Рішення

від 23.01.2018 по справі 205/4523/17

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

23.01.2018 Єдиний унікальний номер 205/4523/17

Провадження №2/205/1094/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

за участю секретаря Романової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фемілі Трейд до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

18 липня 2017 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.2-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 07 березня 2017 року між ТОВ Фемілі Трейд та ОСОБА_1 укладено договір безвідсоткової позики №07/03 2017, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в сумі 53 000,00 грн., які перераховано на картковий рахунок позичальника.

На момент отримання позики сторони перебували у трудових відносинах на підставі трудового договору від 03.01.2017 року. Відповідач працював на посаді водія вантажного автомобіля.

10 травня 2017 року відповідач на роботу не з'явився. Про причини неявки не повідомив. Транспортний засіб, яким він керував та отримані матеріальні цінності не здав.

19 травня 2017 року складено акти про відсутність відповідача на роботі без поважних причин.

01 червня 2017 року ОСОБА_1 наказом директора ТОВ Фемілі Трейд звільнено на підставі ст..40 КЗпПУ.

Після проведення інвентаризації виданих відповідачу матеріальних цінностей встановлено нестачу навігатора вартістю 700,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога про повернення позики та відшкодувати вартість навігатора.

У відповідності до умов договору позики, за рахунок відрахувань із заробітної плати відповідача ТОВ Фемілі Трейд відраховано частково заборгованість в сумі 7 728,00 грн. та 644,00 грн.

У зв'язку із тим, що відповідач борг не повернув, позивач вимушений звернутися до суду із даним позовом, в якому збільшивши в подальшому розмір майнових вимог, просив суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики в сумі 44 628,00 грн., інфляційні витрати - 1 505,36 грн., 3% річних - 612,57 грн., та вартість навігатора в сумі 700,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Позивач в особі свого представника за довіреністю - ОСОБА_2, в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду представник надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі (а.с.45).

Відповідач в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки не повідомив. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності та відзиву на позов не надсилав.

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з'явились.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного між сторонами зобов'язання за договором позики, на вимогу повернення грошових коштів у зв'язку із порушенням відповідачем умов його виконання.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 січня 2017 року між сторонами укладено трудовий договір, на підставі якого ОСОБА_1 прийнято на посаду водія-експедитора (а.с.10-11, 12).

На підставі акту прийому-передач від 03 січня 2017 року ОСОБА_1 передано автомобіль НОМЕР_1, а разом із ним технічний паспорт, ключі та необхідне обладнання перелічене у вказаному акті (а.с.13).

07 березня 2017 року між ТОВ Фемілі Трейд та ОСОБА_1 укладено договір позики №07/03-2017, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в сумі 53 000,00 грн., у безпроцентне користування до 07 березня 2019 року, цільове призначення: погашення адміністративного штрафу згідно протоколу №58202000059 від 04.03.2017 року (а.с.14-16).

Надання грошових коштів підтверджується платіжними дорученнями №2368 та 2370 від 07.03.2017 року (а.с.18,19).

Згідно актів від 19.05.2017 року та від 01.06.2017 року ОСОБА_1 період часу починаючи з 10.05.2017 року по 01.06.2017 року був відсутній на роботі (а.с.22,23).

Наказом №14 - НОМЕР_2 від 01.06.2017 року ОСОБА_1 звільнений на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України - за прогули (а.с.24).

Після проведення огляду транспортного засобу, що був переданий відповідачу на час виконання ним своїх службових обов'язків комісія ТОВ Фемілі Трейд встановлено відсутність приладу - навігатора (а.с.28-29), вартістю 700,00 грн. (а.с.26-27).

Із бухгалтерської довідки від 17 липня 2017 року видно, що станом на 17.07.2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 44 628,00 грн. (а.с.33).

Згідно п.5.3. договору позики, у випадку звільнення позичальника з роботи (незалежно від причин звільнення), тобто у випадку припинення трудових відносин між позичальником та позикодавцем, до моменту повернення всієї суми позики, наданої позичальникові відповідно до договору. Сума позики підлягає обов'язковому поверненню позичальником негайно протягом 3 (трьох) календарних днів із дня звільнення позичальника, шляхом внесення відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.

Позивачем на адресу ОСОБА_1 направлялась вимога про повернення суми позики та видані товарно-матеріальні цінності або відшкодувати їх вартість (а.с.34,36).

Відповідно до приписів ст. 1046 ЦПК України за договором позики одна сторона передає іншій стороні у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму позики.

Відповідно до ст. 1047 ЦПК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за Цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Згідно ст. 1049 ЦПК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року по справі №6-1967цс15.

За змістом ст. 525 ЦПК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦПК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

Згідно статті 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає в повній мірі законними вимоги позивача в частині стягнення із відповідача на свою користь індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, що в загальній сумі складає 47 445,93 грн., з яких: сума боргу - 44 628,00 грн.; 3 % річних - 612,57 грн.; інфляція - 1 505,36 грн.

Щодо вимог позивача про відшкодування вартості товарно-матеріальних цінностей, а саме: вартості навігатора в сумі 700,00 грн. суд виходить із наступного.

Згідно ст.. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

У відповідності до ст.. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками , за правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Статтею 135-1 КЗпП України визначено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 дійсно заподіяно матеріальної шкоди ТОВ Фемілі Трейд при виоткнанні своїх трудових обов'язків в розмірі вартості втраченого навігатора в сумі 700,00 грн., тому вважає за необхідне відшкодувати його вартість за рахунок відповідача.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованим, законними, в повному обсязі доведеними з його боку та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат, згідно статті 141 ЦПК України, оскільки позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір, і його вимоги задоволені, з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 1 684,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фемілі Трейд до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фемілі Трейд (ЄДРПОУ 39181576, місцезнаходження: 49130, м. Дніпро, вул.. Березинська, буд.№80, п/р 26000050235895 в ПАТ КБ ПриватБанк м. Дніпро МФО 305299), грошові кошти в сумі 47 445,93 грн. (сорок сім тисяч чотириста сорок п'ять грн.. 93 коп.), з яких: сума боргу - 44 628,00 грн.; 3 % річних - 612,57 грн.; інфляція - 1 505,36 грн.

Стягнути з ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фемілі Трейд (ЄДРПОУ 39181576, місцезнаходження: 49130, м. Дніпро, вул.. Березинська, буд.№80, п/р 26000050235895 в ПАТ КБ ПриватБанк м. Дніпро МФО 305299), вартість навігатора в сумі 700,00 грн. (сімсот грн.. 00 коп.).

Стягнути із ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фемілі Трейд (ЄДРПОУ 39181576, місцезнаходження: 49130, м. Дніпро, вул.. Березинська, буд.№80, п/р 26000050235895 в ПАТ КБ ПриватБанк м. Дніпро МФО 305299), судовий збір в сумі 1 684,00 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складений 01 лютого 2018 року.

Суддя В. С. Шавула