Рішення

від 10.04.2018 по справі 908/402/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 1818/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2018 справа № 908/402/18

м. Запоріжжя

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «РЕС Запоріжелектромашоптторг» (70037, Запорізька область, Вільнянський район, с. Люцерна, вул. Радгоспна, буд. 9-А )

до відповідача: публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

про стягнення 41490,87 грн.,

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1 від 01.01.2017

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 24 від 01.01.2018

Розглядаються позовні вимоги про стягнення 38935,90 грн. основного боргу за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-32/2 від 01.01.2013, 1183,20 грн. пені, 198,37 грн. 3% річних та 1173,40 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 16.03.2018 відкрите провадження у справі № 908/402/18, присвоєно справі номер провадження 18/18/18 (з урахуванням виправлення описки), судове засідання призначено на 10.04.2018.

В судовому засіданні 10.04.2018 за письмовою згодою представників всіх учасників справи суд перейшов до розгляду справи по суті та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 10.04.2018 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-32/2 від 01.01.2013 призвело до утворення у останнього заборгованості за договором за надані позивачем протягом жовтня 2017 року - лютого 2018 року послуги в розмірі 38935,90 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 1183,20 грн. пені, 198,37 грн. 3% річних та 1173,40 грн. інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 625 ЦК України та ст.ст. 193, 231 ГК України позивач просив позов задовольнити.

Від відповідача 05.04.2018 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив заявлену позивачем до стягнення суму інфляційних втрат та зазначив, що належною є сума 548,92 грн. інфляційних втрат, проти інших сум заперечень не висунув. Посилаючись на критичне фінансове становище, відповідач просив суд зменшити розмір пені до 100,00 грн. та розстрочити виконання рішення на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинам.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕС Запоріжелектромашоптторг» (власником мереж, позивачем у справі) та відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (користувачем, правонаступником якого є відповідач у справі) 01.01.2013 укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-32/2 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору власник мереж зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача та (або) інших суб'єктів господарювання (далі - субспоживачі), передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач зобов'язався своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що користувач зобов'язаний здійснювати оплату за використання електричних мереж власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з додатком № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» .

Згідно із п. 7.1 Договору розрахунковим вважається період з 00 годин першого числа до 24 годин останнього числа поточного місяця.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що вартість послуг власника мереж із утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначена у додатку № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» , розробленому відповідно до «Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» , затв. постановою НКРЕ від 12.06.08 № 691, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.08.08 за № 732/15423, виходячи із узгодженого Запорізьким територіальним представництвом НКРЕ «Кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж Власника мереж» , що є невід'ємною частиною договору.

У відповідності із п. 7.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 01.11.2016 до договору) за підсумками розрахункового періоду власник мереж:

- у термін до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим направляє користувачу рахунок та підписані уповноваженою особою Власника мереж та скріплені його печаткою два примірники «ОСОБА_1 прийому-здачі наданих послуг» (додаток № 5). Сума платежу визначається, виходячи з додатку № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» ;

- у терміни передбачені законодавством зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 9.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених п. 4.1 з порушенням терміну визначеного п. 7.4. цього договору, користувач сплачує власнику мереж пеню у розмірі 0,05 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені).

Згідно із п. 11.5 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня 2013 р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Позивачем на виконання умов Договору за період з жовтня 2017 року по лютий 2018 року включно надані відповідачу послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання на загальну суму 38935,90 грн.

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг у визначений Договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи актів прийому-здачі наданих послуг, позивач на виконання своїх договірних зобов'язань протягом жовтня 2017 року - лютого 2018 року надав відповідачу послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання на загальну суму 38935,90 грн.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийму-здачі наданих послуг за жовтень-грудень 2017 року та січень 2018 року, які підписані уповноваженими особами з обох сторін та засвідчені відтисками печаток позивача та відповідача без жодних зауважень та заперечень. Акт прийому-здачі наданих послуг за лютий 2018 року сторонами не підписано, разом з тим відповідачем отримання послуг за цим актом не заперечується.

Крім того, позивачем разом з екземплярами актів прийму-здачі надання послуг за відповідний місяць відповідачу надавались разом із супровідними листами для оплати платіжні вимоги-доручення, про дату отримання яких відповідачем зазначено на кожному з супровідних листів.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 3 Додатку № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» (у редакції додаткової угоди № 6 від 01.11.2016) визначено суму, що підлягає відшкодуванню власнику мереж за надані послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання у 2017 році - 8130,78 грн. за кожен місяць, всього 97569,36 грн.

Додатковою угодою № 10 від 01.11.2017 сторонами узгоджено нову редакцію Додатку № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» , пунктом 3 якого передбачено суму, що підлягає відшкодуванню власнику мереж за надані послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання у 2018 році - 7271,78 грн. за кожен місяць, всього 87261,36 грн.

Відповідно до п. 7.4 Договору оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого «ОСОБА_1 прийому-здачі наданих послуг» у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання документів, зазначених у п. 7.3 договору.

В порушення умов договору, відповідач оплату вартості послуг за утримання електричних мереж спільного використання у встановлений строк не здійснив.

Факт невиконання своїх зобов'язань за Договором щодо оплати вартості послуг у спірний період та сума заборгованості відповідачем не заперечувалась. Дати отримання від позивача актів прийому-здачі надання послуг та платіжних вимог-доручень за спірний період відповідачем не оспорювались.

Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачено.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав правомірною позовну вимогу позивача про стягнення з ПАТ Запоріжжяобленерго 38935,90 грн. основного боргу за договором і задовольняє її в повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивачем вимога про стягнення 1183,20 грн. пені заявлена на підставі п. 9.2.1 Договору за загальний період з 22.11.2017 по 22.03.2018.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що розрахунок по пені позивачем здійснено правомірно із застосуванням ставки 0,05 % за кожний день прострочення платежу, яка передбачена умовами договору та яка є меншою подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені. Розрахунок визнано судом вірним, з відповідача підлягає стягненню 1183,20 грн. пені.

У відзиві на позов відповідач просить суд врахувати його тяжкий фінансовий стан та зменшити розмір пені до 100,00 грн.

В обґрунтування зменшення суми пені відповідач посилається на перебування підприємства в критичному фінансовому стані та вказує, що не має можливості виконати рішення суду, у зв'язку із: відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, арештом всіх поточних рахунків; наявної багатомільйонної заборгованості по заробітній платі, податкового боргу. Зазначає, що така складна ситуація, на думку відповідача, утворилась не з його вини, а є наслідком дій регулятора в сфері електроенергетики - НКРЕКП, що вмотивовано низьким рівнем розрахунків з ДП «Енергоринок» , у т.ч. в наслідок надання судами розстрочки виконання рішень боржникам ПАТ «Запоріжжяобленерго» . При цьому, за твердженнями відповідача, НКРЕКП було фактично заблоковано надходження грошових коштів після розподілу на поточні рахунки відповідача. Підтвердженням чого є встановлення починаючи з грудня 2014 року для відповідача нульового відсотку відрахувань коштів на поточні рахунки постачальника електричної енергії. За доводами відповідача, він не може впливати, ані на перерахування коштів та їх обсяг, ані на встановлення алгоритму, та фактично залежить від прийнятих рішень НКРЕКП щодо встановлення або нульового відсотку відрахувань.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України закріплено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення закріплено ст. 233 ГК України.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Суд зазначає, що наведені відповідачем доводи не є доказом наявності виняткових обставин , достатніх та необхідних для зменшення пені в розумінні ст.ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України.

При цьому, відповідач, в порушення ст.ст. 74, 77 ГПК України, не надав належних доказів в підтвердження своїх доводів, не надав документів, які підтверджують тяжке фінансове становище, документально не підтвердив неприбутковість підприємства, не надав документального обґрунтування наявності тих виняткових обставин, які б могли бути підставою для зменшення пені до 100,00 грн. Долучені до матеріалів заяви копії довідок щодо наявності заборгованості по заробітній платі, кредиторської заборгованості, тощо, є внутрішніми документами ПАТ Запоріжжяобленерго . Копія Фінансового звіту за 2017 рік та Балансу підприємства станом на 31.12.2017 не свідчать про неприбутковість підприємства. Штрафна санкція у вигляді пені не є надмірно великою.

Враховуючи викладене, суд оцінивши наведені відповідачем обставини та надані докази в обґрунтування необхідності зменшення пені, майнові інтереси обох сторін, а також те, що викладені відповідачем у своєму клопотанні обставини не спростовують факт наявності його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та визнано не вірним, оскільки допущено помилку при підрахування кількості днів прострочення. За умови вірного розрахунку 3% річних до стягнення підлягає сума 193,83 грн., а не 198,37 грн., як зазначив позивач. Вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних задовольняється в сумі 193,83 грн., в іншій частині вимога про стягнення 3 % річних судом відхиляється через необґрунтованість.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , врахувавши дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця (з листопада 2017 року по січень 2018 року, включно), суд встановив, що за спірний період прострочення сума втрат від інфляцій складає 548,92 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано. При цьому суд зауважує, що позивачем до розрахунку інфляційних втрат необґрунтовано включено лютий 2018 року, оскільки станом на момент розрахунку індекс інфляції за цей місяць не визначено.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «РЕС Запоріжелектромашоптторг» , а саме, в частині стягнення з відповідача 38935,90 грн. основного боргу, 1183,20 грн. пені, 193,83 грн. 3% річних та 548,92 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову суд відмовляє через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1735,29 грн. судового збору.

Відповідач у відзиві на позов також просив суд надати розстрочку виконання рішення суду на 12 (дванадцять) місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами.

Розглянувши дане клопотання ПАТ «Запоріжжяобленерго» , проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Положенням ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Проаналізувавши доводи відповідача викладені у відзиві щодо розстрочення виконання судового рішення по справі та надані в обґрунтування вказаного клопотання докази, з'ясувавши правову позицію позивача щодо вказаного клопотання (заперечив повністю), а також враховуючи ті аргументи, які викладені судом вище щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення суми пені щодо ненадання належних доказів критичного (скрутного) фінансового становища станом на момент прийняття рішення, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявність у нього виняткового випадку, тобто, обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, як підстави для розстрочення виконання судового рішення по цій справі.

При цьому, судом враховано, що позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. А тому, довготривале невиконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за Договором може мати негативний вплив на діяльність підприємства позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Разом з тим, відповідач не обґрунтував, яким чином він планує здійснювати щомісячні платежі у випадку розстрочення суми боргу за судовим рішенням у даній справі рівними частинами на 12 місяців, з огляду на те, що його рахунки арештовані та, як вказує сам відповідач, він не може впливати, ані на перерахування коштів та їх обсяг, ані на встановлення алгоритму, що фактично залежить від прийнятих рішень НКРЕКП.

З підстав викладених вище, суд не вбачає підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення у даній справі.

Суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що він не позбавлений права при наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, звернутися до господарського суду з заявою про відстрочення або розстрочення рішення на стадії виконання із наданням належних доказів у підтвердження відповідної заяви (клопотання), в порядку ст. 331 ГПК України.

Разом з тим, судом встановлено, що у вступній частині ухвали від 16.03.2018 про відкриття провадження у справі № 908/402/18 допущено описку в номері провадження, замість номер провадження справи 18/18/18 , зазначено номер провадження справи 18/15/18 .

Відповідно до ч. 1 ст. 243 ГКП України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне за своєю ініціативою виправити допущену в ухвалі від 16.03.2018 описку.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-238, ст. 239, ст.ст. 240-242, ст.ст. 243, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РЕС Запоріжелектромашоптторг» (70037, Запорізька область, Вільнянський район, с. Люцерна, вул. Радгоспна, буд. 9-А , ідентифікаційний код 24514206) 38935,90 грн. (тридцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять грн. 90 коп.) основного боргу, 1183,20 грн. (одну тисячу сто вісімдесят три грн. 20 коп.) пені, 193,83 грн. (сто дев'яносто три грн. 83 коп.) 3% річних, 548,92 грн. (п'ятсот сорок вісім грн. 92 коп.) інфляційних втрат та 1735,29 грн. (одну тисячу сімсот тридцять п'ять грн. 29 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про зменшення розміру пені та надання розстрочки виконання рішення суду у справі № 908/402/18 відмовити.

5. Виправити допущену в ухвалі господарського суду Запорізької області від 16.03.2018 у справі № 908/402/18 описку, а саме: номером провадження справи вважати номер провадження 18/18/18.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 19.04.2018.

Суддя В.В. Носівець