Рішення

від 17.04.2018 по справі 826/3777/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 квітня 2018 року справа №826/3777/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Огурцова О.П., Арсірія Р.О., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Лекхім" (далі по тексту - позивач, АТ "Лекхім") доМіністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач) третя особаСлужба безпеки України (далі по тексту - третя особа) проскасування наказу відповідача від 27 лютого 2017 року №272 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України" В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним наказ відповідача від 27 лютого 2017 року №272, з огляду на те, що будь-які підстави для застосування до позивача спеціальної санкції відсутні, АТ "Лекхім" не порушували норм Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" або пов'язаних з ним законів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3777/17, залучено до участі у справі Службу безпеки України, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2017 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач подав до суду письмове заперечення проти позову, в якому зазначив, що отримавши належним чином оформлене подання третьої особи, не мав правових підстав для не застосування до позивача спеціальної санкції, окрім того, посилався на доведення третьою особою у поданні порушення позивачем статті 476 Митного кодексу України.

Третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких проти позову заперечила з підстав відповідності своїх дій вимогам закону, а також правомірності та законності дій відповідача щодо застосування до позивача спеціальної санкції.

В судовому засіданні 10 листопада 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача та третьої особи проти позову заперечили; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Статтею 36 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначено, що порядок притягнення до відповідальності, здійснення відповідальності та звільнення від відповідальності визначається процесуальними законами України.

Частина перша статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачає, що за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Відповідно до частин другої та третьої статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №52 (далі по тексту - Положення), спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Згідно пункту 1.2 Положення, санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Пунктом 4.2 Положення встановлено, що подання щодо застосування спеціальних санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності повинні містити інформацію: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання мовою країни їхнього місцезнаходження), найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство; відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, іншу доцільну інформацію.

У поданні повинна міститись пропозиція щодо виду санкції, яку пропонується застосувати.

Якщо в отриманих поданнях зазначену інформацію повністю не відображено та відсутня в них інформація не перебуває в розпорядженні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України робить запит до ініціатора подання або до інших органів державного управління та валютного контролю, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких є подання про застосування спеціальних санкцій, щодо уточнення інформації про суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Тобто, з аналізу наведених положень законодавства слідує, що Міністерство економічного розвитку та торгівлі України має право застосовувати до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальну санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, на підставі відповідного подання уповноважених органів, яке містить усі визначені законом реквізити.

Умовою ж для звернення правоохоронних органів із відповідним поданням про застосування спеціальної санкції є факт порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Згідно з наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27 лютого 2017 року №272 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України" (далі по тексту - наказ №272), відповідно до статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", на підставі подань Служби безпеки України вих. від 14 грудня 2016 року №14/25927, вх. від 21 грудня 2016 року №05/77537-16, вих. від 16 січня 2017 року №14/601, вх. від 20 січня 2017 року №05/77537/1-17, за порушення статті 476 Митного кодексу України у 40-денний строк з дня набрання чинності цим наказом вирішено застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, зазначеного в додатку до цього наказу, а саме до Акціонерного товариства "Лекхім" (01033, м. Київ. вул. Шота Руставелі, 23; код ЄДРПОУ 20029017).

Як вбачається із змісту подання, з метою припинення порушень в зовнішньоекономічної діяльності, а також попередження дій, які завдають шкоди інтересам національної економічної безпеки, на підставі пункту 1.2 Положення, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №52, пункту 1.2 Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Служби безпеки України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженого наказом Міністерства економіки України та Служби безпеки України від 08 листопада 2006 року №339/712 та відповідно до статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Служба безпеки України пропонувала застосувати до АТ "Лекхім" (ЄДРПОУ 20029017, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 23) спеціальну санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

Подання про застосування спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування третя особа мотивувала тим, що Головним управлінням БКОЗ СБ України в рамках протидії правопорушенням в сфері імпорту та обігу на території країни лікарських засобів викрито факт порушення норм чинного законодавства при проведенні зовнішньоекономічної діяльності з боку посадових осіб АТ "Лекхім" (ЄДРПОУ 20029017, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 23, генеральний директор ОСОБА_1).

Третьою особою встановлено, що в травні 2016 року АТ "Лекхім" імпортувало в Україну 75кг лікарської субстанції "Моксіфлоксацину Гідрохлорид" (реєстраційне посвідчення UA/13597/01/01), серії ММ0020416, виробництва "MSN Pharmachem Pvt. Ltd." (Індія), вартістю 1516405,56 грн. Митна декларація №100280101/2016/327174 від 18 травня 2016 року, митний пост - "Аеропорт "Київ" (Жуляни).

Як зазначає Служба безпеки України у своєму поданні в подальшому АТ "Лекхім" реалізувало вищезазначену лікарську субстанцію для виробничих потреб компанії ПАТ "Технолог", СДРПОУ 14181442 (входить до Групи компаній "Лекхім").

З посиланням на лист ТОВ "Байєр" (вх. №1164/1 від 02 лютого 2016 року) третя особа у поданні від 14 грудня 2016 року робить висновок, що переміщення товару через митний кордон України здійснено позивачем з порушенням прав інтелектуальної власності.

Зі змісту подання вбачається, що підставою для звернення третьої особи до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України про застосування до позивача спеціальної санкції став висновок Служби безпеки України про те, що посадовими особами АТ "Лекхім" грубо порушено вимоги митного законодавства, що регламентують порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, зокрема в їх діях наявні ознаки правопорушення, передбаченого статтею 476 Митного кодексу України ("Переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності"), а також ознаки злочину, передбаченого статтею 177 Кримінального кодексу України ("Порушення прав на винахід").

Служба безпеки України у поданні від 14 грудня 2016 року посилається також на те, що за описаним у поданні фактом, за матеріалами ГУ БКОЗ СБ України, Київською місцевою прокуратурою №7 29 липня 2016 року розпочато кримінальне провадження №42016101070000135 за частиною першою статті 177 Кримінального кодексу України.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що факт вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 177 Кримінального кодексу України, може бути підтвердженим лише відповідним вироком суду, який набрав законної сили.

Натомість відповідачем та третьою особою не надано, а матеріали справи не містять вироку суду, яким би встановлювались наведені обставини та який, в силу вимог частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, був би обов'язковим для врахування при вирішенні даної справи.

Подання Служби безпеки України від 14 грудня 2016 року містить також посилання на порушення позивачем статті 476 Митного кодексу України, диспозиція якої передбачає відповідальність за ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території товарів, призначених для виробничої або іншої підприємницької діяльності, з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності.

З урахуванням вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Згідно статті 486 Митного кодексу України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням.

Частиною першою статті 487 Митного кодексу України встановлено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно статті 488 Митного кодексу України провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Відповідно до частини другої статті 508 Митного кодексу України у справі про порушення митних правил до процесуальних дій належать: 1) складення протоколу про порушення митних правил; 2) опитування осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, свідків, інших осіб; 3) витребування документів, необхідних для провадження у справі про порушення митних правил, або належним чином завірених їх копій чи витягів з них; 4) тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, та документів на них; 5) митне обстеження; 6) пред'явлення товарів, транспортних засобів і документів для впізнання; 7) експертиза; 8) взяття проб та зразків для проведення дослідження (аналізу, експертизи).

Відповідно до частини другої статті 522 Митного кодексу України справи про порушення митних правил, передбачені статтями 471-473, 476, 482-484 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, розглядаються місцевими судами (суддями).

З аналізу вищевикладених норм законодавства, суд приходить до висновку, що обставини порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності охоронюваних законом прав інтелектуальної власності під час ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території товарів, призначених для виробничої або іншої підприємницької діяльності, мають бути встановлені судом, який розглядає справу про порушення митних правил, а факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 476 Митного кодексу України, може бути підтвердженим лише відповідною постановою суду, яка набрала законної сили.

Натомість відповідачем та третьою особою не надано, а матеріали справи не містять постанови суду, якою б встановлювались наведені обставини та яка, в силу вимог частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, була б обов'язковою для врахування при вирішенні даної справи, окрім того, до суду не надано навіть протокол про порушення митних правил, з якого починається провадження у справі про порушення митних правил.

Суд також звертає увагу, що у поданні від 14 грудня 2016 року третя особа, як на підставу своїх висновків про порушення позивачем прав інтелектуальної власності, посилається на лист ТОВ "Байєр" (вх. №1164/1 від 02 лютого 2016 року), яке діє від імені та в інтересах компанії-виробника "Байєр Фарма АГ" (Німеччина).

У вищезазначеному листі зазначено, що діюча речовина "Моксіфлоксацин" є винаходом та власником патентних прав компанії "Байєр Фарма АГ". Державною службою інтелектуальної власності України 16 квітня 2001 року зареєстровано патент №35554 на винахід - хімічну речовину під назвою "Похідні хінолон - І нафтиридонкарбонової кислоти у вигляді суміші ізомерів або окремих ізомерів, фармацевтична композиція, що має антибактеріальну активність та проміжні сполуки" (загальновживана міжнародна непатентована назва "Моксіфлоксацин").

ТОВ "Байєр" повідомляє, що протягом 2012-2015 років спостерігаються чисельні порушення патентних прав на винахід компанії "Байєр Фарма АГ" шляхом імпорту та обігу на фармацевтичному ринку України значної кількості генеричних лікарських засобів з діючою речовиною "Моксіфлоксацин", а діяльність суб'єктів господарювання, пов'язана з імпортом, виготовленням, реалізацією на території України вказаних препаратів є незаконною, оскільки порушує запатентовані права на винахід компанії "Байєр Фарма АГ" та створює ознаки правопорушення, передбаченого статтею 177 Кримінального кодексу України.

Посилання третьої особи на лист вх. №1164/1 від 02 лютого 2016 року, в підтвердження своїх висновків, щодо порушення позивачем прав інтелектуальної власності, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва не можуть бути взяті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу шостого частини першої статті 17 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні забороняється експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Згідно статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 424 Цивільного кодексу України встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Згідно частини першої статті 431 Цивільного кодексу України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Відповідно до статті 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Згідно частин другої та п'ятої статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.

Патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом.

Статтею 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" встановлено, що будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" захист прав на винахід (корисну модель) здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: авторство на винахід (корисну модель); встановлення факту використання винаходу (корисної моделі); встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; компенсації.

Отже, чинним законодавством встановлено порядок та способи захисту прав на винахід.

Докази того, що позивачем порушено статтю 17 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", в частині порушення права інтелектуальної власності, а саме рішення правоохоронних органів чи суду про те, що його діями описаними в поданні третьої особи від 14 грудня 2016 року порушені права інтелектуальної власності компанії "Байєр Фарма АГ" (Німеччина) до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Лист ТОВ "Байєр" вх. №1164/1 від 02 лютого 2016 року не можна вважати підставою для твердження того, що позивачем здійснено переміщення товару через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності, оскільки це лише їх правова позиція, а даних про те, що компанія "Байєр Фарма АГ" зверталась до суду за захистом своїх прав відносно інтелектуальної власності і ці порушення встановлені судом, суду не надано.

Висновок третьої особи про вину позивача в скоєні правопорушення, передбаченого статтею 476 Митного кодексу України, зроблений на підставі припущень "… в їх діях наявні ознаки правопорушення, передбаченого ст. 476 Митного кодексу України ("Переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності"), а також ознаки злочину, передбаченого ст. 177 Кримінального кодексу України("Порушення прав на винахід")", що відповідно до вимог статті 62 Конституції України є неможливим.

Таким чином, відповідачем та третьою особою не доведено будь-якими належними та допустимими доказами обставини вчинення позивачем порушення митних правил, встановлених статтею 476 Митного кодексу України та злочину, передбаченого частиною першою статті 177 Кримінального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів подання Служби безпеки України "Подання про застосування спеціальної санкції до суб'єкту ЗЕД" від 14 грудня 2016 року №14/25927, що, відповідно, свідчить про протиправність дій по його направленню Міністерству економічного розвитку та торгівлі України для застосування спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

З огляду на встановлену судом протиправність дій щодо направлення подання та відсутність правових підстав для застосування до позивача спеціальної санкції, на думку суду, наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 27 лютого 2017 року №272 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензуванні зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України" суперечить вимогам статті 37 Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", отже, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов АТ "Лекхім" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Лекхім" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 23; ідентифікаційний код 20029017) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 37508596) від 27 лютого 2017 року №272 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України".

3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Лекхім" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Р.О. Арсірій

О.П. Огурцов