Рішення

від 13.03.2018 по справі 826/8299/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 13 березня 2018 року                      №826/8299/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Аваліс» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішення, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Приватного підприємства «Аваліс», (далі - позивач, ПП «Аваліс»), до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві, (далі - відповідач), про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2015 р. №0002842204, (далі - оскаржуване рішення). Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що прийнято на підставі висновків перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування своєї позиції відповідач у письмових запереченнях проти позову зауважив, що оскаржуване рішення прийнято у результаті встановленого у ході перевірки позивача факту відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. У відповідне судове засідання представники сторін не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином. При цьому, до суду через канцелярію від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне. Відповідачем, на підставі наказу від 16.09.2015 р. №1012, у період із 22.09.2015 р. по 23.09.2015 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантторгпромсервіс», (далі - ТОВ «Атлантторгпромсервіс»), за період із 01.03.2014 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої 30.09.2015 р. складено акт №5051/26-52-22-04-14/25642461, (далі - акт перевірки). Згідно з висновком акту перевірки, позивачем, в порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), занижено податок на додану вартість, (далі - ПДВ), на загальну суму 212255,00 грн., у тому числі за травень 2014 р. - 95047,00 грн.; червень 2014 р. - 67698,00 грн.; за липень 2014 р. - 7840,00 грн.; за серпень 2014 р. - 33333,00 грн.; за вересень 2014 р. - 8337,00 грн. На підставі акту перевірки, 27.10.2015 р. відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 212255,00 грн. за основним платежем та у розмірі 53063,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказане податкове-повідомлення рішення залишено без змін. Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне. Зі змісту акту перевірки вбачається, ПП «Аваліс» за травень, червень, липень, серпень 2014 р. мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Атлантторгпромсервіс». До складу податкового кредиту, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, ПП «Аваліс» віднесено суму у розмірі 212255,00 грн., яка відображена у деклараціях з ПДВ за травень 2014 р. у сумі 123286,00 грн., за червень 2014 р. у сумі 39459,00 грн., за липень 2014 р. у сумі 7840,00 грн. за серпень 2014 р. у сумі 33333,00 грн., за вересень 2014 р. у сумі 8337,00 грн. За травень-вересень 2014 р. ПП «Аваліс» задекларовано податкового кредиту у сумі 1083049,00 грн. Перевіркою відповідачем повноти визначення податкового кредиту за травень-листопад 2014 р. встановлено його завищення всього на суму 212255,00 грн. Під час перевірки встановлено, що ПП «Аваліс» мало взаємовідносини з ТОВ «Атлантторгпромсервіс» у травні-серпні 2014 р. В акті перевірки зазначено про акт Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДФС від 02.10.2014 р. №162/10-08-22-01 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Атлантторгпромсервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 31.12.2013 р. по 31.08.2014 р., згідно з яким, ТОВ «Атлантторгпромсервіс» за податковою адресою не знаходиться, фінансово-господарську діяльність не здійснює, бухгалтерські документи не зберігає, службові особи та працівники даного підприємства не знаходяться за адресою, поштові повідомлення не отримують, за даною адресою знаходиться інше підприємство. Від Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області отримано висновок від 23.09.2014 р. про результати відпрацювання ТОВ «Атлантторгпромсервіс» оперативним підрозділом Головного управлінням Міндоходів України за липень 2014 р. За результатами проведених заходів, ТОВ «Атлантторгпромсервіс» не знаходиться за податковою адресою, реальність фінансово-господарських операцій не надається можливості підтвердити. В результаті виїзду не встановлено виробничі та трудові потужності, документацію, яка б свідчила про ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві. Господарська діяльність ТОВ «Атлантторгпромсервіс» має наступні ознаки нереальності здійснення операцій: наявність в штаті тільки керівних посад; відсутні основні фонди; платник не знаходиться за місцезнаходженням. Викладене, на думку відповідача, свідчить, що ТОВ «Атлантторгпромсервіс» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Отже, на думку відповідача, у зв'язку з відсутністю ТОВ «Атлантторгпромсервіс» за податковою адресою та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, матеріалів для здійснення основного виду діяльності та формування податкового кредиту, не підтвердженого контрагентами-постачальниками, вбачається відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період із 31.12.2013 р. по 31.08.2014 р. В акті перевірки також міститься посилання на проведений допит матері директора ТОВ «Атлантторгпромсервіс», яка надала пояснення, що її син з 2009 р. мешкає за кордоном та не являється керівником чи засновником будь-яких підприємств на території України. Також в акті перевірки звернуто увагу на експертний висновок від 18.06.2015 р. №62-2015, в якому в ході дослідження встановлено, що на вилучених при обшуку на адресі конвертаційного центру жорстких дисках знаходяться файли з назвами ПП «Аваліс» та ТОВ «Атлантторгпромсервіс». Саме на підставі зазначеного вище відповідачем зроблено висновок, що ПП «Аваліс» за травень-серпень 2014 р. завищено податковий кредит на суму ПДВ у розмірі 212255,00 грн. Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, зазначає наступне. Податковий Кодекс  України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України. Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 цього Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», (далі - Закон). Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ, згідно з цим визначенням, повинен мати дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно зі ст. 1 Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15.12.2015 р. №21-4266а15, згідно з якою, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Суд зазначає, що господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. У ході судового розгляду справи позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій надано суду засвідчені копії наступних первинних документів: - договору про надання послуг від 05.05.2014 р. №405-01, укладеного між ПП «Аваліс» та ТОВ «Атлантторгпромсервіс»; - специфікацій, у яких зазначено перелік послуг, які надавалися ПП «Аваліс»; - договору поставки від 12.05.2014 р. №40512-01, за умовами якого ТОВ «Атлантторгпромсервіс» зобов'язалося поставити на замовлення ПП «Аваліс» товар, а ПП «Аваліс» - прийняти та оплатити товар; - рахунків-фактур;   - актів прийому-передачі наданих послуг; - видаткових накладних; - податкових накладних; - виписок по рахунку у банку; - товарно-транспортних накладних; - договору суборенди від 28.01.2013 р. №30128-01, за умовами якого ПП «Аваліс» прийняло у платне тимчасове користування нежитлові приміщення; - акту прийому-передачі нежитлового приміщення до договору суборенди; - актів прийому-передачі суборенди; - рахунків-фактур  до договору суборенди. Зі змісту договору про надання послуг від 05.05.2014 р. №405-01, укладеного між ПП «Аваліс» та ТОВ «Алантторгпромсервіс» вбачається, що ТОВ «Атлантторгпромсервіс» зобов'язалося надати ПП «Аваліс» послуги згідно з додатками до договору, зокрема: послуги з передпродажної підготовки обладнання, оновлення версій мікрокодів (додаток №1 до договору); послуги у сфері інформатизації, інформаційно-консультаційні послуги (додаток №2 до договору); послуги з консультацій щодо ведення комерційної діяльності (додаток №3 до договору); консультаційні послуги з питань дослідження кон'юнктури ринку (додаток №4 до договору); послуги з налаштування системи збереження даних, передпродажна підготовка, оновлення версій мікрокодів (додаток №5 до договору); послуги з консультацій щодо ведення комерційної діяльності, аналіз кон'юнктури ринку у сфері інформаційних технологій (додаток №6 до договору); інформаційно-консультаційні послуги у сфері інформатизації (додаток №7 до договору); послуги з передпродажної підготовки обладнання, поновлення версій мікрокоду (додаток №8 до договору); послуги з поновлення версій мікрокоду мережевих комутаторів D-link та шлюзів Cisco (додаток 39 до договору); послуги з налаштування та поновлення версій мікрокоду IP-Камер D-link DCS-7110 (додаток №10 до договору); агентські послуги з переговорів та консультацій потенційного субліцензіата (додаток №11 до договору); послуги у сфері інформатизації, інформаційно-консультаційні послуги (додаток №12 до договору); послуги з передпродажної підготовки обладнання (додаток 313 до договору); послуги з консультацій щодо ведення комерційної діяльності, аналіз кон'юнктури ринку у сфері інформаційних технологій (додаток №14 до договору); послуги з налаштування системи збереження даних, передпродажна підготовка, оновлення версій мікрокодів принтерів (додаток №15 до договору). Умовами договору №405-01 визначено, що послуги надаються на території замовника та на його технічному обладнанні (п. 2.1 договору). А тому, посилання відповідача на відсутність технічної бази у ТОВ «Алантторгпромсервіс», у даному випадку, не можуть свідчити про неможливість виконання вказаним товариством умов договору. Відповідно до п. 2.3 договору, за результатами надання виконавцем послуг з інсталяції на технічному обладнанні замовника, підписується відповідний акт. Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та вже зазначено вище, між сторонами відповідні акти були підписані. Виходячи з умов договору про надання послуг №405-01, слід зауважити, що послуги, які ТОВ «Атлантторгпромсервіс» повинно було надати позивачу згідно з договором, не суперечать його видам діяльності, перелік яких міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отримані позивачем послуги також не суперечать видам діяльності останнього, якими, зокрема є: оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (основний); оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; надання інших допоміжних комерційних послуг; ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування; оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткуванням; видання книг; видання довідників і каталогів; видання газет; видання журналів і періодичних видань; консультування з питань інформатизації; надання інших інформаційних послуг; діяльність у сфері архітектури; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; рекламні агентства; спеціалізована діяльність із дизайну; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення. Згідно з умовами договору поставки від 12.05.2014 р. №40512-01, ТОВ «Атлантторгпромсервіс» зобов'язалося поставити на замовлення ПП «Аваліс» товар, а ПП «Аваліс» - прийняти та оплатити товар. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у рахунках-фактурах. Відповідно до додатку №1 до договору №40512-01, сторони договору погоджують асортимент, який є попереднім, та остаточно узгоджується у рахунках-фактурах на поставку партії товару: заряджувальні пристрої, акумулятори, батарейки, мережеві адаптери, фото рамки, фотоплівки, факси, фотохімія, відеокамери, диски, дискети картриджі, карти пам'яті, мультимедіа та сд картки, диктофони аналогові, цифрові, аудіо/відео касети, телефони мобільні, програвачі компакт-дисків, біноклі, комплектуючі матеріали до комп'ютерів, запчастини до комп'ютерів, електронні книжки, монітори, футляри (сумки) для відеокамер та фотоапаратів, чохли, фотоапарати, штативи, лампи-спалахи, навігаційне обладнання, принтери, мережеве провідне та wi-fi обладнання, дрібна побутова техніка та інше. Тобто, як вбачається з вищевикладеного, умови договору поставки також відповідають видам господарської діяльності  позивача та його контрагента. Дослідивши зміст договору поставки суд дійшов висновку, що сторонами договору дотримано його умов та підписано документи, необхідність підписання яких обумовлена таким договором, а саме рахунки-фактури, видаткові, податкові  накладні, акти прийому-передачі наданих послуг. Судом на підставі виписки з банківського рахунку позивача встановлено, що позивачем у повному обсязі здійснено оплату ТОВ «Алантторгпромсервіс» за отримані товар та послуги. Позивачем до суду надано документи на підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності: копії видаткових накладних, довіреностей на отримання товару, актів прийому-передачі, товаротранспортних накладних. Зокрема,  з  вказаних документів вбачається, що позивачем реалізовано придбаний у ТОВ «Алантторгпромсервіс» товар (зокрема сервери, комп'ютерне обладнання, цифрові фотокамери, штативи, комутатори, телефоні адаптери, маршрутизатори, акумулятори, зарядні пристрої, кабелі) іншим суб'єктам господарювання. Отже, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем суду надано докази фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Алантторгпромсервіс», складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків. У своєму листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.  Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11). Зважаючи на викладене суд ще раз зауважує, що у ході судового розгляду справи позивач надав суду докази на підтвердження реальності здійснення ним господарських операцій. Посилання відповідача на отримані у ході допиту матері директора ТОВ «Атлантторгпромсервіс» пояснення суд вважає безпідставними та зазначає, що такий протокол допиту не є належним доказом у даній справі. Пояснення матері директора ТОВ «Атлантторгпромсервіс» не є поясненнями особи, на яку безпосередньо зареєстровано товариство. До того ж, на підтвердження наявності у ТОВ «Атлантторгпромсервіс» ознак «фіктивності» не надано доказів наявності вироку суду, який би міг бути належним доказом у даній справі. Суд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах. Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат. Відсутність у розпорядженні відповідача документів суб'єкта господарювання або необізнаність відповідача про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом. У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, №  2а-44807/09/1670. Відповідно до приписів ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Так, в контексті спірних правовідносин суд приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. Провівши відповідну оцінку, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. Практикою Європейського суду з прав людини підтверджується неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії. Так, у п. 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) Суд дійшов висновку «що компанія заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен  підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б». З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 р. №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.    Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум ПДВ, які включені до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, реальності господарських операцій із ТОВ «Атлантторгпромсервіс», а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків та, як наслідок, про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення.   Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Приватного підприємства «Аваліс» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 27.10.2015 р. №0002842204. 3. Присудити на користь Приватного підприємства «Аваліс»  (місцезнаходження: 02166, м. Київ, вул. Жукова, буд. 26; код ЄДРПОУ 25642461) сплачений ним судовий збір у розмірі 3979,79 грн. (три тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень сімдесят дев'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві (місцезнаходження: 02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 41; код ЄДРПОУ 39466328). Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя          Ю.Т. Шрамко