В та № 669/12/12-В від 27.12.2012р.

Відповідно до умов Договору цесії №1 Первісний лізингодавець/кредитор відступив (передав), а Новий лізингодавець/кредитор прийняв права вимоги за розірваними договорами фінансового лізингу, перелік яких передбачено Додатком № 2 до Договору (Витяг з Додатку надається), а також всі інші права Первісного лізингодавця/кредитора за Договорами фінансового лізингу, в тому числі, але не виключно, набуває право вимагати виконання Лізингоодержувачем/боржником/відповідачем на свою користь зобов'язань за вищезазначеними Договорами фінансового лізингу.

Також, відповідно до п. 2.2. Договору цесії №1 Новому лізингодавцю/кредитору/позивачу передалось право власності на транспортні засоби, які є предметами лізингу за зазначеними договорами фінансового лізингу.

Також, відповідно до пункту 2.1.3. Договору цесії №1 Первісний лізингодавець/кредитор відступив Новому лізингодавцю/кредитору/позивачу право вимоги за Розірваними договорами фінансового лізингу, в тому числі право вимагати сплати на свою користь заборгованості та повернення Предмета лізингу.

Пунктом 13.8. Загальних умов від 27.12.2012 року передбачено, що Первісний лізингодавець/кредитор має право переуступати свої права та обов'язки, що виникли за Договором (фінансового лізингу) третім особам, про що письмово повідомляє Лізингоодержувача/відповідача (Загальні умови Договору фінансового лізингу та чинне законодавство України не містить положень про необхідність отримання згоди Боржника при відступленні свої прав Кредитором третій особі).

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" є новим Лізингодавцем за Договорами фінансового лізингу № 668/12/12-В та № 669/12/12-В від 27.12.2012 р.

В свою чергу відповідачем було частково виконано свої грошові зобов'язання на користь ТОВ "УЛФ-ФІНАНС", що підтверджується платіжними дорученнями від 17.07.2017 p., від 17.07.2017 p.. та від 06.11.2017 р. загалом на 50 000,00 грн.

Проте, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Договорами про врегулювання заборгованості за договорами фінансового лізингу №668/12-12-В від 27 грудня 2012 року та договором фінансового лізингу №669/12-12-В від 27 грудня 2012 року щодо вчасного погашення заборгованості, в зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість, що в свою чергу й зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву

товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (вх.№303/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Разом із позовною заявою, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову (вх.№2-1055/18).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2018р. прийняти позовну заяву до розгляд, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та про вжиття заходів до забезпечення позову, з підстав їх необґрунтованості.

Копії ухвали про відкриття провадження по справі була направлена на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, буд. №35-А, офіс №300), про що свідчить поштове повідомлення, повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (65014, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. №33), про що свідчить поштове повідомлення, повернуте на адресу суду з відміткою про невручення: "фірма вибула".

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх , не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку . Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та неспростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати заборгованості в сумі 400 412,26 грн. (187 463,30 грн. + 212 948,96 грн.) за договорами про врегулювання заборгованості від 27.01.2017р. - не виконані в повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 285 732,26 грн. (93 663,30 грн. + 192 068,96 грн.), у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 285 732,26 грн.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 26717,38 грн. - інфляційних втрат та 7 139,00 грн. - 3% річних.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, судом встановлено, що його здійснено не належним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно розраховано 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 93663.30 03.04.2017 - 01.02.2018 305 3 % 2348.00 192068.96 03.04.2017 - 01.02.2018 305 3 % 4814.88 Отже, за самостійним розрахунком суду, розмір 3% річних складає 7 162,88 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем 3% річних заявлено в меншому розмірі в сумі 7 139,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 7 139,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат в сумі 26 717,38 грн., суд встановив, їх розрахунок зроблено позивачем неналежним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно розраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 03.04.2017 - 01.02.2018 93663.30 1.110 10294.30 103957.60 03.04.2017 - 01.02.2018 192068.96 1.110 21109.82 213178.78

Таким чином, за самостійним розрахунком суду, розмір інфляційних складає 31 404,12 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення інфляційні заявлено в меншому розмірі в сумі 26 717,38 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляційні в сумі 306,00 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі, у зв'язку з чим, стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "КАШТАН-ТРАНСПОРТ" на користь позивача підлягає 285 732,26 грн. простроченої заборгованості, 7 139,00 грн. - 3% річних, 26 717,38 грн. - інфляційних.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати на оплату судового збору в розмірі 4 793,83 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.13, 73, 86, 129, 202, 233, 237, 240, ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КАШТАН-ТРАНСПОРТ" (65014, АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОПГФ 30565883) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, буд. №35-А, офіс №300, код ЄДРЮОФОПГФ 41110750) прострочену заборгованість в сумі 285 732 (двісті вісімдесят п'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн. 26 коп., 3% річних в сумі 7 139 (сім тисяч сто тридцять дев'ять) грн., інфляційні втрати в сумі 26 717 (двадцять шість тисяч сімсот сімнадцять) грн. 38 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 4 793 (чотири тисячі сімсот дев'яносто три) грн. 83 коп.

Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку, передбаченому ст.327 ГПК України

Суддя О.В. Цісельський