Постанова

від 05.04.2018 по справі 802/2107/17-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2107/17-а

Головуючий у 1-й інстанції:

Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

05 квітня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

предстаника позивача: Скржевського М.С.,

представника відповідача: Пенської О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Будсервіс" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Будсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Аленсо Профі" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Форум-Будсервіс" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДФС у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Аленсо Профі" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.09.2017 року №0007971415.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 26 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що податковий кредит по відносинам з ТОВ "Аленсо Профі" не підтверджено документально, надані товарно-транспортні накладні (далі по тексту-ТТН) не є безумовною підставою для доведеності факту здійснення експедиційних послуг. При цьому, виявлені податковою інспекцією у рамках здійснення заходів з податкового контролю фактів наявності у спірних постачальників відсутності об'єктивних можливостей для виконання операцій за відсутності транспортних засобів, необхідних для проведення відповідної господарської діяльності, основних фондів, активів для закупівлі будівельних матеріалів, у сукупності з фактами відсутності доказів залучення третіх осіб за цивільно-правовими договорами до здійснення цих операцій та недостатності документального підтвердження їх виконання свідчило про нереальний характер таких послуг.

Не погоджуючись з даною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач наголошував, що висновки суду першої інстанції є хибними, оскільки не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи підтверджених первинними документами позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача зазначено, що податковий кредит по відносинам з ТОВ "Аленсо Профі" не підтверджено документально, встановлено нереальність здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просила суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року - без змін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ "Форум-Будсервіс" зареєстроване 30.03.2009 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією номер запису 10721020000023670 від 30.03.2009 року та перебуває на обліку у Вінницькій ОДПІ.

На підставі направлення від 04.08.2017 року №1540, виданого ГУ ДФС у Вінницькій області, з 04.08.2017 року по 08.08.2017 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка TOB "Форум-Будсервіс" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з TOB "Аленсо Профі" за період листопад 2016 року.

За результатами перевірки складено акт 16.08.2017 року №1379/1415/36392919 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB "Форум-Будсервіс" (код ЄДРГІОУ 36392919) своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з TOB "Аленсо Профі" код (ЄДРПОУ 40632154) за листопад 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено позитивне значення, тобто значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 50677 грн.

Фактичною підставою для відображення в акті порушення підприємством позивача слугував викладений в акті висновок фахівців контролюючого органу про відсутність реальності здійснення господарських операцій між TOB "Форум-Будсервіс" та TOB "Аленсо Профі".

Порушення законодавства позивачем обґрунтовані в акті перевірки, наступним.

14.11.2016 року між ТОВ "Аленсо Профі" (Продавець) та TOB "Форум-Будсервіс" (Покупець) укладено договір б/н про постачання матеріалів будівельного призначення, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю матеріали будівельного призначення, визначену у рахунках-фактурах, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

На підставі акту від 16.08.2017 року №1379/1415/36392919 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB "Форум-Будсервіс" (код ЄДРГІОУ 36392919) своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з TOB "Аленсо Профі" код (ЄДРПОУ 40632154) за листопад 2016 року ГУ ДФС у Вінницькій області було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 06.09.2017 року №0007971415, згідно з яким, ТОВ "Форум-Будсервіс" було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 50677 гривень основного платежу та 12669 гривень - сума штрафної (фінансової) санкції.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм встановлено, що визначальними умовами формування платником податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів, та зв'язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Згідно матеріалів справи з'ясовано, що між позивачем та ТОВ "Аленсо Профі" укладено договір про постачання матеріалів будівельного призначення (надання транспортно-експедиційних послуг).

Відмовляючи в позові суд першої інстанції погодився з висновками відповідача, що містяться в акті податкової перевірки, щодо підстав визначення порушень п.п. 198.1, 198.3, 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок яких позивачу встановлено заниження позитивного значення тобто значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 50 677 грн., зокрема суд першої інстанції зробив висновок, щодо нереальності послуг з поставки товарів на адресу позивача з боку його контрагента ТОВ Аленсо-ПроФі .

Тобто, на думку суду першої інстанції позивачем під час судового розгляду справи не доведено факту поставки на його склад товарів від ТОВ Аленсо-Профі , по операціям за листопад 2016 року, а відтак у нього відсутнє визначене п.п. 198.1, 198.3, 198.6, ст.198 Податкового кодексу України право на податковий кредит у перевіряємому періоді за листопад 2016 року.

Колегія суддів зазначає, що такі висновки суду є помилковими, оскільки не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи підтверджених первинними документами позивача, враховуючи наступгне.

Як встановлено судом першої інстанції 14 листопада 2016 року між Позивачем (ТОВ Форум-Будсервіс (Покупець) та ТОВ Аленсо-Профі (Продавець)) був укладений договір про постачання матеріалів будівельвого призначення у відповідності до умов якого Продавець на підставі заявки Покупця зобов'язується передати у власність Покупця матеріали будівельного призначення, а саме: матеріали, асортимент, кількість, ціна яких визначена в Рахунках-фактурах до договору (надалі Рахунок-фактура), що надані Продавцем та являють собою невід'ємну частину даного договору (надалі матеріали, що зазначені в Рахунках-фактурах - Товар), а покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

З моменту підписання даного Договору будь-яке постачання Товару Покупцю постачальником вважається здійсненим в рамках даного Договору (п. 1.2 договору). Замовлення Покупця на поставку товарів обов'язкові для Постачальника (п. 2.1 договору). В підтвердження прийняття замовлення Постачальник протягом 2-х банківських днів надає Покупцю відповідний Рахунок-фактуру (п. 2.2 договору). Продавець зобов'язаний поставити Товар Покупцеві протягом З банківських днів із дня узгодження Рахунку-фактури Покупцем (п. 2.3 договору).

Вартість Товару вказується в Рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною даного Договору і діє на момент відвантаження Товару. Ціни включають вартість Товару, тари, упакування й маркування, ПДВ. Транспортні витрати також включаються у вартість Товарів. Ціни вказуються в накладних і рахунках-фактурах. Накладна на кожну окрему партію Товару, що поставляється за даним Договором, визначає вартість кожної окремої партії Товару в цілому (п. 3.2 договору).

Покупець оплачує суму зазначену в Рахунку-фактурі шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Продавця (п. 3.3 договору). Поставка вважається виконаною коли Товар наданий у розпорядження Покупця. Розвантаження Товару здійснюється Покупцем власними силами та засобами (п. 4.4 договору). Перехід права власності на Товар відбувається в момент прийняття Покупцем партії Товару в місці постачання (п. 4.4 договору).

На виконання вказаного Договору ТОВ Аленсо-Профі поставило ТОВ Форум-Будсервіс будівельні матеріали, кількість, асортимент та ціну поставки яких було визначено в рахунках-фактурах № 0002111 від 21.11.2016 року на суму 143290 грн. з ПДВ та № 002211 від 22.11.2016 року на суму 160768,80 грн. з ПДВ.

Згідно з ч. 1 ст. 201.1 ПК України, ТОВ Аленсо-Профі на дату виникнення податкових зобов'язань склало (виписало) податкові накладні № 51 від 24.11.2016 року на загальну суму 143 290, 22 грн. та № 52 від 25.12.2016 року на загальну суму 160 768, 80 грн., з відповідною реєстрацію їх у Єдиному реєстрі податкових накладних без порушення термінів щодо такої реєстрації.

Тобто, позивач прийняв та оплатив вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними: № 0002411 від 24.11.2016 року про поставку наступних будівельних матеріалів 1) Шлакопортландцементу М400 в кількості 3.603704 т. на суму 5 765. 93 грн. 2) Щити опалубки 25мм в кількості 31. 521984 кв. м на суму 8069, 63 грн. 3) Пісок природній збагачений в кількості 19, 51682 метрів кубічних на суму 4879, 21 грн. 4) Суміші бетонні готові В10 (М 150) в кількості 60, 75936 метрів кубічних на суму 61 974, 55 грн., 5) Плити накриття цоколю в кількості 77, 4384 метрів квадратних на суму 38 719, 20 грн.), всього поставлено товару на суму 143 290, 22 грн. з ПДВ; № 0002511 від 25.11.2016 року про поставку цегли керамічної одинарної 250*120*65 М І 00 в кількості 18 тис. шт. на суму 133 974 грн. з ПДВ та випискою з банку AT ОТП Банк від 13.12.2016 року, яка підтверджує проведення платіжних доручень банком оплати товарів Позивачем в розмірі 304 052, 02 грн. (триста чотири тисячі п'ятдесят дві) грн. 02. коп. з яких ПДВ 50 676, 50 грн. з ТОВ Аленсо-Профі за поставлений товар.

На підставі товарно-транспортних накладних ТТН № № Р 22111-16, Р 22112-16, Р 22113 від 22.11.2016р., (автомобіль DAF д.н. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_5, загальна сума товару 53589, 60 грн., в т.ч ПДВ 8931, 60 грн. (кількість місць 6000) відбулось переміщення товарів, а саме цегли керамічної від ТОВ Аленсо-Профі на визначений Позивачем склад (м. Вінниця, вул. Гніванське шосе (будівельний майданчик, де Позивач надавав послуги з будівельного підряду)).

На підставі ТТН № Р 24111-16 від 24 листопада 2016 року відбулось переміщення товарів, а саме: шлакопортландцементу М 400, щитів опалубки 25мм, плит накриття цоколю на визначений позивачем склад (м. Вінниця, вул. Гніванське шосе (будівельний майданчик, де позивач надавав послуги з будівельного підряду)).

Крім того, 24 листопада 2016 року ТОВ Аленсо Профі виписало чотирнадцять ТТН на перевезення товарів сумішей бетонних готових В10 (М150) від ТОВ Аленсо-Профі з пункту навантаження за адресою: (м. Вінниця, вул. Айвазовського буд. 4) до ТОВ Форум Будсервіс , в пункт розвантаження за адресою: (м. Вінниця, вул. Гніванське шосе), а саме: № Р 24111-16 на суму 63065,70, № Р 24112- 16 на суму 5855 грн., № Р 24113-16 на суму 6193,44 грн., № Р 24114-16 на суму 6193,44, № 24115-16 на суму 6193, 44 грн., № Р 24116-16 на суму 6193,44 грн., № Р 24117-16 на суму 6193,44 грн., № Р 24118 на суму 6193,44т грн., № Р 24119 на суму 6193,44 грн., № Р 241110 на суму 6193,44 грн., № Р 241111 на суму 6193,44 грн., № Р 241112-16 на суму 6193,44 грн., № Р 241113-16 на суму 6193,44 грн., № Р 241114-16 на суму 6193,44 грн.

Таким чином, позивачем до суду першої інстанції було надано всі необхідні первинні документи, на підставі яких він відніс до податкового кредиту суму сплаченого ПДВ в ціні придбаного ним товару на підставі договору поставки матеріалів будівельного призначення від 14.11.2016 року.

Згідно з п. 5 Наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318 Про Затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати - надалі Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. На підставі п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" передбачено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

На підставі п. 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" .

Згідно з п. 5 Наказу Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" надалі Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Запаси Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

На підставі п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Запаси придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.

На підставі п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Запаси первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається в тому числі з таких фактичних витрат, як суми, що сплачуються, згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків.

Пунктом 185.1 ст.185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 СТ.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. а , п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Частина 1 п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Варто також наголосити, що на підставі ч. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що позивачем дотримано всіх необхідних вимог з віднесення сум податку на додану вартість в розмірі 50 676, 50 грн. (по податковим накладним за листопад 2016 року) до податкового кредиту в зв'язку з оплатою придбаного за умовами договору від 14 листопада 2016 року товару (будівельних матеріалів).

Щодо висновку суду з приводу укладення між позивачем та Аленсо-Профі договору про надання транспортно-експедиційних послуг.

Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що товарна-транспортна накладна відповідно до п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року №363 - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Надаючи правову оцінку договору про постачання матеріалів будівельного призначення від 14 листопада 2016 року, укладеного між ТОВ Аленсо-Профі та ТОВ Форум-Будсервіс суд першої інстанції зробив висновок, що крім договору поставки, який є різновидом договору купівлі-продажу між ТОВ Аленсо-Профі та ТОВ Форум-Будсервіс також був укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг , правовідносини щодо укладення та виконання якого регулюються Законом України Про транспортно-експедиторську діяльність та главою 65 Цивільного кодексу України.

Так, між позивачем та ТОВ "Аленсо Профі" 14.11.2016 року укладено договір б/н про постачання матеріалів будівельного призначення, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю матеріали будівельного призначення, визначену у рахунках-фактурах, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В договорі про постачання матеріалів будівельного призначення, що за своєю юридичною природою, є договором поставки, в пункті 1.1 п. 1 визначено, що у відповідності до умов даного Договору Продавець на підставі заявки Покупця зобов'язується передати у власність Покупця матеріали будівельного призначення, а саме: матеріали, асортимент, кількість, ціна яких визначена в Рахунках-фактурах до договору (надалі Рахунок-фактура), що надані Продавцем та являють собою невід'ємну частину даного договору (надалі матеріали, що зазначені в Рахунках-фактурах - Товар), а покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного договору.

На підставі п.п 2.3 п. 2 Договору Продавець зобов'язаний поставити Товар Покупцеві протягом З банківських днів із дня узгодження Рахунку-фактури. Згідно з п.п 4.1 п. 4 Договору товар поставляється окремими партіями на основі письмової Заявки Покупця. Поставка Товару здійснюється з урахуванням того, що Сторони, відповідно до діючого законодавства України, є резидентами України та постачання Товару відбувається в межах території України, місце поставки погоджується Сторонами.

Згідно з п.п 4.2 п. 4 Договору поставка вважається виконаною коли Товар наданий у розпорядження Покупця. Розвантаження Товару здійснюється Покупцем власними силами та засобами. Згідно з п.п 4.3 п. 4 Договору умови постачання Товару, викладені в п. 4.2 даного Договору, можуть бути змінені Сторонами для окремого постачання. Згідно з п.п. 4.4 п. 4 Договору перехід права власності на Товар відбувається в момент прийняття Покупцем партії Товару в місці постачання.

На підставі статті 664 Цивільного кодексу України (момент виконання обов'язку продавця передати товар) обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покуття, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передавання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передавання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Зі змісту договору від 14 листопада 2016 року також не встановлено обов'язку Продавця доставити товар або ж передати товар у його місцезнаходженні, і таким чином обов'язок ТОВ Аленсо-Профі передати товар позивачу був виконаний з моменту здачі товару перевізникові, які і доставляли товар у місце погоджене Сторонами договору, що і підтверджується товарно-транспортними накладними.

У статті 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність визначено терміни для визначення правовідносин, які регулює даний закон, зокрема, у цьому Законі термін учасники транспортно-експедиторської діяльності, це - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

На підставі статті 2 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантаж і в усіма видами транспорту, крім трубопровідного Положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

На підставі ч. 1 ст. 4 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

На підставі ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як встановлено ст. 929 ЦК України (Договір транспортного експедирування) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, аналізуючи вказані вище норми Цивільного кодексу України. Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність , а також зміст Договору від 14 листопада 2016 року, укладеного між ТОВ Аленсо-Профі - продавець та ТОВ Форум-Будсервіс (позивач) - покупець, встановлено, що такий договір віл 14 листопада 2016 року про постачання матеріалів будівельного призначення є виключно договором поставки, без елементів договору транспортного експедирування, оскільки такий вид діяльності, як транспортно-експедиторьска, надається виключно суб'єктами господарювання, які мають необхідні ресурси (склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо) та є різновидом господарської діяльності.

В матеріалах адміністративної справи відсутні докази того, що між позивачем та ТОВ Аленсо-Профі був укладений договір транспортного експедирування.

Виходячи з того, що судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок щодо природи договору від 14.11.2016 року, то і його висновок про те, що ... суд відхиляє посилання позивача на те, що товарно-транспортна накладна відповідно до п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року № 363 - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи , також не відповідає обставинам адміністративної справи , оскільки зроблений з порушенням п. 1 вказаних вище правил Перевезення вантажів, а саме не застосування вказаної норми до тих правовідносин, до яких вона підлягає застосуванню.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції відбулось неправильне тлумачення Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , в частині застосування його до правовідносин, які склалися між позивачем та ТОВ Аленсо-Профі на підставі Договору від 14 листопада 2016 року про постачання матеріалів будівельного призначення , оскільки згідно з даним договором ТОВ Аленсо-Профі не здійснювало експедиторську діяльність та не надавало транспортно-експедиторську послугу. В зв'язку з чим позивач правомірно послався на п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року № 363 де вказано, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивач окремо не відносив транспортні послуги за доставку товару до податкового кредиту, який приймав участь у розрахунку об'єкта оподаткування з ПДВ в листопаді 2016 року, а отже базою оподаткування та нарахування ПДВ є виключно вартість придбаного товару, що видно з п. 1.1 Договору, змісту видаткових накладних, податкових накладних, а також призначення платежу в розрахункових документах. В зв'язку з цим позивач не несе відповідальності за складенні товарно-транспортні накладні, оскільки вона взагалі виходить за межі предмету відносин Позивача з формування ним податкового кредиту, а від так стверджувати про нереальність господарських операцій з купівлі товару (будівельних матеріалів), який був використаний у власній господарській діяльності позивача у суду першої інстанції не було жодних правових підстав.

Також слід зазначити, що надаючи оцінку обставинам справи, суд першої інстанції погодився, що надані ТТН не є безумовною підставою для доведеності факту здійснення експедиційних послуг.

При цьому відповідач в рамках здійснення заходів з податкового контролю фактів наявності у спірних постачальників відсутності транспортних засобів, необхідних для проведення відповідної господарської діяльності, основних фондів, активів для закупівлі будівельних матеріалів, у сукупності з фактами відсутності залучення третіх осіб за цивільно-правовими договорами до здійснення цих операцій та недостатності документального підтвердження їх виконання свідчить нереальний характер таких послуг .

Відповідно до абз. 27 розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. N 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому товарно-транспортна накладна не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором., як от (видаткова накладна, акт прийому передачі, акт виконаних робіт, тощо).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" визначено первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснені господарської операції, а якщо це неможливо то безпосередньо після її закінчення. Для контролю порядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведенні облікові документи.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В даному випадку первинними документами, що підтверджують факт господарської операції є видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт та розрахункові документи.

Посилання суду першої інстанції на п. 8.25, п. 8.26, п. 11.8 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. N 363, в якості обґрунтування неправомірності віднесення позивачем до податкового кредиту суми в розмірі 50676 грн. за листопад 2016 року без належного оформлення частини товарно-транспортних накладних, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Тобто, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, оскільки даний нормативний акт не регулює питання бухгалтерського обліку, який визначає та фіксує факти здійснення господарських операцій на підставі первинних документів, щодо формування складу податкового кредиту, об'єктом оподаткування якого не є транспортні послуги.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, який в своїй ухвалі від 15 грудня 2016 року у справі К/800/15642/14 встановив наступне: відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Як вже було вказано позивач окремо не відносив транспортні послуги за доставку товару до податкового кредиту, який приймав участь у розрахунку об'єкта оподаткування з ПДВ в листопаді 2016 року, а отже базою оподаткування та нарахування ПДВ є виключно вартість придбаного товару, що видно з п. 1.1 Договору, змісту видаткових накладних, податкових накладних, а також призначення платежу в розрахункових документах. А відтак відповідальність за складенні товарно-транспортні накладні позивач не несе, оскільки вона взагалі виходить за межі предмету відносин позивача з формування ним податкового кредиту, а тому стверджувати про нереальність господарських операцій з купівлі товару (будівельних матеріалів), який був використаний у власній господарській діяльності позивача у суду першої інстанції не було жодних підстав.

Також, суд першої інстанції помилково зробив висновок, що ТТН, яка виписана 22 листопада 2016 року на перевезення цегли керамічної одинарної 250*120*65 М100, суперечить видатковій накладні, яка виписана 25.11.2016 року і це на думку суду є також доказом про нереальність операцій, однак суд зробив такий висновок в порушення ч. 3 ст. 631 ЦК України, в якій визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Так, у п. 4.2 договору про постачання матеріалів будівельного призначення від 14 листопада, який укладено між ТОВ Аленсо Профі та ТОВ Форум Будсервіс вказано, що поставка вважається виконаною коли Товар наданий у розпорядження Покупця. Згідно з видатковою накладною від 25.11.2016 року № 0002511 товар (цегла керамічна) поступив у розпорядження покупця саме 25.11.2016 року, однак доставка товару перевізником та відповідно його розвантаження відбулось 22 листопада 2016 року, що підтверджується ТТН № Р 22111-16, № Р 22112-16, № 22113-16, в зв'язку з чим до даних правовідносин повинна була застосовуватись ч. 3 ст. 631 ЦК України, яку суд першої інстанції не застосував до даних правовідносин, хоча повинний був застосувати.

Суд першої інстанції також помилково зробив висновок про нереальність операцій позивача з ТОВ Аленсо Профі на тій підставі, що позивач надав на перевірку копію сертифікату відповідності продукції - цегли керамічної, виданого виробнику продукції ТОВ Універсал-Будматеріали , з яким, на думку відповідача з висновком якого погодився і суд першої інстанції, у ТОВ Аленсо Профі відсутні будь-які взаємовідносини.

В контексті такого висновку суд погоджуючись з відповідачем послався на ст. 13 ЗУ Про підтвердження відповідності , який втратив чинність згідно із Законом України від 15 січня 2015 року N 124-VIII, а тому висновок суду першої інстанції щодо недотримання даного закону прийнято із застосуванням закону, який не підлягає застосуванню в зв'язку із втратою його чинності.

Посилання відповідача та суду першої інстанції, на те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з ТОВ Аленсо Профі , з огляду на відсутність виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, за недоведеності відповідачем зв'язку цього факту з неможливістю виконати договірних зобов'язань постачальниками перед позивачем з використанням залучених ресурсів, не можуть слугувати достатнім свідченням безтоварності розглядуваних операцій та недобросовісності позивача як платника податків. Основні та транспортні засоби необов'язково повинні перебувати у власності суб'єкта господарювання, позаяк можуть бути орендовані або взяті у лізинг у третіх осіб, а необхідні для виконання операцій особи можуть бути залучені платником за цивільно-правовими договорами.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача були зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, що саме ТОВ Аленсо-Профі запроваджувало на своєму підприємстві надурочні роботи, оскільки доказом застосування таких робіт, мають бути відповідні локальні акти (накази по підприємству, тощо), а тому докази застосування чи незастосування надурочних робіт в матеріалах адміністративної справи відсутні, відповідно, висновки суду першої інстанції з приводу оплати водіям надурочних робіт - безпідставні.

Судом першої інстанції також не було встановлен, що водії, які здійснювали перевезення вантажу були працівниками ТОВ Аленсо-Профі , а відтак відсутність звітів 1-ДФ за 4 квартал 2016 року не можуть спростовувати факту перевезення товарів ТОВ Аленсо-Профі на адресу позивача у визначене місце постачання, оскільки як вже було зазначено, позивач не може нести відповідальність за організацію доставки товару з боку свого постачальника (контрагента).

Щодо розбіжностей задекларованих показників податкового обліку, то колегія суддів зазначає, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

У законодавстві України закріплено принцип персональної відповідальності, згідно якого особа має нести відповідальність за вчинені нею правопорушення, а не за правопорушення інших осіб.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Отже, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що ...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини 5 цієї ж статті Конституції кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

У відповідно до вимог ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Будсервіс" задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Будсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Аленсо Профі" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 06.09.2017 року №0007971415.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Будсервіс" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 16 квітня 2018 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.