Постанова

від 12.04.2018 по справі 914/2701/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2018 р.                                Справа № 914/2701/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді                                                                      Орищин Г.В.

суддів                                                                                          Галушко Н.А.

                                                                                                    ОСОБА_1,

секретар судового засідання Іванець М.Я.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ДВ-Екосвіт» від 23.02.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.02.2018 (суддя Рим Т.Я.)

у справі № 914/2701/17

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Анком-транс», Пустомитівський район

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ДВ-Екосвіт», м.Львів

про стягнення 43’ 222,94 грн.,

за участю представників:

- від позивача – ОСОБА_3,

- від відповідача – не з’явився.

22.12.2017 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю (надалі – ТзОВ) «Анком-транс» до ТзОВ «ДВ-Екосвіт» про стягнення 43'222,94 грн. боргу внаслідок порушення умов договору №180-с від 21.07.2017 на сервісне обслуговування, з яких: 34’ 912,00 грн. основного боргу, 4’ 095,28 грн. пені, 1’ 991,06 грн. інфляційних втрат, 479,00 грн. 3% річних та 1’ 745,60 грн. штрафу (а.с. 6-8).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.02.2018 у даній справі (а.с. 39-43) вказаний позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини на підставі договору про сервісне обслуговування, за яким позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 65'340,00 грн., про що сторонами складено та підписано акти наданих послуг №830 від 09.08.2017 та №849 від 10.08.2017. Відповідач виконані роботи оплатив частково – лише за одним актом на суму 30'428,00 грн. Враховуючи, що строк оплати виконаних робіт, встановлений договором, минув, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 34’ 912,00 грн. основної заборгованості. З цих же підстав суд стягнув з відповідача суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу, нараховані на прострочену заборгованість.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТзОВ «ДВ-Екосвіт» оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись, зокрема, на те, що:

1) ремонті роботи транспортних засобів відповідно до умов договору про сервісне обслуговування були виконані позивачем неналежним чином, а підписання відповідачем актів наданих послуг №830 від 09.08.2017 та №849 від 10.08.2017 було здійснено з метою прийняття транспортних засобів та випробування їх придатності для подальшого використання. На думку скаржника, самі лише акти наданих послуг не можуть вважатися достовірними доказами факту виконання позивачем обумовлених договором робіт;

2) при нарахуванні санкцій за актом №849 від 10.08.2017 позивачем було допущено окремі порушення. Так, обчислення строку сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних розпочато з 12.08.2017, який згідно календаря є вихідним днем, що є порушенням ч.5 ст.245 ЦК України. Крім того, позивачем заявлено вимогу про одночасне стягнення пені та штрафу, що слід вважати подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

3) під час вирішення справи судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та фактично проігноровано право відповідача подати заперечення проти відповіді на відзив. Так, оскаржуване судове рішення було проголошене 05.02.2018, без надання правової оцінки судом доводам, викладеним у заключній заяві відповідача по суті спору, яка була отримана судом 07.02.2018.

ТзОВ «Анком-транс» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просило відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначило, зокрема, наступне:

1) обидва акти наданих послуг за договором було підписано відповідачем без застережень, а також було частково оплачено, що свідчить про фактичне прийняття відповідачем виконаних робіт з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів та про визнання ним боргу перед позивачем;

2) покликання скаржника на порушення позивачем ч.5 ст.254 ЦК України є необґрунтованим, оскільки вказана норма визначає правила щодо визначення останнього дня строку для нарахування санкцій, а початок перебігу строку врегульовується ст.253 ЦК України. Таким чином, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних з 12.08.2017 є правомірним та не суперечить чинному законодавству;

3) одночасне стягнення пені та штрафу не може вважатися подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Така можливість передбачена договором, а відповідно до п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, встановлення штрафу в укладеному сторонами договорі можливе і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати;

4) порушення норм процесуального права, відповідно до ч.2 ст.277 ГПК України, може бути підставою для скасування або зміни рішення тільки у тому випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судові засідання 22.03.2018 та 12.04.2018, хоча був належним чином повідомлений про їх час та місце проведення, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 58, 82).

Зважаючи на те, що в матеріалах даної справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також те, що дана господарська справа в розумінні ст.12 ГПК України є малозначною, а явка сторін не визнавалася обов’язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги у даній справі можливо здійснити без представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2017 між ТзОВ «Анком-транс» (виконавцем) та ТзОВ «ДВ-Екосвіт» (замовником) було укладено договір на сервісне обслуговування №180-с, відповідно до якого виконавець за завданням замовника зобов'язався виконувати роботи з технічного обслуговування, поточного та капітального ремонту транспортних засобів, а замовник зобов'язався виплачувати виконавцю винагороду за виконані роботи (а.с. 16-20).

На виконання умов цього договору позивачем було виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 65'340,00 грн., про що сторонами складено та підписано акти наданих послуг           №830 від 09.08.2017 на суму 34'912,00 грн. (а.с. 21) та №849 від 10.08.2017 на суму 30'428,00 грн. (а.с. 22). Вказані акти підписані обома сторонами та містять відбитки їхніх печаток.

На підставі цих актів позивачем було виставлено відповідні рахунки на оплату №863 від 10.08.2017 та №857 від 09.08.2017 (а.с. 23, 24).

Роботи, виконані за актом №849 від 10.08.2017, відповідач оплатив 21.09.2017 повністю на суму 30'428,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки за (а.с. 25). Підставою сплати відповідних коштів зазначено рахунок №863 від 10.08.2017.

Роботи, виконані за актом №830 від 09.08.2017, залишилися неоплаченими.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією №36 від 13.11.2017 (а.с. 26-28), якою вимагав погашення боргу в сумі 34'912,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач надав відповідь на цю претензію, чи погасив наявну заборгованість.

У зв’язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань з оплати виконаних робіт за договором поставки, ТзОВ «Анком-транс» звернулося до господарського суду з позовом у даній справі.

Позивач також долучив до матеріалів справи знімки електронного листування між сторонами з приводу погодження графіку розтермінування сплати заборгованості (а.с. 35-36).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 ГК України зобов‘язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Цивільний кодекс України врегульовує порядок прийняття виконаних робіт замовником. Так, ч. 1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Порядок прийняття виконаних робіт врегульований також у п.3.6-3.9 договору. Так, сторонами узгоджено, що вартість виконаних робіт та встановлених запасних частин вказується виконавцем в актах виконаних робіт, видаткових накладних та рахунках-фактурах по кожному транспортному засобу окремо. Після закінчення сервісного обслуговування на основі наряд-замовлення оформляється акт виконаних робіт, що підписується представниками сторін та скріплюється печатками. У випадку, якщо з будь-яких причин представник замовника не має права підпису, акти виконаних робіт відправляються замовнику у двох примірниках на поштову адресу рекомендованим листом з повідомленням або передаються представнику замовника для підписання. Уповноважена особа замовника, яка має право підпису таких документів, повинна в десятиденний термін підписати, скріпити печаткою та повернути другий примірник виконавцю або надати мотивовану відмову від підписання акта виконаних робіт.

Як було зазначено вище, обидва акти №830 від 09.08.2017 та №849 від 10.08.2017 були підписані обома сторонами та скріплені їх печатками без зауважень. Жодних заперечень щодо кількості та якості робіт відповідачем не було висловлено ні під час прийняття транспортних засобів з ремонту, ні після можливого виявлення таких недоліків, як це передбачено ч. 3 ст. 853 ЦК України та положеннями договору.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що акти №830 від 09.08.2017 та №849 від 10.08.2017 не є достатніми доказами в підтвердження факту належного виконання позивачем обумовлених договором робіт. Окрім того, суд звертає увагу на те, що скаржником ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у даній справі не надано жодного доказу, який би міг підтвердити факт неналежного виконання позивачем ремонтних робіт транспортних засобів.

Відповідно до п. 2.4.6 та п. 4.3 договору відповідач узяв на себе обов'язок своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки за виконані роботи та встановлені запасні частини. Рахунок-фактура, оформлений виконавцем на основі наряду-замовлення при подальшій оплаті за фактом виконаних робіт, сплачується замовником протягом одного календарного дня.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, підписавши акт наданих послуг №830 від 09.08.2017 та отримавши рахунок №857 від 09.08.2017, повинен був здійснити оплату протягом наступного календарного дня. Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за вищезгаданим договором зобов’язання щодо дотримання строків оплати виконаних робіт, встановлених пунктом 4.3 договору.

Станом на день розгляду справи судом, у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази, які б свідчили про оплату ним вартості виконаних робіт або спростовували позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за виконані роботи. Враховуючи, що строк оплати, встановлений договором минув, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення 34'912,00 грн. основної заборгованості підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 5.2 договору, в разі недотримання умов статті 4 цього договору виконавець має право стягнути з замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу. Крім пені, замовник також сплачує штраф в розмірі 5% від суми боргу, при частковій оплаті штрафні санкції застосовуються до несплаченої частини боргу.

В позовній заяві ТзОВ «Анком-транс» надало розрахунок пені, штрафу, 3% річних та штрафу за відповідні періоди прострочення (а.с. 12-13):

- 3261,64 грн. пені за період з 11.08.2017 по 21.12.2017 (за актом №830 від 09.08.2017);

- 833,64 грн. пені за період з 12.08.2017 по 21.09.2017 (за актом №849 від 10.08.2017);

- 1746,60 грн. штрафу, визначеного від суми заборгованості 34912,00 грн.;

- 379,0 грн. 3% річних за період з 11.08.2017 по 21.12.2017 (за актом №830 від 09.08.2017);

- 100,0 грн. 3% річних за період з 12.08.2017 по 21.09.2017 (за актом №849 від 10.08.2017);

- 1413,54 грн. інфляційних втрат за період з 11.08.2017 по 21.12.2017 (за актом №830 від 09.08.2017);

- 577,52 грн. інфляційних втрат за період з 12.08.2017 по 21.09.2017 (за актом №849 від 10.08.2017).

Зважаючи на наведене, перевіривши правильність розрахунку, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача 4’ 095,28 грн. пені, 1’ 991,06 грн. інфляційних втрат, 479,00 грн. 3% річних та 1’ 745,60 грн. штрафу.

Стосовно доводів скаржника щодо неправильності початку обчислення строку сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних з 12.08.2017, який є вихідним днем, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до п.4.3 договору, оплата по факту виконаних робіт здійснюється замовником протягом одного календарного дня. Враховуючи те, що акт №849 було підписано сторонами 10.08.2017 та зважаючи на положення ст. 253 та 254 ЦК України, останнім днем строку для оплати за виконані роботи згідно цього акту було 11.08.2017 (п’ятниця). Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних з 12.08.2017 є правомірним, оскільки саме з цього дня почалося прострочення відповідача. Судова колегія відхиляє покликання скаржника на, нібито, порушення ч.5 ст. 254 ЦК України, оскільки вказана норма врегульовує питання визначення останнього дня строку, а не початку його перебігу.

Щодо твердження скаржника про неможливість одночасного стягнення пені та штрафу слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Так, зокрема, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 №06/5026/1052/2011. Аналогічні роз’яснення містяться також і в пункті 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Зважаючи на вищезазначене, позовні вимоги про стягнення пені та штрафу є обґрунтованими та такими, що не порушують положення ст. 61 Конституції України.

Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то такі не беруться до уваги, з огляду на положення ч.2 ст.277 ГПК України, оскільки не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Доводи відповідача, наведені ним у своєму запереченні, поданому до суду першої інстанції (а.с. 48-49), є підставами апеляційної скарги і суд апеляційної інстанції надав їм оцінку при прийнятті даної постанови.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 05.02.2018 у справі №914/2701/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ДВ-Екосвіт» – без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 19.04.2018.

Головуючий суддя                                                                      Г.В. Орищин

суддя                                                                                          Н.А. Галушко

суддя                                                                                          Л.С. Данко