Постанова

від 20.03.2018 по справі 2-3435/11

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 2-3435/11

Провадження № 14-12свц18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участі секретаря Василенко Т. К.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю А.О. Бастіон (далі - ТОВ А.О. Бастіон ), Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (далі - БТІ),

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Елітком (далі - ТОВ Елітком ),

у справі за позовом про стягнення збитків і встановлення порядку виконання судового рішення

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом

рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року в складі судді Остапчук Т. В.,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року в складі суддів Шахової О. В., Головачова Я. В., Поливач Л. Д.,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2012 року у складі судді Висоцької В. С.,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року в складі судді Козлова Р. Ю.,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2013 року в складі суддів Кулікової С. В., Білич І. М., Рейнарт І. М.,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2013 року у складі судді Мостової Г. І.,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року в складі судді Бортницької В. В.,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2013 року в складі суддів Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року у складі судді Парінової І. К.,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року в складі судді Гладун Х. А.,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2014 року в складі суддів Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року в складі судді Остапчук Т. В.,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року в складі суддів Шахової О. В., Головачова Я. В., Поливач Л. Д.

з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року ОСОБА_3звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ А.О. Бастіон , БТІ про стягнення збитків і встановлення порядку виконання судового рішення.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2004 року він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Починаючи з 2004 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без жодних правових підстав передали в оренду вказану квартиру, чим перешкоджають позивачу реалізовувати своє право розпоряджатися майном.

У 2008 році позивач уклав з ТОВ Елітком договір оренди 1/3 частини квартири строком на шість місяців з подальшим її продажем. Проте 14 січня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу з огляду на відсутність у сторін довідки-характеристики на об'єкт відчуження - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідачів неможливо укласти угоду з продажу частини квартири, упущена вигода склала договірну вартість купівлі-продажу 1/3 частини квартири у розмірі 972 тис. грн. Просив стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 збитки у розмірі 15 тис. 685 грн 75 коп. як втрату некомпенсованої вартості належної частки квартири з червня 2008 року, стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ А.О. Бастіон упущену вигоду у розмірі 972 тис. грн як неодержані доходи від правочинів з відчуження 1/3 частини квартири, реальні збитки в розмірі 8 тис. 095 грн 28 коп., що пов'язані з відновленням порушеного права розпоряджатися частиною квартири, встановити порядок виконання рішення суду, яким зобов'язати БТІ припинити за позивачем право власності на 1/3 частини квартири не раніше отримання з відповідачів у солідарному порядку грошових коштів у розмірі 972 тис. грн і 15 тис. 685 грн 75 коп. з усіма іншими понесеними витратами.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

УхвалоюВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2012 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року.

УхвалоюВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2013 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2013 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2013 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року.

УхвалоюВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2013 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2014 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення описки в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення описки в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року.

14 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд зазначених судових рішень у справі № 2-3435/11 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначених справ судом.

Рішенням від 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ приєднав до п'яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, 12 143 заяв, наведених у додатках І і ІІ до цього рішення; оголосив більшістю голосів прийнятними п'ять заяв № 46852/13, № 47786/13, № 54125/13, № 56605/13 та № 3653/14, подані пані Лідією Іванівною Бурмич та чотирма іншими заявниками; постановив, що зазначені п'ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) (далі - у справі Іванов), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У додатку № 1 до вказаного рішення ЄСПЛ під номером 5168/15 зазначено заяву ОСОБА_3 та вказано дату звернення до ЄСПЛ, а саме 16 січня 2015 року.

Доводи особи, яка подала заяву про перегляд

При зверненні до суду із заявою про перегляд судових рішень, постановлених судами України у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ А.О. Бастіон , БТІ, третя особа - ТОВ Елітком , про стягнення збитків і встановлення порядку виконання судового рішення, заявник вказував, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 Бурмич та інші проти України , ухваленим за результатами розгляду його заяви № 5168/15, встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначеної справи судом.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів зазначену заяву ОСОБА_3 передано до Верховного Суду для її розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Позиція Великої Палати Верхового Суду

ВеликаПалата вважає, що для вирішення заяви необхідно з'ясувати, які судові рішення можуть бути переглянуті Великою Палатою Верховного Суду у зв'язку з виключними обставинами, що є виключною обставиною відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України та що є встановленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді цієї справи у контексті пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

З урахуванням видів судових рішень, предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою-п'ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судові накази.

Судові рішення, у яких вирішено процедурні питання, пов'язані з рухом справи, не є предметом перегляду за виключними обставинами.

У даному випадку, судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи по суті, є рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року, яким у задоволенніпозовних вимог відмовлено, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року, якою залишено без змін зазначене рішення, та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2012 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року .

Тому саме щодо цих рішень Велика Палата Верховного Суду повинна зробити висновок про можливість їх перегляду за виключними обставинами.

Інші судові рішення не є судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи, а отже, і не є судовими рішеннями, які можуть бути переглянуті Великою Палатою Верховного Суду за виключними обставинами у розумінні частини першої статті 423 ЦПК України.

При зверненні із заявою ОСОБА_3 посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України при розгляді зазначеної справи.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція). Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Відповідно до частини першої статті 44 Конвенції рішення Великої Палати є остаточним.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.

З урахуванням вимог, передбачених частиною першою статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у контексті статті 124 Конституції України та статті 5 Закону України Про судоустрій і статус суддів , можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

Відносини, що виникають у зв'язку з виконанням рішень ЄСПЛ урегульовано як у самій Конвенції, рішеннях ЄСПЛ та статтях 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася 14 травня 1986 року, так і у Законі України Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ .

Рішення від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 Бурмич та інші проти України є продовженням пілотного рішення у справі Іванов, у якому ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. Зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

ЄСПЛ у пункті 159 рішення у справі Бурмич та інші проти України підкреслив, що призначення процедури пілотного рішення полягає у сприянні якнайшвидшому та ефективному усуненню недоліків, що впливають на захист конвенційних прав у національній правовій системі. Враховуючи у процесі виконання пілотного рішення інтереси всіх існуючих або потенційних потерпілих від системної проблеми, процедура має на меті надання належного захисту всім фактичним та потенційним потерпілим від цієї проблеми, а також конкретному заявнику (заявникам) у пілотному рішенні.

У пункті 161 вказаного рішення ЄСПЛ підсумував, що за суттю пілотного рішення держава-відповідач зобов'язана усунути першопричину порушення на майбутнє та забезпечити засіб відшкодування шкоди, вже завданої не тільки окремому заявнику (заявникам) у пілотній справі, але й усім іншим потерпілим від аналогічного порушення.

У цьому ж рішенні у пунктах 181, 182 ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

Отже, мета процедури пілотного рішення полягає у: наданні допомоги державам під час вирішення системних проблем на національному рівні, що забезпечує заявникам права та свободи, передбачені Конвенцією; забезпеченні всім потерпілим, які до цього часу звернулися зі скаргами до ЄСПЛ від констатованого системного порушення, рівних умов у питанні щодо отримання відшкодування за допомогою процесу виконання. У цьому контексті відповідно до положень статті 32 Конвенції юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47 і що у випадку виникнення спору щодо юрисдикції ЄСПЛ спір вирішує сам ЄСПЛ (пункт 214).

Ухвалене ЄСПЛ будь-яке рішення, у якому зазначено про необхідність забезпечення загального та ефективного визнання державою-відповідачем своїх зобов'язань з додержання прав людини, є таким рішенням, яке обов'язкове для учасників Конвенції, одним з яких є Україна, повинно добросовісно виконуватися і держава-учасник позбавлена можливості посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання ним рішення.

Порядок виконання і застосування практики ЄСПЛ урегульований у відповідному законі - Законі України Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ , згідно з частиною першою статті 1 якого виконання рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Зокрема, у статті 10 названого Закону передбачено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Для відновлення попереднього юридичного стану ЄСПЛ має встановити такі порушення, за яких повторний розгляд справи буде мати наслідком відновлення прав заявника, такий перегляд буде виправданим та обумовлюватиметься обставинами суттєвого та неспростовного характеру. Інакше повторний розгляд потягне лише неповагу до остаточності судового рішення, правову невизначеність та зловживання правом однією із сторін. Тому при вирішенні питань щодо застосування заходів індивідуального характеру необхідно визначити, чи поновить права заявника повторний розгляд справи.

У контексті застосування вказаного Закону при з'ясуванні наявності підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами такий перегляд може відбутися за дотримання сукупності наступних умов:

1. Встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов'язань при розгляді даної справи, що потягло ухвалення ЄСПЛ рішення, яким визнано порушення Конвенції.

2. Таке рішення ЄСПЛ має стосуватися саме справи, яка була предметом розгляду національними судами України та яку просить переглянути заявник.

3. ЄСПЛ зазначено, що такі порушення норм права допущені національними судами саме при розгляді справи до ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, або судового рішення, яке унеможливило цей розгляд.

4. У самому рішенні ЄСПЛ може бути зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, або з самого рішення можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, і таке відновлення можливе лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

У пунктах 197, 198 рішення Бурмич та інші проти України ЄСПЛ звернув увагу, що юридичні питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні вже були вирішені у пілотному рішенні у справі Іванов. Вважав, що виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції, визначив системний недолік, дійшов висновку, що він є порушенням Конвенції, та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 з метою належного виконання пілотного рішення для забезпечення юридичного захисту та відшкодування шкоди всім жертвам, минулим, теперішнім і майбутнім, встановленого системного порушення.

Отже, у рішенні у справі Бурмич та інші проти України ЄСПЛ констатував системні проблеми на стадії виконання судових рішень, ухвалених національними судами і вказував на необхідність контролю з боку Комітету міністрів з виконання рішення та забезпечення виконання свого юридичного зобов'язання за статтею 46 Конвенції державою, включаючи прийняття таких загальних заходів для виправлення ситуації, які можуть вимагатись пілотним рішенням щодо надання захисту всім іншим потерпілим, існуючим або потенційним, виявленого системного дефекту.

У рішенні ЄСПЛ у справі Бурмич та інші проти України не зазначено про порушення прав заявників на стадії судового розгляду та про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру. Із самого рішення не вбачається висновку про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який мали заявники, у тому числі і ОСОБА_3, оскільки висновок ЄСПЛ стосується лише системного дефекту у сфері виконання в Україні постановлених на користь заявників судових рішень, а відтак відсутня необхідність у вжитті додаткових заходів індивідуального характеру.

Велика Палата Верховного Суду відмовляє ОСОБА_3 у перегляді рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року, яким у задоволенніпозовних вимог відмовлено, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2012 року, якоювідмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року, оскільки відсутня підстава для їх перегляду за виключними обставинами, так як у рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі Бурмич проти України встановлені системні дефекти у сфері виконання судових рішень, які не вимагають вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати питання щодо застосування загальних заходів, передбачених у рішенні ЄСПЛ, оскільки діє у межах і обсязі передбачених Конституцією України, Законом України Про судоустрій і статус суддів та ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду відмовляє ОСОБА_3 у перегляді:

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року;

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, якою залишено без змін ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року;

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2013 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2013 року;

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року;

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2013 року, якою залишено без змін ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року;

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2013 року;

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року;

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2014 року, якою залишено без змін ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року;

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення описки в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року;

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення описки в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року,

які не є судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи, а отже, і не є судовими рішеннями, які можуть бути переглянуті Великою Палатою Верховного Суду за виключними обставинами у розумінні частини першої статті 423 ЦПК України.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що лише за наявності всіх умов судові рішення, постановлені національними судами підлягають перегляду за виключними обставинами у зв'язку з встановленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме:

1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи, або які унеможливлювали судовий розгляд;

2) ці рішення національних судів України набрали законної сили;

3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);

4) у такому рішенні міжнародної установи констатовано порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішення справи судом;

5) у такому рішенні міжнародної установи зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення саме судом норм права до ухвалення рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної, та, за наявності, касаційної інстанції, чи при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень;

6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) мають бути зазначені, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;

7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Керуючись підпунктом 3 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення , статтями 416, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволені заяви ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом

рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2012 року,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2013 року,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2013 року,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2013 року,

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2014 року,

ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року,

ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю А.О. Бастіон , Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Елітком , про стягнення збитків і встановлення порядку виконання судового рішення, відмовити .

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови підписаний 17 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська Л. М. Лобойко