Рішення

від 18.04.2018 по справі 905/2296/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18.04.2018Справа №  905/2296/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи за позовом Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної               адміністрації (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, площа Миру,2) до         Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРРЕМБУД-К»     (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 38,оф. 102)                                   про  зобов'язання виконати умови договору       за участю представників від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився ВСТАНОВИВ: На адресу господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи № 905/2296/17 за позовом Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРРЕМБУД-К” про зобов'язання останнього виконати п. 4.2 договору №167/буд від 26.12.2016р. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №167/буд від 26.12.2016р., у зв'язку з чим просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРРЕМБУД-К” виконати п. 4.2 договору №167/буд від 26.12.2016р. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.10.2017 порушено провадження у справі № 905/2296/17. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.11.2017 на підставі ч. 1 ст. 17 ГПК України справу № 905/2296/17 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Відповідно до автоматичного розподілу справ господарського суду міста Києва, справу № 905/2296/17 передано для розгляду судді Пукшин Л.Г. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 суд прийняв справу № 905/2296/17 до свого провадження та призначив до розгляду на 20.12.2017. Ухвалою від 20.12.2017  суд вирішив справу № 905/2296/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі № 905/2296/17 призначено на 31.01.2018. У судовому засіданні 31.01.2018 за клопотанням представників сторін оголошена протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 21.02.2018. 21.02.2018 позивачем через відділ діловодства суду подано пояснення 2 від 20.02.2018 щодо клопотання відповідача про витребування з доказами. 21.02.2018 відповідачем через відділ діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зав'язку з неможливістю прибуття у судове засідання із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Ухвалою суду від 21.02.2018 вирішено продовжити строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання у справі №905/2296/17 відкладено на  20.03.2018. 20.03.2018 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість взяти участь у такому засіданні. У судовому засіданні 20.03.2018р.  з'явився представник позивача, який заперечив щодо задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та не заперечив щодо закриття підготовчого судового засідання, та перехід до розгляду справи по суті. Заслухавши представника позивача та розглянувши клопотання, враховуючи приписи статей 177,  183, 202 ГПК України суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 20.03.2018 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 905/2296/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.03.2018. 28.03.2018 позивачем та відповідачем подано через загальний відділ діловодства суду клопотання про  відкладення розгляду справи на іншу дату через неможливість направити своїх уповноважених представників  у судове засідання, що призначене на 28.03.2018. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 201 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Враховуючи клопотання сторін про відкладення розгляду справи та беручи до уваги приписи ст.ст. 202, 216 ГПК України суд ухвалою від 28.03.2018 задовольнив клопотання сторін про відкладення розгляду справи та відкласти розгляд справи по суті  на 18.04.2018. 17.04.2018 позивач направлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника на лікарняному. Аналогічне клопотання позивач зареєстровано канцелярією суду 18.04.2018. 18.04.2018 відповідач також подав клопотання про відкладення розгляду справи та надати час для належної підготовки для участі у справі, у зв'язку  із розірвання договору на правову допомогу з попереднім адвокатом, та не укладення угоди з іншим. У судове засідання, призначене на 18.04.2018, сторони не забезпечили явку уповноважених представників. Розглянувши у судовому засіданні клопотання сторін про відкладення, суд вирішив відмовити у їх задоволенні з огляду на таке. Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р.        (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України"). Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін. Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. 26 грудня 2016 року між Департаментом капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації (надалі – замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРРЕМБУД-К» (надалі – підрядник/відповідач) укладено договір підряду № 167/буд (надалі – договір). Відповідно до п. 1.1. договору підрядник приймає на себе зобов'язання на свій ризик виконати роботи по об'єкту  «Капітальний ремонт Новогродівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 по вул.. Паркова,30 м. Новогродівка, Донецької області» (далі об'єкт), а замовник прийняти та оплатити такі роботи відповідно до проектно-кошторисної документації. Згідно з п. 3.1 договору обсяг, вартість та термін виконання робіт визначаються  прикладеними до договору календарним графіком виконання робіт і договірною ціною, які є невід'ємною частиною даного договору. Договірна ціна 23    510    490,00 грн, у тому числі ПДВ 3    918    415,00 грн. Як вбачається із матеріалів справи, сторонами затверджено договірну ціну (додаток № 1 до договору), яка складає 23    510    490,00 грн, з ПДВ; Графік виконання робіт (додаток № 2 до договору), яким визначено загальний строк виконання робіт 190 календарних днів а також план фінансування будівництва на 2016-2017 роки по об'єкту. Розрахунки за договором проводяться шляхом оплати за фактично виконані роботи та надання попередньої оплати (п. 4.1. договору). Згідно з п. 4.2. договору замовник може перерахувати підряднику попередню оплату у розмірі до 30% відсотків річного обсягу фінансування. Підрядник зобов'язується використати попередню оплату  протягом трьох місяців після їх одержання, але у будь-якому разі до кінця поточного бюджетного року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 (із змінами).  По закінченні терміну невикористані кошти повертаються замовнику. Підрядник підтверджує використання коштів отриманої попередньої оплати актами виконаних робіт, складених за формою КБ 2в і довідки про вартість виконання підрядних робіт, складеною за формою КБ 3. Облік та оплата виконаних робіт здійснюється на підставі акту виконаних підрядних робіт, складеного за формою КБ 2в і довідки про вартість виконаних підрядних  робіт, складеної за формою КБ 3 (п. 4.3. договору).    За доводами позивача, замовником на виконання умов договору перераховано на рахунок підрядника попередню оплату у розмірі 5    877    622,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 198 від 06.06.2017, № 231 від 19.06.2017 та № 246 від 29.06.2017. За твердженнями позивача, відповідач приступив до виконання робіт за договором, проте в порушення умов п. 4.2. договору до завершення строку використання попередньої оплати, не використав одержану попередню оплату на виконання робіт, що передбачені договором, акти виконаних підрядних робіт на підтвердження використання коштів попередньої оплати – не надав. В порушення умов п. 4.2. договору  по закінченні терміну використання попередньої оплати, не використану попередню оплату замовнику  не повернув. Відтак, за доводами позивача, порушення відповідачем умов п. 4.2. договору стало підставою для звернення  з даним позовом до суду з вимогами зобов'язати ТОВ    «УКРРЕМБУД-К»    виконати п. 4.2. договору від 26.12.2016 №167/буд, а саме: виконати роботи на суму 5    877    622,00 грн, надати підтвердження виконаних робіт на суму 5    877    622,00 грн (акти виконаних  підрядних робіт, складених за формою КБ 2в, і довідки про вартість виконаних підрядних робі, складені за формою КБ 3). В обґрунтування правової позиції позивач посилається на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 622 ЦК України та ст.ст. 193,    220 ГК України. Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти вимог заперечував, зазначивши при цьому, що позивачем в порушення пунктів 9.1., 9.3. договору не вжито заходів досудового врегулювання спору, зокрема не було направлено жодного офіційного документу щодо невиконання чи повільного виконання робіт підрядником за договором. В той час, як відповідачем неодноразово повідомлялося позивача про виникнення об'єктивних  труднощів при виконанні будівельно-монтажних робіт  на об'єкті, зокрема: листи від 15.08.2017  № 326/15, від 22.08.2017 № 334/17. Зокрема, як вказує відповідач,  листом від 15.08.2017 № 326/17  звертався до позивача стосовно врегулювання питання забезпечення авторського нагляду будівельного  об'єкту  та попереджав, що у разі не врегулювання даного питання може призвести до можливого зупинення робіт. У листі від 22.08.2017 № 334/17, що адресований позивачу, відповідачем ставилося питання щодо надання офіційного проектного рішення щодо виправлення провисання 80% крокв, що в свою чергу робить неможливим монтаж металочерепиці. Вказані листи, за твердженням відповідача, отримані позивачем, однак жодних відповідей не надано, як і не проведено взаємних переговорів та консультацій для врегулювання питань, що свідчить про ігнорування збоку позивача не тільки листів відповідача а й умов договору та норм Цивільного кодексу України. Крім іншого, відповідач зазначає, що проектно-кошторисна документація по об'єкту наразі перебуває у стані повного коригування у ТзДВ «Інститут Стройремпроект». Оскільки,  коригування проектно-кошторисної документації здійснюється новим проектувальником, то відповідно до завершення та офіційного передання нової проектно-кошторисної документації разом з відповідними кресленнями  по об'єкту, у відповідача немає законного права виконувати будівельні роботи у розмірі 95 % від загального обсягу будівельних робіт. Відтак, відповідач зазначає, що позивач повністю обізнаний про існування причини, що не залежать від підрядника, про неможливість виконання робіт на об'єкті до завершення коригування та передачі проектно-кошторисної документації, що повністю відповідає вимогам  п.п. 6.1.1., 6.1.3., 6.1.5. договору. У зв'язку з чим просить суд відмовити у позові повністю. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що        позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав. За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 26.12.2016 № 167/буд  є договором підряду . Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до частин 1 - 3 ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.                                         Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Дана норма кореспондується з положенням ст.20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права. Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.                                                          Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Суд вважає за необхідне наголосити, що діючим законодавством не передбачений такий спосіб захисту права, як зобов'язання виконати умови договору та передати  акти виконаних підрядних робіт,  та довідки вартості робіт, як і відсутній і механізм виконання такого рішення. Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Вимога про зобов'язання виконати умови договору та передати  акти виконаних підрядних робіт, яка пред'явлена позивачем у даній справі, не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, оскільки предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна опиратись на підставу позову. В підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, акти виконаних робіт. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову. До того ж, юридичні фати можуть встановлюватись господарським судом лише при існуванні та при розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог. Тобто, в даному випадку, вимога про виконати умови договору та передати  акти виконаних підрядних робіт є загальною. Окрім іншого, суд звертає увагу на ту обставину, що на момент подачі даного позову до суду з обраним способом захисту,  позивачу були  відомі всі обставини про хід виконання робіт за договором підряду, причини невчасного невиконання таких робіт, а також існування перемовин між сторонами за договором щодо коригування проектно-кошторисної документації, що підтверджується матеріалами справи. Отже, виходячи із змісту ст. ст. 15,        16 Цивільного кодексу України,        ст.20 Господарського кодексу України        та        Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Враховуючи викладене вище,     суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виконати п. 4.2. договору від 26.12.2016 №167/буд, а саме: виконати роботи на суму 5    877    622,00 грн, надати підтвердження виконаних робіт на суму 5    877    622,00 грн (акти виконаних  підрядних робіт, складених за формою КБ 2в, і довідки про вартість виконаних підрядних робі, складені за формою КБ 3)  є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача. Керуючись        ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд В И Р І Ш И В: В позові відмовити повністю. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 18.04.2018                                        Суддя                                                                                           Пукшин Л.Г.