Рішення

від 18.04.2018 по справі 824/91/18-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 р. м. Чернівці справа № 824/91/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" до Чернівецької міської ради, Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про визнання відмови та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" (далі - позивач, ОК "ЖБК" Будівельник-1") звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, оформлену листом від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132;

- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо невнесення на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання про виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво багатоквартирного житлового будинку;

- зобов`язати Чернівецьку міську раду винести на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання про виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказував, що з метою забезпечення житлом членів обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" і членів їх сімей шляхом будівництва жилих будинків 23.10.2017 р. подав повторно до Чернівецької міської ради лист №2 із проханням виділити земельну ділянку на підставі ст. 41 Земельного кодексу України. Вказаний лист Чернівецькою міською радою направлений до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, який в подальшому листом №04/01-08/1-4132 від 09.01.2018 р. відмовив у виділенні земельної ділянки. Підставами відмови Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради вказано те, що ОК "ЖБК" Будівельник-1" не створено у відповідності до п. 2 Примірного статуту, а також зазначено, що у відповідності до п. 1.3 "Правил обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків у м. Чернівці" надання земельних ділянок громадян відбувається в порядку черговості. Вважає дані підстави відмови протиправними, оскільки її прийнято за відсутності відповідних повноважень, а саме без винесення на розгляд чергової сесії міської ради.

Чернівецька міська рада (далі - відповідач) надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказувала, що право позивача на отримання земельної ділянки не є порушеним у зв`язку з його відсутністю. Зазначала, що при вивченні статуту ОК "ЖБК "Будівельник-1" встановлено його невідповідність вимогам Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, який затверджений постановою Ради Міністрів України РСР від 30.04.1985 р. №186. Поряд з цим також зазначала, що рішенням Чернівецької міської ради від 23.02.2012 р. №438 затверджено "Правила обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків у м. Чернівці" та список громадян, які перебувають на обліку індивідуальних забудовників на час прийняття цих Правил. Відповідно до п. 13 вказаних Правил запроваджено облік індивідуальних замовників, який визначає порядок надання земельних ділянок. Таким чином, надання земельних ділянок у м. Чернівці, які є вільними від забудови та не передані міською радою у власність чи в користування та відповідно до Генерального плану м. Чернівці з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних житлових будинків, здійснюється у порядку черговості у відповідності до рішень міської ради. З огляду на мету створення ОК "ЖБК "Будівельник-1" підстав для виділення земельної ділянки на користь кооперативу на разі немає.

Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (далі - відповідач) подав до суду відзив на позовну заяву. У якості заперечень посилався на доводи, аналогічні тим, які вказала Чернівецька міська рада. Крім того, зазначав, що до Чернівецької міської ради з проханням про виділення земельних ділянок у постійне користування для будівництва багатоквартирних будинків звертались структурні підрозділи Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області та управління патрульної поліції м. Чернівці. З метою рівнозначного задоволення потреб всіх працівників правоохоронних органів проведено аналіз виділених земельних ділянок для будівництва багатоквартирних житлових будинків. Так, за результатами дослідження встановлено, що на території м. Чернівці у користування управління МВС в Чернівецькій області перебувають вільні (не освоєні) земельні ділянки. З огляду на вказані обставини вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 26.01.2018 р. відкрито провадження у адміністративній справі №824/91/18-а за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

28.02.2018 р. ухвалою суду з метою повного, всебічного та правильного розгляду справи судом витребувано від відповідачів додаткові докази.

Під час судового розгляду справи в судових засіданнях оголошувались перерви та відкладався розгляд справи з підстав передбачених КАС України, в т.ч. з підстав неприбуття сторін в судове засідання.

У судовому засіданні, яке відбулося 02.04.2018 р. позивачем підтримано, раніше подану ним заяву про розгляд адміністративної справи у порядку письмового провадження за його відсутності.

Відповідачі про дату, час і місце судового засідання призначене на 02.04.2018 р. належним чином повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Представник Чернівецької міської ради в судове засідання призначене на 02.04.2018 р. вдруге не з`явився, однак подав до суду клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із його залученням в іншому судовому засіданні.

Суд вважає, що посилання представника Чернівецької міської ради про його залученням в іншому судовому засіданні не є поважною підставою не прибуття у судове засідання, оскільки Чернівецька міська рада має у своєму підпорядкування юридичне управління, яке може забезпечити заміну представника міської ради. Суд також зазначає, що докази на підтвердження залучення представника позивача в іншому судовому засіданні до суду представником Чернівецької міської ради не надано.

Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради в судове засідання призначене на 02.04.2018 р. вдруге не з`явився, явку представника не забезпечив, про причини не явки не повідомив.

Частиною 1 ст. 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів (ч. 3 ст. 205 КАС України)

Враховуючи положення ст. 205 КАС України, а також повторну неявку відповідачів в судове засідання без поважних причин, суд вважає, що клопотання представника Чернівецької міської ради про відкладення розгляду справи є не обгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, а розгляд справи - продовженню на підставі наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 194 КАС України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Враховуючи приписи ст. ст. 194 та 205 КАС України, суд вважає, що подання позивачем заяви про розгляд адміністративної справи за його відсутності та неприбуття вдруге в судове засідання відповідачів без поважних причин, належним чином повідомлених про час, дату та місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1", (вул. Надрічна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 41432696) зареєстрований як юридична особа 04.07.2017 р., що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань (а.с. 35-40, 45-46).

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань засновниками обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Видами діяльності кооперативу є: код КВЕД 81.10 - комплексне обслуговування об`єктів (основний); код КВЕД 41.10 - організація будівництва будівель.

З матеріалів справи видно, що засновники обслуговуючого кооперативу перебувають на квартирному обліку у виконавчому комітеті Чернівецької міської ради в загальній черзі та в списках першочерговиків та є атестованими працівниками поліції (а.с. 22, 23, 24, 25, 26).

Дослідженням статуту обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1", який затверджено установчими зборами засновників кооперативу від 03.07.2017 р. встановлено, що відповідно до п. 1.2 вказаного Статуту Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" створений його засновниками на добровільних засадах, які об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування у відповідності з вимогами Цивільного кодексу України, Закону України "Про кооперацію", іншими чинними законодавчими нормами України, на підставі рішення Зборів засновників (Протокол №1 від 30.06.2017 р.). Тип кооперативу - обслуговуючий кооператив (п. 1.3 Статуту).

Засновниками Кооперативу є: - громадянин України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України НОМЕР_3, виданий Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області 03.12.2007 р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1;

- громадянин України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України НОМЕР_4, виданий Путильським РВ УМВС України в Чернівецькій області 16.04.2008 р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2;

- громадянин України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт громадянина України НОМЕР_5, виданий Калуським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 23.05.2006 р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6;

- громадянин України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт громадянина України НОМЕР_7, виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 12.05.1997 р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_8;

- громадянин України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, паспорт громадянина України НОМЕР_9, виданий Калуським РВ МВС України в Івано-Франківській області 26.07.2004 р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 (п. 2.1. Статуту).

Згідно п. 1.4 Статуту напрямком діяльності Кооперативу є: забезпечення житлом членів Кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва жилих будинків з надвірними будівлями і спорудами та подальша експлуатація та утримання створеного (набутого) нерухомого майна.

Кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів Кооперативу на засадах самоврядування, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва жилих будинків з надвірними будівлями за власні кошти Кооперативу з допомогою кредитних та позичених коштів, а також для наступної експлуатації та управління цими будинками (п. 4.1 Статуту).

Пунктами 6.1, 6.2 Статуту визначено, що членами Кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які приймають участь на добровільній договірній основі щодо фінансування будівництва на виділеній Кооперативу земельній ділянці або придбали майнові права на частину об`єкту, визнають Статут Кооперативу та дотримуються його вимог, зробили вступні та пайові внески, користуються послугами та беруть участь у господарській діяльності Кооперативу. Засновники Кооперативу є його членами та не мають переваг щодо інших членів Кооперативу. Засновники вносять вступні, пайові та інші внески в порядку, визначеному для членів Кооперативу (а.с. 9-20).

07.08.2017 р. позивач звернувся з листом за №3 до Чернівецького міського голови Каспрука О.П., в якому просив виділити земельну ділянку обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво житла для працівників Управління захисту економіки в межах міста Чернівці (а.с. 152).

За результатами розгляду звернення, 25.09.2017 р. Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради направив на адресу позивача відповідь, в якій повідомив про відсутність підстав для надання земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" для будівництва житла, посилаючись на те, що організаційна форма кооперативу належить до обслуговуючого (а.с. 153).

23.10.2017 р. позивач звернувся з листом №2 до Чернівецького міського голови Каспрука О.П., в якому просив повторно розглянути його звернення щодо виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво житла для працівників Національної поліції України, які є його членами та потребують покращення житлових умов, у зв'язку з відсутністю власного житла та розглянути дане питання на черговій сесії Чернівецької міської ради VII скликання (а.с. 154).

Вказаний лист зареєстровано Чернівецькою міською радою 23.10.2017 р. за № 01/02-08-9101/0.

02.11.2017 р. даний лист був переданий до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради та зареєстрований за № 04/01-08/1-4132/0 (а.с. 154).

У зв'язку з розглядом звернення позивача, 17.11.2017 р. Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради звернувся з листом до юридичного управління Чернівецької міської ради, в якому просив надати роз'яснення щодо можливості виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" (а.с. 155).

Про звернення за роз'ясненнями до юридичного управління Чернівецької міської ради, Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повідомив позивача та виконавчий комітет Чернівецької міської ради листом від 21.11.2017р. (а.с. 156).

08.12.2017 р. юридичне управління Чернівецької міської ради направило на адресу Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради листа за вх. № 729-юр, в якому повідомило про відсутність підстав для виділення земельної ділянки на користь кооперативу (а.с. 157-158).

18.12.2017 р. Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради направив позивачу листа за № 04/01-08/1-2781 на звернення від 07.08.2017 р. № 3, в якому зазначив, що отримавши рекомендації юридичного управління Чернівецької міської ради, департаментом планується підготувати означене питання для розгляду на пленарному засіданні Чернівецької міської ради (а.с. 159).

Доказів підготувати зазначеного питання для розгляду на чергове пленарне засідання Чернівецької міської ради відповідачами до суду не надано.

Судом встановлено, що за результатами розгляду звернення позивача від 23.10.2017 р. №2, Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради листом від 09.01.2018 р. за вх. № 04/01-08/1-4132 повідомив позивача про відсутність підстав для виділення земельної ділянки на користь кооперативу (а.с. 160-161).

Вважаючи відмову та бездіяльність відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Судом також встановлено, що 03.02.2018 р. позивач звернувся до Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив винести на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (технічної документації) щодо передання земельної ділянки в користування обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1", площею 0,6 га в м. Чернівці між вулицями Віденська, 12, 14, 16, 18 та вулицею Винниченка, 119, з метою будівництва і обслуговування житлового будинку (а.с. 162). Відомості про результати розгляду заяву до суду учасниками справи не надано.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з наступних міркувань.

Стосовно законодавчого порядку створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів в Україні, суд зазначає наступне.

Постановою Верховної ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" №1427-XII від 24.08.1991 р. Україну проголошено незалежною демократичною державою з 24.08.1991 р. З моменту проголошення незалежності чинними на території України були визнані тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки, що мало наслідком проведення 01.12.1991 р. республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

Безпосередньо в Акті проголошення незалежності України визначено, що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України, даний акт набрав чинності з моменту його схвалення - 24.08.1991 р.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 р. № 1543-XII, Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Постановою Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" визначено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території України застосовуються акти СРСР, з питань, які не врегульовані законодавством України і за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Отже, з моменту проголошення незалежності України на її території мають чинність виключно Конституція і закони України, акти СРСР застосовуються, з питань, які не врегульовані законодавством України і за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Статтею 133 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 ЖК Української РСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 137 ЖК Української РСР житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Української РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.

Згідно п. 2 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 р. № 186 (далі - Примірний статут) житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Абзацом 2 п. 4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п.5 Примірного статуту житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.

Пунктом 3 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

Відповідно до абз. 2 п. 7 Примірного статуту до членів молодіжних житлово-будівельних кооперативів приймаються особи віком до 30 років.

Відповідно до абз. 1 п. 45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного житлово-будівельного кооперативу, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Крім того, абз. 1 п. 74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.

Статтею 47 Конституції України закріплено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна (ст. 81 ЦК України).

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (ст. 83 ЦК України). Зокрема, іншою організаційно-правовою формою юридичної особи є кооператив.

Статтею 384 ЦК України встановлено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України "Про кооперацію" від 10.07.2003 р. № 1087-IV (далі - Закон № 1087-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом ст. 1 цього Закону кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Статтею 5 Закону №1087-IV встановлено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Згідно п. 2, 3 Прикінцевих положень Закону №1087-IV, кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Законом №1087-IV передбачено ієрархію законодавчих актів, що регулюють діяльність кооперативів, а також обов'язок кооперативів та кооперативних об'єднань, які створено до набрання чинності цим Законом щодо приведення свої статутів у відповідність із цим Законом.

Як встановлено приписами ст. 3 Закону №1087-IV, метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Основними завданнями кооперації є: підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав; створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання; залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення; створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах; сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки(ст. 6 Закону №1087-IV).

Відповідно до ст. 7 Закону №1087-IV кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, дані паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом (ст. 8, 9 Закону №1087-IV).

Статтею 10 Закону №1087-IV передбачено, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

З аналізу вищенаведених норма, суд приходить до висновку, що в Україні діє спеціальний Закон №1087-IV, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Законом №1087-IV на відміну від норм ЖК Української РСР та Примірного статуту, по іншому врегульовано правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів. Так, у Закон №1087-IV не містить жодних обмежень стосовно створення житлово-будівельних кооперативів в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку. Право створювати кооперативи Закон надає не тільки громадянам України, а й іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам України та іноземних держав. При цьому, право на створення кооперативу Закон не пов'язує, ані з певним місцем проживання чи переважного перебування особи, ані із необхідністю поліпшення власних житлових умов, усуваючи такі критерій дискримінаційного характеру, як місце проживання, віковий та майновий ценз, що закріплювалися у нормах ст. 133, 134, 135 та 136 ЖК Української РСР.

Отже, на території України з моменту проголошення незалежності України на її території мають чинність виключно Конституція і закони України, акти Союзу РСР та Української РСР застосовуються, з питань, які не врегульовані законодавством України і за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Суд також зазначає, що виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чинність Закон Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування" від 07.12.1990 № 533-XII, у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 якого до повноважень виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів та здійснення контролю за їх діяльністю.

Однак, таких повноважень виконавчим органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування, а відповідно із ч. 1 ст. 18 цього Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Натомість до виключної компетенції міських рад, зокрема відноситься прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (п. 30 ч. 1 ст. 26 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, з урахуванням аналізу положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у місцевих рад та їх виконавчих органів відсутні повноваження щодо організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів у порядку ст. 137 ЖК Української РСР та Примірним статутом.

Оскільки Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про кооперацію" не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, їх реєстрація відбувається в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців".

Підсумовуючи все вищезазначене, суд приходить до переконання, що норми ст. ст. 133, 135, 137 ЖК Української РСР та Примірного статуту, згідно постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХП "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", можуть застосовуватись лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Втім, оскільки питання, щодо створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України "Про кооперацію" який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", тому норми ст. ст. 133, 135, 137 ЖК Української РСР та Примірного статуту не можуть бути застосовані до спірних взаємовідносин.

Судом встановлено, що з метою реалізації права передбаченого ст. 41 ЗК України, позивач 07.08.2017 р. та 23.10.2017 р. звертався до Чернівецького міського голови Каспрука О.П. про виділення земельної ділянки під будівництво житла для працівників Національної поліції України, які є його членами та потребують покращення житлових умов, у зв'язку з відсутністю власного житла, однак отримав відмову.

Зокрема, за результатами розгляду звернення позивача від 23.10.2017 р., Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради листом від 09.01.2018 р. за вх. № 04/01-08/1-4132 повідомив позивача про відсутність підстав для виділення земельної ділянки на користь кооперативу.

Підставами відмови відповідно до вищевказаного листа вказано:

- порушення абз. 2 п. 7 Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, який затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 р. №186 (далі - Примірний статут), а саме двоє засновників ОК "ЖБК" Будівельник-1": ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на час створення кооперативу перебували у віці понад 30 років;

- ОК "ЖБК" Будівельник-1" не створювався у відповідності до п. 2 Примірного статуту;

- у Статуті ОК "ЖБК" Будівельник-1" не визначено кількість квартир у житловому будинку, яка запланована до будівництва кооперативом, що може призвести до здійснення Кооперативом діяльності, що суперечить напрямку діяльності п. 1.4 Статуту та меті Кооперативу п. 4.1 Статуту;

- у п. 6.1 Статуту ОК "ЖБК" Будівельник-1" вказано, що членами кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи. У свою чергу даний пункт Статуту, суперечить Примірному статуту, оскільки в ньому передбачається можливість вступу в кооператив лише фізичних осіб;

- відповідно до ст. 41 ЗК України органи місцевого самоврядування мають право виділяє земельні ділянки лише житлово-будівельним кооперативам, а не будь-яким, в тому числі обслуговуючим кооперативам;

- у відповідності до положень п. 1.3 Правилам обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків м. Чернівці, надання земельної ділянки буде суперечити принципу черговості задоволення житлових потреб осіб, які перебувають на квартирному обліку.

Крім того, в оскаржуваній відмові Департамент зазначив, що до Чернівецької міської ради з проханням про виділення земельних ділянок у постійне користування для будівництва багатоквартирних будинків звертались структурні підрозділи Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області та управління патрульної поліції м. Чернівці. З метою рівнозначного задоволення потреб всіх працівників правоохоронних органів проведено аналіз виділених земельних ділянок для будівництва багатоквартирних житлових будинків. Так, за результатами дослідження встановлено, що на території м. Чернівці у користування управління МВС в Чернівецькій області перебувають вільні (не освоєні) земельні ділянки за адресою вулиця В. Залозецького, 40 площею 0,1600 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку та за адресою провулок Смотрицький, 6, площею 0,5985 га для будівництва житлового комплексу. Спільне освоєння вказаних земельних ділянок вірогідно задовольнить потреби обох правоохоронних органів у забезпеченні своїх працівників житлом.

Додатково Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повідомив, що на адресу Голови Національної поліції України Князєва С.М. направлено звернення щодо порушення питання стосовно упорядкованого механізму отримання земельних ділянок для будівництва житла працівникам Національної поліції України.

З огляду на встановлені судом обставини справи та враховуючи те, що питання створення кооперативу та членство в кооперативі врегульовано нормами Закону України "Про кооперацію", Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ЦК України та ГК України, посилання Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин в оскаржуваній відмові на невідповідність Статуту позивача вимогам Примірного статуту та ЖК Української РСР є необґрунтованим та безпідставним.

У ст. 2 Закону №1087-IV надано визначення термінів, так кооперативна організація - кооператив або кооперативне об'єднання; кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Відповідно до ст. 6 Закону №1087-IV відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до ст. 9 Закону №1087-IV державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Згідно із п. 4. ч. 1 ст. 1 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Статтею 16 цього Закону встановлено, що найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ) та назву.

Організаційно-правова форма юридичної особи визначається відповідно до класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання.

Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію про мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи та інші відомості згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, установленими Цивільним, Господарським кодексами України та цим Законом.

Вимоги до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, встановлюються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 05.03.2012 р. № 368/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.03.2012 р. за № 367/20680 (далі - Вимоги № 368/5) затверджено Вимоги до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки.

Відповідно до п.1.2 Вимог № 368/5 назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, установлених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та законами України.

Документи, що подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи, визначено ст. 17 Закону № 755-IV.

Класифікацією організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, яку прийнято та надано чинності наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 р. № 97, враховано організаційно-правові форми кооперативів, які передбачено Законом № 1087-IV. Зокрема, передбачено такі групи об'єктів класифікації, як: кооперативи (код 300), які в свою чергу поділяються: на виробничий кооператив (код 310), обслуговуючий кооператив (код 320), споживчий кооператив (код 330), сільськогосподарський виробничий кооператив (код 340), сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (код 350), кооперативний банк (код 390); та інші організаційно-правові форми (код 900), в групу яких входить споживче товариство (код 930).

Відповідно до ст. 94 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів. З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства).

Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва в листі від 23.02.2007 р. № 1352 зазначив, що при створенні кооперативу, насамперед, важливо визначити його тип, якщо кооператив буде проводити господарську діяльність з метою одержання прибутку - то він буде відноситися до типу виробничого кооперативу, а якщо кооператив буде надавати послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку - то він буде відноситися до типу обслуговуючий або споживчий. Після цього кооператив визначається, за яким напрямом діяльності він буде працювати (житловим, житлово-будівельним, садово-городнім, гаражним, торговельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо). У зв'язку з цим, в листі зроблено висновок, що житлово-будівельний кооператив можна віднести до типу обслуговуючий кооператив.

Таким чином, посилання відповідачів щодо наявності у них права виділення земельних ділянок лише житлово-будівельним кооперативам, а не будь-яким, в тому числі обслуговуючим кооперативам не відповідає наведеним нормам матеріального права, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям його діяльності та не є тотожними.

Крім того, суд зазначає, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Принцип добровільності створення кооперативів закріплений також у ст. 7 Закону №1087-IV, яка передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами (ст. 87 ЦК України).

Отже, положення п. 2 Примірного статуту, на які посилаються відповідачі в оскаржуваній відмові за вх. № 04/01-08/1-4132 від 09.01.2018 р. не може застосовуватися у спірних правовідносинах, оскільки суперечать вимогам ЦК України, ГК України та Закону №1087-IV.

Відповідно до ст. 8 Закону № 1087-IV основним правовим документом, який регулює діяльність кооперативу, є Статут.

Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мету створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

З аналізу вищенаведеної норми, суд приходить до висновку, що у переліку відомостей, які повинен містити Статут відсутня вказівка на те, що у Статуті кооперативу повинна вказуватися кількість квартир у житловому будинку, яка запланована до будівництва кооперативом.

Не містить жодних обмежень Закон №1087-IV стосовно створення житлово-будівельних кооперативів в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. (далі - Закон № 280/97-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Здійснюючи повноваження у галузі земельних відносин відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад належить, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до приписів ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Отже, у ч. 1 ст. 41 ЗК України йдеться про приватизацію (оренду) ділянок кооперативами як юридичними особами. В той же час, ч. 3 ст. 116 ЗК України серед різних способів набуття земельних ділянок громадянам не згадує можливість отримання громадянами земельних ділянок житлово-будівельних (житлових) та гаражних кооперативів.

Разом з тим, суд вважає, що відсутність у переліках ст. 116 ЗК України передбаченого ст. 41 ЗК України випадку не спростовує права житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам на отримання безоплатно у власність (оренду) земельної ділянки для житлового будівництва, за наявності прямої норми закону (ст. 41 ЗК України), що встановлює таке право, тоді-як неповнота норм ст. 116 ЗК України зумовлена недоліками законодавчої техніки.

Стаття 121 ЗК України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Такий підхід щодо обмеження норм безоплатної передачі земельних ділянок обумовлений необхідністю забезпечення раціонального використання земель та недопущення зловживання особами своїми правами щодо отримання у власність землі у необмежених розмірах безоплатно.

Разом з тим, відсутність у законі норм щодо безоплатної передачі житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок за рішенням органу місцевого самоврядування чи органу державної влади не може означати наявність права на отримання у необмежених розмірах земельних ділянок, які вони вправі отримати в порядку ст. 41 ЗК України. Так відсутність норми закону не дає право суб'єкту земельних правовідносин на здійснення зловживань правами у відповідних формах, враховуючи наявність встановленого законом принципу раціонального використання землі, загальний підхід до порядку передачі земель комунальної та державної власності у приватну власність та гарантоване державою право на безоплатну передачу таких земель лише у випадках та розмірах, встановлених законом.

З огляду на наведене, при вирішенні питання щодо передання безоплатно у власність (оренду) житлово-будівельним (житловим) та/або гаражно-будівельним кооперативам земельної ділянки, яку такий кооператив просить передати для покращення житлових умов членів кооперативу, у зв'язку з відсутністю власного житла в порядку ст. 41 ЗК України, наявність у суб'єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим даною статтею положенням (житлово-будівельний (житловий) та/або гаражно-будівельний кооператив) не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність (оренду) кооперативу земельної ділянки. Натомість, заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб щодо покращення житлових умов, у зв'язку з відсутністю власного житла, необхідні відповідні земельні ділянки.

З матеріалів справи видно, що обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" заснований громадянами, які перебувають на квартирному обліку у виконавчому комітеті Чернівецької міської ради в загальній черзі та в списках першочерговиків та є атестованими працівниками поліції.

Судом встановлено, що з метою реалізації права передбаченого ст. 41 ЗК України, позивач 07.08.2017 р. та 23.10.2017 р. звертався до Чернівецького міського голови Каспрука О.П. про виділення земельної ділянки під будівництво житла для працівників Національної поліції України, які є його членами та потребують покращення житлових умов, у зв'язку з відсутністю власного житла.

Відмовляючи у виділенні земельної ділянки позивачу, Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради виходив з підстав, які не передбачені нормами ЗК України та не обґрунтував відсутність підстав для задоволення мінімальних потреб членів кооперативу щодо покращення житлових умов, у зв'язку з відсутністю власного житла, шляхом надання земельної ділянки під будівництво житлового будинку.

Посилання відповідачів на п. 1.3 Правил обліку громадян для отримання земельних ділянок, для будівництва житлових будинків в м. Чернівці, як на підставу для відмови у виділенні земельної ділянки на користь позивача, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Рішенням Чернівецької міської ради 20 сесії VI скликання від 23.02.2012 р. №438, затверджено Правила обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Чернівцях зі змінами та доповненнями (а.с. 178, 179 - 182, 183-184, 185-186).

Згідно п. 1.3 Правил з метою забезпечення рівного права на отримання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мешканцями міста Чернівців, які потребують поліпшення житлових умов, запроваджується облік індивідуальних забудовників, який визначає порядок надання земельних ділянок.

Пунктом 2.1 Правил встановлено, що громадяни беруться на Облік індивідуальних забудовників на підставі поданих на ім'я Чернівецького міського голови, особи, яка виконує його обов'язки або директора Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради письмової заяви та доданих до неї у повному обсязі документів, які визначені пунктом 2.2 цих Правил.

Пунктом 2.2 Правил визначено, що до заяви про взяття на Облік індивідуальних забудовників додаються такі документи, зокрема, оригінал довідки про перебування заявника або членів його родини, що теж зареєстровані за адресою місця проживання заявника, на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов.

Як встановлено судом з листа Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132, однією із підстав для відмови у виділення кооперативу земельної ділянки є посилання на положення п. 1.3 Правил, недотримання яких, на думку відповідачів, суперечить принципу черговості задоволення житлових потреб осіб, які перебувають на квартирному обліку, та є підставою для відмови у виділенні земельної ділянки.

Суд виходить з того, що порядок та підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності встановлені ЗК України, не містить такої умови для виділення земельної ділянки кооперативу під будівництво житла для працівників поліції, які є його членами та потребують покращення житлових умов, як перебування громадян, які є членами кооперативу на обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Чернівці.

Статтею 118 ЗК України визначено виключних перелік підстав для відмови у передачі земельної ділянки у власність (користування) або залишення заяви без розгляду, який не може бути розширено рішенням органу місцевого самоврядування.

Відтак, на переконання суду, відмова Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради в цій частині також є безпідставною та необґрунтованою.

Не обґрунтованими, на думку суду, є також посилання в оскаржуваній відмові на спільне освоєння позивачем земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні УМВС України в Чернівецькій області, оскільки згідно вимог ЗК України вказані обставини не є підставою для відмови у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду.

Враховуючи наведені норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до переконання, відмова Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, оформлена листом від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132 прийнята не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ця відмова. Відтак, позовна вимога про визнання протиправною відмови Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, оформленої листом від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваного рішення, оформленого листом від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132.

Стосовно решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Пунктом 34 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить - розпорядження землями територіальних громад.

Статтею 59 цього Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 77 Закону № 280/97-ВР шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить - розпорядження землями територіальних громад. Виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. За результатами розгляду, яких рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Аналогічні положення вказані у Регламенті Чернівецької міської ради. Чернівецька міська рада - представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади міста Чернівці, приймати від її імені рішення та здійснювати в її інтересів функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про статус депутатів місцевих рад", Європейською хартією місцевого самоврядування, Статутом територіальної громади міста Чернівці, іншими нормативно-правовими актами та Регламентом (а.с. 99, 100, 101, 102, 103, 104-143).

Регламент Чернівецької міської ради VII скликання, затверджено рішенням Чернівецької міської ради VII скликання №105 від 02.02.2016 р. (далі - Регламент, зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 1 Регламенту, Регламент ради є обов`язковим документом, який з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" встановлює порядок діяльності Ради, скликання та проведення сесій Ради, підготовки і розгляду нею питання прийняття рішень Ради та з інших процедурних питань, порядок роботи сесії Ради, порядок затвердження структури виконавчих та інших органів Ради, порядок їх формування, обрання та затвердження посадових осіб Ради, порядок формування та організації роботи постійних комісій, тимчасових контрольних комісій та інших органів Ради, порядок участі депутатських фракцій і груп у роботі та інші процедури, які випливають з повноважень Ради, встановлених Конституцією і законами України.

Дотримання цього Регламенту є обов`язковим для всіх депутатів Ради, Чернівецького міського голови(далі - Міський голова), органів Ради, правоохоронних органів, судів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також фізичних осіб.

Згідно ч. 1, 5 ст. 32 Регламенту рада проводить свою роботу сесійно. Сесія ради складається з пленарних засідань Ради, а також засідань постійних комісій Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Виключно на пленарних засіданнях Ради вирішуються питання, передбачені ст. 26 та ч. 8 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ст. 53 Регламенту проект порядку денного пленарного засідання, сформований відповідно до встановлених вимог, приймається за основу, оговорюється і затверджується в цілому Радою більшістю голосів депутатів від їх загальної кількості. У разі неприйняття порядку денного в цілому, головуючий проводить голосування з кожного питання окремо, а потім в цілому. Внесення до порядку денного питань, що передбачають прийняття рішення проекти яких не були оприлюднені відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" або які обов`язково повинні вноситись на громадські обговорення, відповідно до вимог чинного законодавства, Статуту територіальної громади міста Чернівці чи рішень Ради, не допускається. Рішення про включення питання до прийнятого за основу порядку денного пленарного засідання приймаються більшістю від присутніх депутатів Ради. Якщо за наслідками голосування питання до порядку денного пленарного засідання не включно, то воно вважається відхиленим. Зміни та доповнення до порядку денного ставляться головуючим на голосування у порядку їх надходження. Питання вважаються включеними до порядку денного, якщо воно попередньо розглянуто в постійних комісіях Ради і включено до порядку денного проголосувало більше половини депутатів Ради присутніх на пленарному засіданні Ради.

Частинами 1, 2 ст. 69 Регламенту встановлено, що проект рішення на розгляд Ради може вноситись Міським головою, Секретарем Ради, постійними комісіями Ради, депутатами, депутатськими групами і фракціями, виконавчим комітетом Ради та іншими виконавчими органами Ради. Ініціатор внесення є автором проекту рішення (незалежно від того, хто технічно підготував проект). Ініціатор внесення має право на визначення (заміну) доповідача (доповідати самостійно, або доручити на власний розсуд будь-якій іншій особі). Підставою для розгляду питання в Раді, залежно від того, хто із суб`єктів є ініціатором, можуть бути в.т.ч. відповідно до п. 2.5 рішення виконавчого комітету Ради про внесення питання на розгляд Ради.

З аналізу вищенаведених положень норм матеріального права та Регламенту, суд приходить до переконання, що проекти рішення на розгляд Ради можуть вноситись виконавчим комітетом Ради та іншими виконавчими органами Ради. Не допускається внесення на пленарні засідання питання, що передбачають прийняття рішення проекти яких не були оприлюднені відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" або які обов`язково повинні вноситись на громадські обговорення, відповідно до вимог чинного законодавства, Статуту територіальної громади міста Чернівці чи рішень Ради.

Діяльність Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради регулюється Положенням про Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, яке затверджено рішенням міської ради VI скликання №1737 від 25.09.2015 р. (далі - Положення) (а.с. 145, 146-151).

Відповідно до п 1.1 Положення Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин (далі - Департамент) є виконавчим органом Чернівецької міської ради.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в територіальному управлінні Державного казначейства м. Чернівці (п.1.3 Положення).

Відповідно до п. 1.8 Положення департамент забезпечує реалізацію державної політики в сфері містобудування, архітектури та землекористування, виконання власних і делегованих повноважень у сфері будівництва та регулювання земельних відноси, здійснює координацію діяльності суб`єктів містобудування щодо комплексного розвитку міста. Департамент підзвітний та підконтрольний Чернівецькій міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету, Чернівецькому міському голові (п. 1.11 Положення).

У розділом 2 вказаного Положення вказані основні завдання Департаменту, які поділяються на власні та делеговані. Так, до делегованих повноважень віднесено в т.ч.: реалізацію державної політики в сфері містобудування, архітектури та регулювання земельних відносин (п.2.2.1 Положення); аналіз стану містобудування, підготовка і подання на затвердження міської ради відповідних місцевих містобудівних програм, генерального плану забудови міста, іншої містобудівної документації (п. 2.2.2 Положення); підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та міською радою (п. 2.2.8 Положення).

До власних повноважень Департаменту відносяться в т.ч.: забезпечення вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування та земельних відносин (п. 3.1.8 Положення); готує проекти рішень на розгляд міської ради та її виконавчого комітету в межах наданих повноважень (п. 3.1.15 Положення).

Отже, Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, як виконавчий орган Чернівецької міської ради, уповноважений вносити на пленарні засідання Ради проекти рішень щодо розпорядження земелями, які знаходяться в комунальній власності.

Судом встановлено, що Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин проект рішення на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради за результатами розгляду звернення позивача від 23.10.2017 р. №2 підготовлено не було, на розгляд сесії не передано, хоча в листі від 18.12.2017 р. Департамент вказував про планування підготовки означеного питання для розгляду на пленарному засіданні Чернівецької міської ради.

З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Чернівецької міської ради щодо не винесення на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання про виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво багатоквартирного житлового будинку, а також зобов`язання Чернівецьку міську раду винести на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання про виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво багатоквартирного житлового будинку, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що бездіяльність щодо не винесення на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання за результатами розгляду звернення позивача допущено фактично Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Враховуючи те, що відмову Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, оформлену листом від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132, щодо виділення земельної ділянки позивачу під будівництво багатоквартирного житлового будинку визнано протиправною, з метою захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, керуючись положеннями ст. 245 КАС України, суд зобов`язує Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повторно розглянути звернення обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" від 23.10.2017 р. № 2.

При цьому суд звертає увагу Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, що під час повторного розгляду звернення позивача, він зобов'язаний розглянути його враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір за три позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 5286,00 грн (1762,00 грн х 3), що підтверджується квитанціями №0.0.938693256.1 від 15.01.2018 р. та №19 від 25.01.2018 р. (а.с. 3, 42).

Оскільки, позов задоволено частково та зобов'язано відповідача повторно розглянути зверненя, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 3524,00 грн (1762,00 грн х 2) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, оформлену листом від 09.01.2018 р. №04/01-08/1-4132, щодо виділення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

3. Зобов`язати Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повторно розглянути звернення обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1" від 23.10.2017 р. № 2.

4. Стягнути на користь обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-1"" (58025, м. Чернівці, вул. Надрічна, 3, код ЄДРПОУ 41432696) судовий збір у сумі 3524,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (58006, м. Чернівці, вул. Б. Хмельницького, 64-а, код ЄДРПОУ 23245721).

5. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.К. Левицький