Постанова

від 17.04.2018 по справі 826/5138/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5138/17 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Контанго Трейд до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Контанго Трейд (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2017 р. №№0001681402, 0001691402, 0001671402.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись, зокрема на те, що у відношенні посадових осіб контрагентів позивача ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 і ТОВ Фест-Груп наявні вироки суду, які набрали законної сили, свідоцтва контрагентів позивача ТОВ Нафтопереробка-2013 , ТОВ Готика ЛТД , ТОВ ТД спец комплектація , ТОВ БФ Нова , ТОВ Крон Трейд Союз , ТОВ Фреш Сіті анульовані, щодо більшості із зазначених підприємств до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про відсутність їх за місцезнаходженням, а також на те, що стосовно посадових осіб деяких контрагентів позивача порушені кримінальні провадження і по їх контрагентам (за ланцюгом вчинення господарських операцій) постановлені судові вироки.

З цих та інших підстав, апелянт вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем і ТОВ Нафтопереробка-2013 було укладено договір поставки нафтопродуктів від 07.02.2014 р. №0702/2014 з додатками №№1-3 до нього, в якому визначено асортимент товару, одиницю виміру, кількість, ціну з ПДВ та суму з ПДВ.

Товарність операцій за вказаним договором підтверджується відповідними видатковими, податковими і товарно-транспортними накладними.

Між позивачем і ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 укладено договір поставки нафтопродуктів від 08.05.2012 р. №0805И, товарність операцій за яким підтверджується відповідними видатковою, податковою та залізничною накладними. При цьому, щодо товарів за вказаним договором позивачем суду було надано також сертифікат відповідності та паспорт продукції.

Крім того, між позивачем і ТОВ Готика , ТОВ Фест-Груп було укладено договори транспортного експедирування від 01.06.2013 р. №010613, від 30.12.2013 р. №301213 з протоколами погодження договірної ціни товару і відповідними додатками до них. Товарність операцій за вказаними договорами підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, листами, адресованими директорам вказаних товариств, з вимогою організувати контроль та облік відвантаження (наливу) нафтопродуктів зі складів вантажовідправника.

Відповідачем було проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ Контанго Трейд з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 21.12.2016 р. №529/26-15-14-02-01/36856141.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем пп.134.1.1, п.134.1 ст.134, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.п.2.8, 3.5 глави 2 Положення проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637, пп.213.1.12 п.213.1, пп.215.3.4 п.215.3 ст. 215, п.232.3 ст.232 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 251842,00 грн., до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 493095,00 грн., до заниження ПДВ на загальну суму 546184,00 грн., до заниження суми акцизного податку на суму 48804,33 грн.

На підставі та на виконання зазначених висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.01.2017 р. №№0000014003, 0000191402, 0000201402, 0000211402, які були оскаржені позивачем в адміністративному досудовому порядку до ДФС України.

24.03.2017 р. ДФС України за результатами розгляду вказаної вкарги ТОВ Контанго Трейд було прийнято рішення про її часткове задоволення: скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.01.2017 р. №0000014003, скасовані податкові повідомлення-рішення від 12.01.2017 р. №№0000191402, 0000201402, 0000211402 в частині взаємовідносин позивача із ПП АО Райзинг , ТОВ Партнер Дістрібьюшн , ПП Берта Плюс , а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі та на виконання вказаного рішення ДФС України відповідачем було відкликано вищезазначені податкові повідомлення-рішення та прийнято нові податкові повідомлення рішення від 03.04.2017 р.:

1) №0001681402, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1 025 789,00 грн. із зазначенням даної суми за 2014 рік, за 2015 рік та за три квартали 2016 року;

2) №0001691402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 225678,00 грн. - за основним платежем і на 56420,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

3) №0001671402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 238 308,00 грн. - за основним платежем та 59 577,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні господарські операцій між позивачем та його контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами і відповідачем не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 03.04.2017 р. №№0001681402, 0001691402, 0001671402.

Дослідивши матеріали справи та здійснивши системний аналіз чинного законодавства колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Законами України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV) та Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закон № 755-IV) у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України закріплено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для формування суб'єктом господарювання показників його податкової звітності, зокрема витрат, які в наступному враховуються ним при обчисленні об'єкта оподаткування, ПДВ, від'ємного значення, є реальність здійснення господарських операцій, за якими ним були понесені такі витрати, що підтверджується відповідною первинною документацією.

При цьому, достатньою та необхідною правовою підставою для визнання господарських операцій такими, що дійсно відбулися, є одночасна сукупність наступних умов: 1) підтвердження їх товарності відповідними первинними та іншими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та містять інформацію про зміст та обсяг операції і рух товарів; 2) факт використання суб'єктом господарювання придбаних товарів у його господарській діяльності; 3) наявність ділової мети, розумних економічних причин, економічного ефекту в результаті господарської діяльності.

Виходячи з викладеного, колегія суддів встановила, що у відповідності до матеріалів акту перевірки від 21.12.2016 р. №529/26-15-14-02-01/36856141 та розрахунків і пояснень представників податкового органу зобов'язання, визначені позивачу оскаржуваними у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями від 03.04.2017 р. №№0001681402, 0001691402, 0001671402, були нараховані за операціями, здійсненними між ним і ТОВ Готика , ТОВ Фест-Груп , ТОВ Нафтопереробка-2013 , ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , товарність операцій за якими підтверджується відповідними первинними документами, складеними у відповідності до приписів ст. 9 Закону № 996-XIV.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріалами справи, а саме копіями банківських виписок, підтверджується й здійснення розрахунків між позивачем і вказаними контрагентами за господарськими операціями між ними, а також предмет і мета здійснення таких операцій відповідають видам діяльності позивача за КВЕД (діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний); оптова торгівля хімічними продуктами тощо).

Доводи апелянта про те, що у контрагентів позивача, зокрема ТОВ Готика , ТОВ Фест-Груп , ТОВ Нафтопереробка-2013 , ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , анульовані свідоцтва платників ПДВ, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки на момент виникнення між позивачем і вказаними суб'єктами господарських правовідносин вони були зареєстровані належним чином у відповідності з вимогами податкового законодавства.

Посилання апелянта на те, що у відношенні посадових осіб контрагентів позивача - ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , ТОВ Фест-Груп , наявні вироки судів у кримінальних справах за ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 366 КК України, що, на думку податкового органу, вказує на безтоварність спірних господарських операцій позивача з вказаними юридичними особами, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначеними вироками не встановлено фіктивності господарських операцій даних підприємств з позивачем, а натомість вироком у справі №646/3810/15-к щодо ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 лише встановлено факт реєстрації даного товариства на ім'я ОСОБА_2 без наміру займатися господарською діяльністю у межах правовідносин з ПАТ НАК Нафтогаз України , а вироком у справі №461/10058/15-к - факт придбання невстановленими особами, спільно з якими діяла ОСОБА_3, ряду підприємств реального сектора економіки, зокрема й ТОВ Фест-Груп .

Однак, зазначені обставини самі по собі не є достатніми і необхідними, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказами, підтверджуючими фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , ТОВ Фест-Груп , як про це стверджує апелянт, та не виключають можливості здійснення вказаними товариствами і, тим більше, позивачем реальних господарських операцій, сам лише вирок не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій позивача і може бути прийнятий до уваги тільки в тому разі, якщо ним дійсно встановлено безпосередньо безтоварність спірних господарських операцій.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанова від 27.02.2018 р. по справі №813/1974/17, висновки якого відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягають безальтернативному врахуванню судами.

Більш того, колегія суддів зазначає, що посилаючись на фіктивний статус контрагентів позивача апелянт мав довести, що між ними мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, принаймні, що платник (позивач) взагалі був обізнаним з приводу дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів. Наприклад, це може бути доведено рішенням суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсним відповідного договору.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.03.2018 р. по справі №814/3520/13-а.

У контексті дослідження даного питання, колегія суддів також відзначає й те, що на момент вчинення спірних операцій між позивачем та вказаними контрагентами вони були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як діючі підприємства та перебували на обліку в податкових органах як платники податків і апелянт своєчасно не скористався своїм правом на вжиття відповідних заходів, які є необхідними для складання і направлення до органів державної реєстрації повідомлення щодо внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у порядку Закону №755-IV та не анулював свідоцтва платників податків вказаних товариств згідно з приписами ПК України, зокрема ст. 184.

Водночас, у ч. 1 ст. 18 Закону №755-IV у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, чітко визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Тож, у даному випадку в суду відсутні жодні правові підстави вважати, що позивач знав або міг знати про факт реєстрації вищевказаних підприємств на ім'я особи, яка не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Більш того, апеляційний суд зазначає, що статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 р. по справі № 826/809/17.

Крім того, схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу й на те, що в ході здійснення апеляційного провадження у відповідача ухвалою суду неодноразово витребовувалися детальні розрахунки всіх складових показників спірних у цій справі податкових повідомлень-рішень, однак з наданих суду розрахунків неможливо розмежувати суми основних зобов'язань та штрафних санкцій по операціям з кожним із контрагентів позивача та перевірити їх окремо щодо кожного податкового повідомлення-рішення з трьох спірних.

Більш того, у своїй апеляційній скарзі, яка переважно складається з викопіювання акту перевірки, апелянт зазначає про ряд інших контрагентів позивача, окрім ТОВ Готика , ТОВ Фест-Груп , ТОВ Нафтопереробка-2013 , ТОВ ГАЗУКРАЇНА-2020 , щодо операцій з якими винесені спірні податкові повідомлення-рішення, тобто фактично посилається на правовідносини, що виходять за межі спірних у цій справі, та, зокрема, не надає жодного розрахунку, яким би підтверджувалося нарахування зобов'язань позивача по операціям й з іншими контрагентами.

Крім того, в апеляції податковий орган також зазначає й про заниження позивачем акцизного податку при реалізації підакцизного пального на загальну суму 48804,33 грн. (що також є викопіюванням відомостей з акту перевірки позивача), але при цьому жодним чином не підтверджує, що вказана сума увійшла до спірних зобов'язань за оскаржуваними у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями, які, між іншим, винесені з приводу нарахування податку на прибуток, ПДВ і від'ємного значення з оподаткування податком на прибуток, а не акцизу.

Тож, зазначене свідчить про те, що переважна частина доводів апеляційної скарги взагалі не стосується правовідносин, спірних у даній адміністративній справі, і становить лише переписаний акт перевірки.

Разом з тим, саме податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Водночас, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги та представника апелянта, наведені в судовому засіданні, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а навпаки вказують на неналежне та поверхневе виконання податковим органом покладених на нього обов'язків та вимог ч.2 ст.77 КАС України, і апелянт не довів розсудливості та правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 03.04.2017 р. №№0001681402, 0001691402, 0001671402, що в сукупності з вищевикладеним обумовлює наявність достатніх та необхідних правових підстав для визнання їх протиправними та скасування і, відповідно, задоволення адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому воно підлягає залишенню без змін.

При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені сторонами у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 19.04.2018 року.