Рішення

від 19.04.2018 по справі 826/11010/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2018 року № 826/11010/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ОлПак до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариства з обмеженою відповідальністю ОлПак (далі - позивач та/або ТОВ ОлПак з позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач та/або контролюючий орган) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.01.2015 №0000372203;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.01.2015 №0000382303.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Надалі, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 вказану вище постанову скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ОлПак до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень задоволено.

У подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2017 судові рішення у справі №826/11010/15 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2017 адміністративну справу №826/11010/15 прийнято до провадження суддею Абловим Є.В.

Як свідчать матеріали справи, позивач, серед іншого, обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, що висновки, зазначені в акті перевірки ТОВ ОлПак є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідач в судове засідання 09.11.2017 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотань не подавав, у тому числі письмових заперечень на позову заяву та пояснень по справі на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2017.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції чинній станом на 09.11.2017), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, в судовому засіданні 09.11.2017 судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Водночас, суд звертає увагу, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України.

Частиною 3 ст. 3 КАС України (у редакції з 15.12.2017) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України у редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 08.12.2014 року №1496-П, виданого ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві, інспектором податкової та митної справи ІІІ рангу Венгловським М.М. згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ ОлПак щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ Оса за період з 01.09.2011 року по 29.02.2012 року, за результатами якої складений акт від 19.12.2014 року №10377/26-51-22-03/31922743 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення TOB ОлПак ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.11.2011 року по 31.03.2012 року у розмірі 94 136,50 грн.; п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.12.2011 року по 29.02.2012 року на загальну суму 75 264,00 грн.

ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки 27.01.2015 року прийняла податкові повідомлення-рішення:

- №0000372203 (форми Р ), яким ТОВ ОлПак було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 102 988,00 грн. (94 136,50 грн. - основний платіж, 8 851,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- №0000382203 (форми Р ), яким ТОВ ОлПак було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42 150,00 грн. (33 720,00 грн. - основний платіж, 8 430,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Скориставшись правом на адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень від 27.01.2015 року №0000372203 та №0000382203, позивачем було отримано рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.04.2015 року №7278/10/26-15-10-05-35, у відповідності до змісту якого податкові повідомлення-рішення від 27.01.2015 року №0000372203 та №0000382203 залишені без змін, а скарга директора ТОВ ОлПак - без задоволення.

ТОВ ОлПак до ДФС України було подано повторну скаргу на податкові повідомлення-рішення від 27.01.2015 року №0000372203 та №0000382203 та рішення від 30.04.2015 року №7278/10/26-15-10-05-35, за результатом розгляду якої ДФС України прийняло рішення від 26.05.2015 року №11013/6/99-99-10-01-01-25 про результати розгляду скарги, яким скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення 27.01.2015 року №0000372203, №0000382203 та рішення від 30.04.2015 року №7278/10/26-15-10-05-35 - без змін.

Як свідчать матеріали справи, між TOB ОлПак та TOB ТД Оса укладено договір на купівлю товару від 19.09.2011 року № 190911.

Відповідно до даного договору виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 765 484,02 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 127 580,67 грн.

Сума податку на додану вартість по податковим накладним включена TOB ОлПак до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатка 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Розрахунки проводились у безготівковій формі на розрахунковий рахунок підприємства згідно платіжних доручень та виписок банку.

В акті перевірки відповідач посилається на вирок Шевченківського районного суду м. Києва 18.05.2013 року, яким встановлено, що гр. ОСОБА_2, відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні №32012110100000013, обвинувачується в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, оскільки протягом 2011-2012 років ОСОБА_2 створював та придбавав суб'єкти підприємницької діяльності, шляхом їх реєстрації та перереєстрації за разову грошову винагороду на громадян України, без наміру здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, зокрема, забезпечив придбання TOB ТД Оса .

Таким чином, відповідач дійшов висновку про те, що реальність вчинення господарських операцій між TOB ОлПак та TOB ТД Оса за період взаємовідносин з 01.09.2011 року по 29.02.2012 року відсутня, наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, тому у ТОВ ОлПак не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Враховуючи вищенаведене, та відповідно до вимог п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України ОлПак не мало підстав відображати у складі податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ податкові накладні з реквізитами контрагента-постачальника ТОВ ТД Оса за період взаємовідносин з 01.09.2011 року по 29.02.2012 року.

У зв'язку з вищевикладеним, задекларований податковий кредит TOB ОлПак за період взаємовідносин з 01.09.2011 року по 29.02.2012 року з контрагентом TOB ТД Оса на загальну суму ПДВ - 127 580,00 грн., в розумінні п.22.1 ст.22, п.185.1 ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України сформований неправомірно та не підтверджено за результатами перевірки.

Також, перевіркою встановлено, що за перевіряємий період TOB Олпак віднесено до складу витрат з податку на прибуток суми по взаємовідносинах з TOB ТД Оса у розмірі 637 900,00 грн.

Враховуючи вимоги норм законодавчих актів, первинні документи, укладені між TOB ОлПак та TOB ТД Оса складені всупереч вимогам діючого законодавства України, в зв'язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення TOB ОлПак до складу витрат вартості придбання послуг від TOB ТД Оса .

Таким чином, ТОВ ОлПак на порушення ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, завищено витрати за перевіряємий період на загальну суму 637 900,00 грн. що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 94 136,50 грн., у т.ч. по періодам: 4 квартал 2011 року в сумі 58 730,50 грн.; І квартал 2012 року в сумі 35 406,00 гривень.

Як вже було зазначено вище постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Надалі, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 вказану вище постанову скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ОлПак до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень задоволено.

У подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2017 судові рішення у справі №826/11010/15 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.02.2017 слідує, що підставами для направлення адміністративної справи №826/11010/15 на новий розгляд були наступні обставини: В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено питання чи призвели вказані господарські операції до реальних змін майнового стану підприємства.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам податкового органу щодо наявності вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2013 у справі № 761/12023/13-к, яким встановлено, що гр. ОСОБА_2 відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні № 32012110100000013, обвинувачується в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, оскільки протягом 2011-2012 років гр. ОСОБА_2 створював та придбавав суб'єкти підприємницької діяльності, шляхом їх реєстрації та перереєстрації за разову грошову винагороду на громадян України, без наміру здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, зокрема, забезпечив придбання TOB ТД ОСА .

Однак обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум витрат та податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цієї юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Ця обставина не може залишатися неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Фактичні обставини, на які посилався податковий орган, щодо фіктивності операцій з купівлі-продажу товару із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин були помилково не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, а вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності спірних операцій з ТОВ ТД ОСА , так і юридичної сили первинних документів як доказів господарської операції.

Судами, в даному випадку, не було з'ясовано питання чи був ОСОБА_2 посадовою особою TOB ТД ОСА на момент здійснення спірних господарських операцій з позивачем та питання щодо наявності повноважень у громадянина ОСОБА_3 на підписання від імені директора ТОВ ТД ОСА договору № 190911 від 19.09.2011 та первинних документів, складених на його виконання.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій. .

Вирішуючи спір по суті, з урахуванням висновків викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду в адміністративній справі №826/11010/15 суд звертає увагу на наступне.

Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Державної податкової адміністрації від 21.12.2010 року № 969 Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення , Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 Про затвердження Порядку заповнення податкової накладної , що були чинними на момент виписки спірних податкових накладних.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз.2 п.44.1 ст.44 ПК України).

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.1.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення №88), Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п.2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п.2.2 Положення №88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до п.2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

У ході судового розгляду даної справи також встановлено укладення між ТОВ ТД Оса (продавець), в особі директора ОСОБА_3, та ТОВ ОлПак (покупець), в особі директора ОСОБА_4 письмового договору від 19.09.2011 року № 190911.

Так, за умовами договору від 19.09.2011 року № 190911 продавець продає , а покупець купує товар, згідно з накладними та на підставі попередньої усної або письмової заявки.

Відповідно до п.п.3.4 п.3 договору від 19.09.2011 року № 190911 продавець зобов'язаний надати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, накладну партію товару, податкову накладну.

Згідно п.п.4.1 п.4 договору від 19.09.2011 року № 190911 ціна за проданий за цим договором товар та загальна вартість партії попередньо узгоджуються покупцем і продавцем і вказуються у накладних.

Загальна вартість товарів, що поставляються за договором дорівнює вартості всіх поставок (п.п.4.2 п.4 договору). У разі доставки товару транспортом продавця транспортні послуги враховуються сторонами при узгодженні ціни та вартості партії товару (п.п.4.3 п.4 договору). При цьому за результатами аналізу змісту договору судом не виявлено в його тексті жодних відомостей про визначення сторонами розмірів договірних цін на товар та/або порядок розрахунку вартості послуг, хоча з урахуванням правил визначених ст. 180 Господарського кодексу України така умова як ціна договору в даному випадку є однією із істотних умов спірних договорів про надання послуг. Базисна форма розрахунків за цим договором - стовідсоткова передплата або відстрочка платежу (п.п.5.1 п.5 договору). Спосіб платежу - безготівковий, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця (п.п.5.3 п.5 договору).

На підтвердження фактів надання названим контрагентам послуг, що передбачені умовами договору, та проведення розрахунків за такі наданні послуги позивач надав до суду копії наступних документів:

- податкових накладних №378 від 29.02.2012 року, №113 від 08.02.2012 року, №251 від 21.02.2012 року, №285 від 30.01.2012 року, №233 від 26.01.2012 року, №59 від 11.01.2012 року, №374 від 28.12.2011 року, №313 від 26.12.2011 року, №267 від 22.12.2011 року, №125 від 12.12.2011 року, №109 від 09.12.2011 року, №302 від 29.11.2011 року, №252 від 24.11.2011 року, №195 від 16.11.2011 року, №124 від 09.11.2011 року, №137 від 19.10.2011 року, №76 від 20.09.2011 року, №118 від 20.09.2011 року;

- видаткових накладних №378 від 29.02.2012 року, №113 від 21.02.2012 року, №251 від 21.02.2012 року, №285 від 30.01.2012 року, №233 від 26.01.2012 року, №59 від 11.01.2012 року, №374 від 28.12.2011 року, №313 від 26.12.2011 року, №267 від 22.12.2011 року, №125 від 12.12.2011 року, №109 від 09.12.2011 року, №302 від 29.11.2011 року, №252 від 24.11.2011 року, №195 від 16.11.2011 року, №124 від 09.11.2011 року, №137 від 19.10.2011 року, №2009-01 від 20.09.2011 року, №2809-02 від 28.09.2011 року;

- платіжних доручень №120 від 19.09.2011 року, №121 від 19.09.2011 року, №123 від 28.09.2011 року, №151 від 19.10.2011 року, №170 від 09.11.2011 року, №177 від 15.11.2011 року, №180 від 23.11.2011 року, №182 від 28.11.2011 року, №191 від 09.12.2011 року, №192 від 11.12.2011 року, №213 від 22.12.2011 року, №214 від 24.12.2011 року, №218 від 28.12.2011 року, №10 від 10.01.2012 року, №36 від 26.01.2012 року, №39 від 30.01.2012 року, №47 від 08.02.2012 року, №57 від 21.02.2012 року, №29 від 29.02.2012 року, №322 від 05.06.2012 року.

- рахунків-фактур №290212, 080212, 210212, 300112, 260112, 110112, 2812-01, 2612-03, 2212-09, 1212-01, 0912-02, 2911-01, 2411-03, 1611-02, 0911-02, 1910-01, 2009-01, 2809-01.

Разом з цим, в ході розгляду справи судом встановлено, що Так, TOB ОлПак є національним виробником з виробництва й переробки сухофруктів. Для цього підприємство має власні основні фонди. Асортимент сухофруктів TOB ОлПак визначено за Таблицею підприємства № 4 згідно ТУ У 15.3-31922743-001:2010 Плоди культур насіннячкових, кісточкових, ягідних сушені та їх V: суміші (яблука, груші, сливи, горобина).

Крім того, реальність зазначених господарських операцій підтверджується довідкою TOB ОлПак від 15 вересня 2015 року; інвентаризаційним описом основних фондів TOB ОлПак ; договорами на поставку упаковки; ТТН та довіреності на поставку переробленої та розфасованої сушки; договорами поставки сухофруктів; документами на автомобіль TOB ОлПак ; довідками TOB ОлПак з ЄДРПОУ від 05 червня 2012 року; висновками державної CEC та інспекції з карантину рослин; документами TOB ОлПак щодо товарної нумерації; протоколами випробувань на наявність ГМО; висновками державної CEC щодо відповідності виробництва від 15 лютого 2010 року; технічними умовами ТУ У 15.3-31922743-001:2010 Плоди культур насіннячкових, кісточкових, ягідних сушені та їх суміші.

Також, суд звертає увагу, що на балансі підприємства TOB ОлПак знаходився вантажний малотоннажний фургон-B Peugeot Boxer , державний номер НОМЕР_1, на якому здійснювався самовивіз безпосередньо директором ОСОБА_5 в зв'язку з чим товарно-транспортна накладна не потрібна та чинним законодавством не вимагається. Крім того, суд звертає увагу, що товаро - транспортна накладна не відноситься до первинної документації.

Оцінюючи, як доказ вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2013 у справі № 761/12023/13-к, яким встановлено, що гр. ОСОБА_2 відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні № 32012110100000013, обвинувачується в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України суд зазначить наступне.

Так, вказаним вироком встановлено, що протягом 2011-2012 років гр. ОСОБА_2 створював та придбавав суб'єкти підприємницької діяльності, шляхом їх реєстрації та перереєстрації за разову грошову винагороду на громадян України, без наміру здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, зокрема, забезпечив придбання TOB ТД ОСА

В той же час, у вироку зазначені інші юридичні особи-фігуранти фіктивних оборуток, при цьому посилання на позивач серед них відсутнє.

Разом з цим, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 19.09.2011 засновником (учасником, керівником) ТОВ ТД ОСА являвся ОСОБА_3, що свідчить прро наявність повноважень у останнього на підписання від імені директора ТОВ ТД ОСА договору № 190911 від 19.09.2011 та первинних документів, складених на його виконання.

Водночас, в ході розгляду справи відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 на момент спірних взаємовідносин був посадовою особою TOB ТД ОСА .

Суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників.

Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11.

Окрім того, такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Суд наголошує, що відповідачем не надано жодних запре речень на позовну заяву, у тому числі пояснень на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2017.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що спірні податкові повідомлення - рішення є протиправним та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід присудити накормить позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ОлПак (м. Київ, проспект М. Бажана, б. 10, оф. 62, код ЄДРПОУ 31922743) до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (02068, м. Київ, вул. Кошиця, б. 3, код ЄДРПОУ 39479227) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.01.2015 №0000372203.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.01.2015 №0000382303.

Судові витрати у розмірі 290 (двісті дев'яносто) грн. 28 коп. присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю ОлПак (м. Київ, проспект М. Бажана, б. 10, оф. 62, код ЄДРПОУ 31922743) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (м.Київ, вул.Кошиця, 3, 02068, код ЄДРПОУ 39479227) .

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов