Ухвала

від 12.04.2018 по справі 1-405/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 1-405/11

провадження № 51-1478км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої

ОСОБА_6 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 8 грудня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 10 квітня 2017 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі КК), судимостей не має,

виправданого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня

2016 року ОСОБА_7 виправдано за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до скарги приватного обвинувачення, ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 13 травня 2010 року о 18:00, будучи працівником Павлоградського АТП та водієм мікроавтобуса (державний знак НОМЕР_1 ), виконуючи запланований рейсовий маршрут на автостанції «Новий центр» у

м. Дніпропетровську та висаджуючи пасажирів мікроавтобуса, побачив

ОСОБА_6 , з якою в нього раніше склалися неприязні стосунки, після чого покликав незнайомого ОСОБА_6 чоловіка, разом з яким під приводом того, що начебто потерпіла скористалася безоплатним проїздом, умисно завдали їй не менше десяти ударів ногами і пластиковою пляшкою по різним частинам тіла та голові потерпілої. При цьому ОСОБА_7 особисто завдав їй не менше п`яти ударів ногами по ногам та тулубу, а невстановлена особа не менше п`яти ударів пластиковою пляшкою об`ємом 2 л. з рідиною по голові, заподіявши потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, суд першої інстанції зазначив, що досліджені докази у справі не вказують на причетність останнього до спричинення потерпілій ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 й направлення справи на новий судовий розгляд. Вважає, що судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій проведено неповно та однобічно, висновки судів, викладені в судових рішеннях щодо її показань за фактом спричинення тілесних ушкоджень, суперечать фактичним обставинам справи і доказам, які містяться у справі. Крім того, зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги показання свідка ОСОБА_8 , письмові звернення від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , в яких вони зазначили про відомі їм факти спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 . За твердженням скаржника, висновок судово-медичного обстеження від 20.05.2010 № 1692 та висновок судово-медичного експерта від 19.09.2016 № 3579е є суперечливими, однак суди жодних дій для усунення цих суперечностей не здійснювали, при цьому судового експерта в судове засідання не викликали для роз`яснення вказаних висновків.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ч. 1 ст. 395 Кримінального-процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК 1960 року) касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, потерпіла ОСОБА_6 , зокрема, посилається на однобічність і неповноту судового розгляду, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, визначення яких дано в статтях 368 та 369 КПК 1960 року, тоді як перевірку цих обставин у силу ст. 398 КПК 1960 року до повноважень касаційного суду законом не віднесено. У зв`язку з наведеним доводи касаційної скарги потерпілої в цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі потерпілої про необґрунтованість виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК, то вони є безпідставними.

Відповідно до ст. 323 КПК 1960 року виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами 2, 4 ст. 327 КПК 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчинені злочину доведена. Виправдувальний вирок постановляється, зокрема, у випадках, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч. 1 ст. 327 КПК 1960 року повинен бути мотивованим судом.

Вказаних вимог дотримався суд першої інстанції при розгляді справи

щодо ОСОБА_7 .

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції повно й всебічно розглянув усі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, дослідив та перевірив у судовому засіданні докази, на які вказувала потерпіла, що, на її переконання, підтверджують висунуте нею обвинувачення, та дав їм у сукупності належну оцінку відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року.

Висновок суду про недоведеність участі ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, є належно мотивованим, оскільки докази, на які послалася потерпіла, не підтверджують причетності останнього до спричинення їй тілесних ушкоджень.

Зокрема, суд першої інстанції надав належну оцінку показанням потерпілої ОСОБА_6 щодо обставин спричинення їй тілесних ушкоджень та обґрунтовано не взяв їх до уваги як доказ вини ОСОБА_7 .

Показання свідка ОСОБА_8 суд також залишив поза увагою, оскільки вказаний свідок не був очевидцем події та впізнати чоловіків, які перебували на стоянці, він не зміг.

Письмові заяви ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в яких вони повідомили про відомі їм обставини спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 зі слів потерпілої, місцевий суд обґрунтовано визнав недостатніми доказами причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого злочину, оскільки вказані звернення в розумінні ст. 65 КПК 1960 року не є доказами його вини.

При цьому на обґрунтування своїх висновків, суд правильно послався на висновок судово-медичної експертизи від 19.09.2016 №3579е, відповідно до якого в ОСОБА_6 виявлено ушкодження у вигляді синця на лівій сідниці та синця в лівій виличній області. Вказаним висновком не підтверджуються кількість ударів, на які вказувала потерпіла в скарзі в порядку ст. 27 КПК (більше десяти ударів ногами і руками по різним частинам тіла і голові), надані нею показання (щодо побиття знайомим ОСОБА_7 протягом 30 хвилин), а також факт спричинення вказаних ушкоджень саме ОСОБА_7 .

Крім того, виправдовуючи ОСОБА_7 , суд обґрунтовано врахував положення

ст. 27 КПК 1960 року, згідно з якою справи про злочини, передбачені ст. 125 КК, порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. З викладеної норми випливає, що у справах за скаргою приватного обвинувачення обов`язок надати докази на підтвердження вини особи покладено на особу, яка звернулась до суду зі скаргою.

Однак, як встановлено судом, потерпіла на підтвердження висунутого нею обвинувачення не надала достатніх доказів, які би свідчили про те, що саме ОСОБА_7 завдав їй тілесні ушкодження. Більше того, під час розгляду справи в суді першої інстанції, потерпіла зазначала, що ОСОБА_7 тілесних ушкоджень їй не наносив.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність участі ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, а тому постановив у справі виправдувальний вирок щодо останнього.

Апеляційний суд відповідно до ст. 377 КПК 1960 року, при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_7 навів у своєму рішенні суть зазначених в апеляційній скарзі потерпілої доводів, аналогічних доводам касаційної скарги, ретельно їх перевірив, проаналізував і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження потерпілої про безпідставність виправдання підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень, не встановлено.

З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_6 .

Керуючись статтями 394396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня

2016 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3