Постанова

від 03.04.2018 по справі 752/18987/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 752/18987/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/942/2018

03 квітня 2018 року Апеляційний суд м.Києва у складі:

Головуючого судді - Музичко С.Г.,

Суддів - Кирилюк Г.М., Слюсар Т.А.,

при секретарі - Юрчуку С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року (суддя Ладиченко С.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного сумісного майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного сумісного майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності. уточнивши свої позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 04.06.2015 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С., зареєстрований в реєстрі за №511, витребувати у ОСОБА_3 Ѕ частину квартири за АДРЕСА_2, загальною площею 110,1 кв.м., яка складається із трьох жилих кімнат, жилою площею 66,6 кв.м., визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_2, яка складається із трьох жилих кімнат та має загальну площу 110,1 кв.м., жилу площу 66,6 кв.м., витребувати у ОСОБА_1 Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_3, загальною площею 22,7 кв.м. та Ѕ частину нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс за адресою: АДРЕСА_4, площею 97,10 кв.м., визнати за ОСОБА_5 АДРЕСА_5, загальною площею 22,7 кв.м. та Ѕ частину нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс за адресою: АДРЕСА_4, площею 97,10 кв.м.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного сумісного майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір про поділ спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 04 червня 2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С., зареєстрований в реєстрі за №511.

Витребувано у ОСОБА_3 Ѕ частину квартири за АДРЕСА_2, загальною площею 110,1 кв.м., яка складається із трьох жилих кімнат, жилою площею 66,6 кв.м.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_2, яка складається із трьох жилих кімнат та має загальну площу 110,1 кв.м., жилу площу 66,6 кв.м.

Витребувано у ОСОБА_1 Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_3, загальною площею 22,7 кв.м. та Ѕ частину нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс за адресою: АДРЕСА_4, площею 97,10 кв.м.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_3, загальною площею 22,7 кв.м. та Ѕ частину нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс за адресою: АДРЕСА_4, площею 97,10 кв.м.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при укладенні спірного договору не було порушено принципу рівності часток подружжя при поділі спільного сумісного майна, оскільки позивачу за спірним договором було передано корпоративні права та частка у статутному фонді товариства в розмірі 6 000 000,00 грн., що також є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначає, що позивачем не наведено підстав визнання спірного договору недійсним та не підтверджено ту обставину, що правочин було вчинено ним внаслідок помилки, яка існувала на момент його укладення та має істотне значення для позивача.

Також зазначає, що відповідачем ОСОБА_4 при відчуженні спірного майна не порушено майнові права спільних дітей позивача та відповідача, оскільки на час укладення спірного договору діти не були зареєстровані у квартирі, яка була передана ОСОБА_4 та проживали з позивачем у його квартирі.

Вказує, що при укладені спірного договору не існувало арешту на машиномісце та нежитлові приміщення, що було перевірено нотаріусом при вчинені нотаріальних дій стосовно посвідчення спірного договору.

В поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_3 є законним власником спірного майна, яке було передане йому на підставі договору дарування від ОСОБА_4 Вказує, що при посвідченні даного договору дарування нотаріусом було перевірено відповідність правовстановлюючих документів вимогам закону та відсутність заборони відчуження, арешту майна та обтяження нерухомого майна іпотекою.

Також зазначає, що суд першої інстанції не мав правових підстав витребувати спірне майно на користь позивача, так як останній не був власником майна та не укладав договір дарування квартири.

В поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні в повному обсязі.

Зазначає, що при укладені договору дарування, яким нежитлові приміщення були передані ОСОБА_1, нотаріусу було надано всі правовстановлюючі документи. Вказаний договір дарування ознак фіктивності не містить, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним та витребування нерухомого майна.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача просить апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що в разі поділу спільного майна за спірним договором порушується рівність часток подружжя. При цьому, на момент укладення спірного договору позивач помилився відносно обставин, які мають істотне значення, оскільки йому було невідомо, що корпоративні права та частка (внесок) у статутний фонд юридичної особи не відноситься до спільної сумісної власності подружжя.

Укладений договір про поділ спільного майна подружжя суперечить правам та інтересам спільних позивача та ОСОБА_4 дітей, оскільки діти втратили право користування спірним майном.

Таким чином, позивач має право витребувати у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Ѕ частину нерухомого майна, яке є спільною власністю подружжя.

В судовому засіданні представники відповідачів апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні спірного договору позивач допустився помилок, які мають істотне значення для дійсності правочину.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23.11.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений шлюб.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2016 р. у цивільній справі №752/10398/15-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірваний.

Під час перебування у шлюбі у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 народилися дві доньки: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8,9 т.1).

За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_2; машино-місце АДРЕСА_3; нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс за адресою: АДРЕСА_4; легковий автомобіль Land Rover, модель Range Rover 2013 року випуску чорного кольору, державний реєстраційний № НОМЕР_1, корпоративні права та частка в статутному капіталі ТОВ Вітера Україна в розмірі шість мільйонів гривень, зареєстровані в установленому законом порядку на ім'я ОСОБА_5(а.с.12-13,14,16-17).

04.06.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір про поділ спільного сумісного майна подружжя, який вони посвідчили нотаріально.(а.с.10-11 т.1).

Відповідно до пункту 3 цього Договору сторони домовились, що з моменту укладення цього Договору особистою приватною власністю ОСОБА_4 є:

- квартира АДРЕСА_2;

- машиномісце за номером АДРЕСА_3;

- нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс, що розташований за адресою: АДРЕСА_4;

- автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до пункту 4 цього Договору про поділ спільного сумісного майна подружжя сторони домовились, що з моменту укладення цього Договору особистою приватною власністю ОСОБА_5 є корпоративні права та частка у статутному капіталі ТОВ Вітера Україна (ідентифікаційний код 34575942) в розмірі внеску 6 000 000,00 грн. (шість мільйонів), що становить 100 відсотків статутного капіталу Товариства.

Доводи позивача, щодо його помилки при укладенні договору, що виявилась у тому, що він не знав про те, що корпоративні права та частка у статутному капіталі ТОВ Вітера Україна в розмірі 6 000 000,00 грн. не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є власністю товариства та не підлягає поділу між подружжям, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи наступного.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями ч.1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року справа №1-8/2012 у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 61 Сімейного кодексу України визначено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також права на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Зі змісту цієї статті вбачається, що приватне підприємство засноване одним з подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Отже, статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Згідно п. 12 договору про поділ спільного сумісного майна подружжя від 04.06.2015 року, у випадку продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 255)- офіс, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, а також квартири АДРЕСА_2, в якій зареєстровані та проживають спільні неповнолітні діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 зобов'язувалась забезпечити дітям належні умови проживання та користування іншим належним їй нерухомим майном, а також отримати письмову згоду на продаж від батька дітей ОСОБА_5 до моменту продажу.

З січня 2015 року по 09.07.2015 р. відповідач ОСОБА_4 проживала разом з неповнолітніми дітьми в квартирі АДРЕСА_2.

З 09.07.2015 року діти проживають разом з батьком ОСОБА_5, який виховує та забезпечує дітей матеріально в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1, без участі в їх догляді матері дітей.

Легковий автомобіль Land Rover, модель Range Rover 2013 року випуску чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідач ОСОБА_4 продала після укладання договору про поділ майна.

Попереднього дозволу на відчуження квартири АДРЕСА_2, в якій мало забезпечуватись проживання неповнолітніх дітей, Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державна адміністрація не надавала, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.32 т.1).

23.03.2016 року ОСОБА_4 зняла з реєстраційного обліку неповнолітніх дочок ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2, з наступним проведенням їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_6, в будинок, якій не належить їй на праві власності.

07.04.2016 року ОСОБА_4 подарувала квартиру своєму батьку ОСОБА_3, а 28.09.2016 року подарувала своїй матері ОСОБА_1 машиномісце АДРЕСА_3, та нежилі приміщеня з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс за адресою: АДРЕСА_4.

Згідно статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно статті 8 СК України,якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям,батьками та дітьми,іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Стаття 9 СК України визначає, що подружжя, зокрема, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором) між подружжям,якщо така домовленість не суперечить вимогам цього Кодексу , іншим законам та моральним засадам суспільства.

За змістом ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Таким чином, СК України не містить спеціальних норм щодо недійсності договору про поділ спільного майна подружжя, а тому застосуванню підлягають загальні правила, визначені ЦК України.

Положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зі змісту договору про поділ майна подружжя вбачається, що в особисту приватну власність ОСОБА_4 перейшло: квартира АДРЕСА_2, вартістю 7 355 010,00 грн.; машиномісце АДРЕСА_3, вартістю 357 775,00 гривень; нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 вартістю 6 040 785,00 грн. та автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 1 484 489,00 грн. Загальна вартість отриманого ОСОБА_4 майна становила 15 238 059,00 грн. В особисту власність ОСОБА_5 перейшли корпоративні права та частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Вітера Україна (ідентифікаційний код 34575942) в розмірі внеску 6 000 000,00 грн., що становить 100 відсотків статутного капіталу Товариства.

Колегія суддів погоджується із твердженнями апеляційних скарг, що при укладенні спірного договору не було порушено принципу рівності часток подружжя.

Відповідно до договору дарування машиномісця від 04.06.2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. та зареєстровано в реєстрі за №508, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар у власність машиномісце, що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.184 т.1).

Відповідно до договору дарування квартири від 04.06.2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. та зареєстровано в реєстрі за №505, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар у власність квартиру №50, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.185 т.1).

На підставі укладених договорів, в день укладення оспорюваного договору, об'єкти спільного майна подружжя перейшли в особисту приватну власність позивача.

Предметом позовних вимог є визнання договору про поділ спільного сумісного майна подружжя недійсним, а не поділ спільного сумісного майна подружжя, тому висновок суду щодо нерівності часток спростовується наступним.

Частиною третьою статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих власні правила поведінки.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК Українипринцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом і сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства;заборона випливає із змісту акта законодавства;така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Аналіз вище викладених норм свідчить про те, що поділ майна здійснюється за взаємною згодою співвласників спільного сумісного майна подружжя, тобто дружини та чоловіка, а частка у спільному сумісному майна може бути визначена за домовленістю між дружиною та чоловіком, як співвласниками або шлюбним договором. Між подружжям не укладався шлюбний договір, натомість як вбачається з матеріалів справи сторони за взаємною згодою та спільною домовленістю визначили розмір частки кожного у спільному сумісному майні.

Підтвердженням цьому є і пункт 6 Договору про поділ спільного майна подружжя від 04.06.2015 року, який зазначає, що Сторони свідчать, що поділ спільного майна подружжя здійснено справедливо, відповідно до домовленості між ними та без компенсації право на яку передбачено статтею 358 Цивільного кодексу України. Сторони претензій фінансового, майнового характеру та претензій з інших питань, які можуть стосуватися поділу вказаного у п. 2 цього Договору майна, одна до одної не мають, про що свідчать їх особисті підписи на цьому Договорі .

Укладаючи договір про поділ майна подружжя сторони визначили частки кожного у спільному сумісному майні, позивач підписуючи договір погодився з його умовами.

За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічний правовий висновок містяться у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 року по справі 6-1587цс16.

При зверненні до суду позивач посилався на те, що він допустився помилки відносно обставин, які мають істотне значення, оскільки йому не було відомо, що корпоративні права та частка (внесок) у статутний фонд юридичної особи не відноситься до спільної сумісної власності подружжя. Проте, незнання закону чи неправильне його тлуачення не є підставою для визнання договору недійсним у відповідності до ст. 229 ЦК України.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Суд першої інстанції неправомірно дійшов до висновку, що відповідачем ОСОБА_4 при відчуженні спірного майна порушено майнові права її спільних дітей з позивачем.

Умови договору про поділ спільного сумісного майна подружжя не передбачають умови, що спільні діти будуть проживати з матір'ю.

На час укладення спірного договору спільні діти проживали з позивачем, що сторонами не заперечувалося, а тому ОСОБА_4 при відчуженні нерухомого майна не потрібно було отримувати дозвіл Служби у справах дітей Печерської РДА в м.Києві.

Жодна норма чинного законодавства України, яка регулює відносини права власності подружжя не передбачає необхідність при поділі майна власників, за домовленістю сторін, встановлювати умови щодо місця проживання дітей, оскільки фактично у зв'язку з існуванням шлюбних відносин між чоловіком та дружиною діти такого подружжя не набувають прав та обов'язків співвласників щодо майна, набутого подружжям, тому Договір про поділ майна подружжя стосується виключно поділу майна між співвласниками з наступним виникненням прав власності (володіння, користування, розпорядження).

Договір про проживання та утримання дітей подружжя є іншим за своєю правою природою.

Таким чином, умовами договору про поділ спільного сумісного майна подружжя та сторонами такого договору не було досягнуто домовленостей та не визначено умови утримання та проживання спільних дітей, а лише визначено правовий режим спільного майна подружжя.

При укладенні спірного договору, обтяження з приводу арешту майна ОСОБА_4 не існувало, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16.11.2015 року, від 16.11.2015 року (а.с.229, 230 т.3).

Відповідно до постанови про зняття арешту з майна боржника від 14.02.2018 року, арешт на все майно ОСОБА_4 накладено на підставі виконавчого листа №2/752/5230, виданого Голосіївським районним судом м.Києва 05.09.2016 року (а.с.228 т.3).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що договір про поділ спільного сумісного майна подружжя від 04.06.2015 року відповідає вимогам чинного законодавства, а підстави для визнання його недійсним відсутні.

Положеннями ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За відсутності підстав для визнання договору про поділ спільного сумісного майна подружжя від 04.06.2015 року недійсним, похідні позовні вимоги про витребування майна, а саме: квартири АДРЕСА_2, вартістю 7 355 010,00 грн.; машиномісця АДРЕСА_3, вартістю 357 775,00 гривень; нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №255) - офіс, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 вартістю 6 040 785,00 грн. та автомобіля марки Land Rover, модель Range Rover, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 1 484 489,00 грн., власником якого позивач не був не можуть бути задоволені.

Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 до суду подано заяву про скасування заходів забезпечення позову, в якому вона просить скасувати заходи, вжиті ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року.

З матеріалів справи слідує, що ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_3; на машиномісце АДРЕСА_3, яке належить на праві власності ОСОБА_1; на нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №225) - офіс за адресою: АДРЕСА_4, які належать на праві власності ОСОБА_1.

Частиною 1 ст.158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Частиною 9 цієї статті передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла до висновку про відмову в задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року, підлягають скасуванню

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, п. 8 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного сумісного майна подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року, якою було накладено арешт на:

- квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_3;

- машиномісце АДРЕСА_3, яке належить на праві власності ОСОБА_1;

- нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №225) - офіс за адресою: АДРЕСА_4, які належать на праві власності ОСОБА_1.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді