Рішення

від 12.04.2018 по справі 583/84/18

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/84/18

2/583/263/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді Сидоренка Р.В.,

за участю секретаря Зубатової І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Покровського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги», третя особа головний лікар комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» Сорокіна Людмила Миколаївна, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2018 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що починаючи з 2002 року він працював на посаді лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КЗ «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги». У липні 2017 року між ним та Міністерством внутрішніх справ України в особі командувача Національної гвардії України укладено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України, строком на п`ять років, починаючи з 03.08.2017 року. Через деякий час позивачу стало відомо, що його звільнили з роботи за п. 3, ст. 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з прийняттям на військову службу. З даного приводу 28.11.2017 року він звернувся із заявою до головного лікаря КЗ «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги». Листом від 29.11.2017 року позивача повідомлено про його звільнення з посади лікаря стоматолога з 02.08.2017 року в зв`язку з укладенням ним контракту на проходження військової служби з 03.08.2017 року. Оскільки станом на 02.08.2017 року особливий період звершився, зазначений в ст. 119 Кодексу законів про працю України, то за позивачем не зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. Із звільненням позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким, що порушує його право на отримання соціальних гарантій передбачених Кодексом законів про працю України. На момент укладення ним контракту з Міністерством внутрішніх справ України існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період, який не закінчився і на даний час. Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18.03.2014 року почався особливий період, рішень про закінчення якого до цього часу Президент не приймав. З цим періодом та наявністю кризової ситуації ч. 3, ст. 119 КЗпП України пов`язане його право на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в Чернеччинській амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Укладення контракту в таких умовах не може бути підставою для припинення з ним трудового договору на підставі п. 3, ст. 36 КЗпП України. До моменту отримання відповідей від відповідача на звернення з приводу з`ясування питання про збереження за ним робочого місця, посади та заробітку, йому не було відомо про звільнення з роботи і що відповідач більше не несе перед ним жодних зобов`язань. Тобто про своє звільнення йому стало відомо лише з отримання листа відповідача від 14.12.2017 року. В зв`язку з чим просить визнати поважною причину пропуску строку, визначеного ст. 233 Кодексу законів про працю України для звернення до суду з даною позовною заявою та поновити строк для звернення для захисту порушеного права; визнати незаконним наказ головного лікаря Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» №30-К від 02.08.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 02.08.2017 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за п. 3, ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини з 03.08.2017 року; стягнути з Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» на користь ОСОБА_1 середній заробіток, обрахований за період з 03.08.2017 року по день винесення рішення суду про поновлення на роботі включно та судові витрати у справі; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позовній заяві, просила задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач був звільнений 02.08.2017 року та того ж дня ознайомлений з наказом про звільнення, що підтверджується його особистим підписом. При цьому, до суду позивач звернувся із заявою про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише 15.01.2018 року, тобто із пропуском строку для звернення до суду встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України. Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», оголошено про проведення часткової мобілізації строком на 45 діб. Відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію», оголошено та зобов`язано провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 2010 діб (з 21.01.2015 до 22.08.2015). Отже, особливий період розпочався з моменту оголошення мобілізації, яка була не безстроковою, а була обмежена в часі, завершилася звільненням шостої останньої хвилі мобілізованих у жовтні 2016 року. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зважаючи на те, що у 2016-2017 роках рішення про проведення мобілізації не оголошувалося, воєнний стан не вводився, відсутня пряма норма закону, яка пов`язує закінчення особливого періоду виключно з демобілізацією, а тому «особливий період» відсутній». Вважають, що Комунальний заклад «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» не порушив права позивача при звільненні, тому просять не визнавати поважними причини пропущення позовної давності, викладені позивачем; відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

У відповіді на відзив відповідача на позовну заяву представник позивача зазначила, що позивачем заявлено клопотання (викладене у позовній заяві) про поновлення строку звернення до суду за захистом порушеного права, так як визначений ст. 233 Кодексу законів про працю України строк пропущено позивачем з поважних причин. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивачу було надано копію наказу про його звільнення з роботи та коли саме позивачу було вручено трудову книжку. Частково погоджуються із доводами відповідача про те, що позивачем за змістом позовної заяви викладено ч. 3, ст. 119 КЗпП України в редакції, яка діяла до 06.12.2016 року. Контрактом про проходження військової служби за контрактом, укладеного 03.08.2017 року між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України, вказано про те, що сторони контракту мають усі права і свободи, в тому числі передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Після внесення змін до ст. 119 КЗпП України законодавець залишив без змін ч. 2, ст. 29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якою фактично збережено трудові гарантії за всіма категоріями військовослужбовців, навіть за тими яких було виключено із переліку ч. 3, ст. 119 КЗпП України. Крім того, в судовому засіданні наголосила на тому, що згідно акту про видачу трудової книжки від 02.08.2017 року факт вручення ОСОБА_1 при звільненні з комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» трудової книжки датується 02.08.2018 роком, що дає підстави стверджувати про те, що даний акт складено на момент розгляду справи в суді.

Заслухавши думку учасників судового процесу, проаналізувавши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Судом встановлено, що 04.10.2002 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду лікаря стоматолога Чернеччинської СЛА. В подальшому, 01.07.2017 року, ОСОБА_1 прийнятий в підпорядкування на 1,0 посади лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, що підтверджується записом у його трудовій книжці (а.с. 13, 15).

04 липня 2017 року між Міністерством внутрішніх справ України в особі Командувача Національної гвардії України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах офіцерського складу, який набрав чинності 03.08.2017 року (а.с. 6).

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із прийняттям на військову службу за контрактом (а.с. 41).

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2017 року №163 ОСОБА_1 зарахований в списки особового складу частини та на всі види забезпечення та прийнятий на посаду начальника медичної служби - начальника медичного пункту родів військ і служб ВОС 9001013 (а.с. 7).

28 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до КЗ «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» із заявою в якій просив повідомити чи зберігається за ним робоче місце та середня заробітна плата на час проходження ним служби за контрактом в Національній гвардії України у відповідності до Кодексу законів про працю України.

Листом від 29.11.2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 02.08.2017 року, тобто звільнення його з посади лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, особливий період уже завершився, а тому за ним не зберігається місце роботи, посада і середній заробіток (а.с. 18).

07 грудня 2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із проханням надати роз`яснення щодо відповіді від 29.11.2017 року на його звернення від 28.11.2017 року, оскільки особливий період в Україні діє і по теперішній час та згідно ч. 3, 4, ст. 119 Кодексу законів про працю України за ним зберігається робоче місце, посада та середній заробіток (а.с. 19).

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що він звільнений з посади лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини 02.08.2017 року згідно п. 3, ст. 36 Кодексу законів про працю України та уклав контракт на проходження військової служби, за ним не зберігається місце роботи, посада і середній заробітку Чернеччинській амбулаторії загальної практики сімейної медицини (а.с. 20).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4, статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Зі змісту контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах офіцерського складу вбачається, що позивач уклав контракт строком на п`ять років, після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком (пункт 3, 8).

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа №800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а тому відповідач не мав правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи, отже наказ №30-к від 02.08.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є незаконним та підлягає скасуванню.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року, У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З трудової книжки вбачається, що 01.07.2017 року ОСОБА_1 прийнятий в підпорядкування на 1,0 посади лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини та 02.08.2017 року звільнений із займаної посади.

Відповідно до довідки Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» за період з 01.07.2017 року по 02.08.2017 року ОСОБА_1 нараховано 5228,10 грн. заробітної плати за фактично відпрацьованих 20 робочих днів.

Відповідно до роз`яснень викладених в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Середньоденний заробіток ОСОБА_1 за період з 01.07.2017 року по 02.08.2017 року становить 261 грн. 41 коп.

Час вимушеного прогулу позивача за період з 03.08.2017 року по 13.04.2018 року складає 175 робочих дні.

Відтак розмір заборгованості по заробітній платі за період з 03.08.2017 року по 13.04.2018 року складає 45746,75 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Частиною 1, ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Доводи відповідача з приводу пропуску позивачем місячного строку звернення до суду за захистом своїх прав є недоведеними.

Як зазначає відповідач, ОСОБА_1 з копією наказу про його звільнення був ознайомлений в день його винесення, а тому враховуючи, що позивач звільнився за власною ініціативою, обов`язку видавати копію наказу ОСОБА_1 не було.

Заява позивача про звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України не має правового значення, оскільки наведеними вище нормами матеріального права законодавцем встановлено обмеження щодо звільнення працівників, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про звільнення не за власним бажанням, а саме у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом.

Разом з тим, суд критично відноситься до акту про видачу трудової книжки від 02.08.2017 року в зв`язку з неточностями, зокрема акт складено як на підтвердження вручення ОСОБА_1 трудової книжки у зв`язку з відсутністю, станом на 02.08.2018 року, Книги обліку руху трудових книжок та вкладишів до них і можливістю відобразити в такій Книзі цей факт.

Відтак відповідачем не доведено, що позивач пропустив встановлений ч. 1, ст. 233 Кодексом законів про працю України місячний строк на звернення до суду за захистом своїх прав.

Частиною 6, ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн.

На підставі ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 7, ст. 235 Кодексу законів про працю України, суд також вважає за необхідне допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення позивача на роботі, а також в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» від 02.08.2017 року №30-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» з 03 серпня 2017 року.

Стягнути з Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» Охтирської районної ради Сумської області (код ЄДРПОУ 38637368, місце знаходження: вул. Решітька, 6, с. Стара Іванівка, Охтирський район, Сумська область, 42740) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.08.2017 року по 13.04.2018 року в розмірі 45 746 (сорок п`ять тисяч сімсот сорок шість) грн. 75 коп., з наступним відрахуванням всіх необхідних платежів та податків при видачі грошової суми.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога Чернеччинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» з 03 серпня 2017 року та в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежів за один місяць, із відрахуванням усіх обов`язкових платежів згідно чинного законодавства.

Стягнути з Комунального закладу «Охтирський районний центр первинної медико санітарної допомоги» Охтирської районної ради Сумської області (код ЄДРПОУ 38637368, місце знаходження: вул. Решітька, 6, с. Стара Іванівка, Охтирський район, Сумська область, 42740) судові витрати в розмірі 704,80 грн. в прибуток держави (стягувач: Державна судова адміністрація України, отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувач ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019, р/р 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу судовий збір пункт 1.2).

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Р.В.Сидоренко