Постанова

від 12.06.2007 по справі 6/115-ап-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/115-АП-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

"12" червня 2007 р.                                                           Справа № 6/115-АП-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Пригузи П.Д. при секретарі Андреєвець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, ЄДРПОУ 14125171, пров. 40 років Жовтня, 5-А, м. Херсон,

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", ЄДРПОУ 30385948, вул. Суворова, с. Трудолюбівка,  Нововоронцовського району Херсонської області,  

про стягнення 3622,22грн.

за участю представників сторін:  

від позивача: Саплєва О.В., довіреність в справі;

від відповідача: генеральний директор Шкуро С.В. - паспорт МО 351240 від 17.06.1997 р. виданий Каховським РВ УМВС України в Херсонській області;

 Суть справи:

Заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3622,22 грн. адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце не зайняте інвалідами.

          За позовом заявник стверджує, що відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон (875-12) від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) відповідач зобов'язаний створити робочі місця для працевлаштування  інвалідів у 2006 році –4% від загальної чисельності працюючих, а саме 1 (одне) робочих місць. Фактично відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда.

          Позивач вважає, що відповідач не забезпечив установленого нормативу  робочих місць, самостійно не працевлаштував інваліда, а тому, на підставі ст.20 Закону  зобов'язаний перерахувати  адміністративно-господарські санкції до Фонду України соціального захисту інвалідів.

          Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що підприємством виконано усі заходи щодо вимог по працевлаштуванню інвалідів, а саме: зарезервовано робоче місце, про що свідчіть «Звіт про наявність вакансій»до статуправління; повідомлено Управління праці та соціального захисту населення у Нововоронцовському районі Херсонської області про створення робочого місця;    повідомлено Миролюбівську сільську раду Нововоронцовського району про створення робочого місця.

Відповідач вважає, що крім вказаних заходів підприємство не зобов'язане здійснювати інших, наразі не зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів, які є безробітними чи мають намір працевлаштуватися на роботу. На думку відповідача вказані органи повинні опікуватися працевлаштуванням інвалідів, але вони не направили інвалідів для працевлаштування на ці вакантні місця. Вважає, що передбачені законодавством обов'язки підприємства щодо інформування органів зайнятості населення про вакантні робочі місця ним виконано, а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, оскільки відсутнє правопорушення.

          Заслухавши представників сторін,  розглянувши матеріали  справи та дослідивши докази, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до  державної статистичної звітності відповідача за 2006р. (форма №10-ПІ, а.с.6) середньооблікова чисельність  штатних працівників відповідача  становила 27 осіб, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача становила 3622.00грн. Із визначеної Законом кількості інвалідів (1 особа) відповідачем не працевлаштовано інвалідів.

Позивач вважає даний факт порушенням Закону за яке відповідач повинен сплатити передбачені Законом санкції.

          Відповідно до ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону, якою, наразі, передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств чи до державної служби зайнятості.  Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

За змістом стю18 Закону підприємства, при зверненні до них інваліда чи направленні інваліда на підприємство службою зайнятості зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування цих інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

          Позивач не надав доказів про звернення інвалідів до відповідача чи про направлення інваліда до відповідача і відмову його працевлаштувати особу інваліда.

          Статтею 20 Закону  передбачено,  що  підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

          Суд, виходячи із комплексного аналізу норм ст.ст.18-20 Закону, приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції встановлені за правопорушення, яке складається із дій підприємства, що пов'язані із незабезпеченням працевлаштування конкретного інваліда, який мав намір зайняти робоче місце на підприємстві у межах 4% нормативу, тобто, із відмовою у працевлаштуванні.

          Доказів про наявність у діях відповідача ознак адміністративно-господарського правопорушення позивачем не надано.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач на протязі 2006р. надсилав звітність до центру зайнятості -  Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках, в тому числі інвалідів.

На протязі 2006р. позивачем, державною службою зайнятості, а також іншими державними чи громадськими організаціями інваліди до відповідача з метою їх працевлаштування не направлялись.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд зазначає, що обов'язок підприємства працевлаштувати інвалідів відповідно до ст.18 Закону кореспондується з обов'язком інших органів щодо працевлаштування конкретних інвалідів. Крім того, обов'язок підприємства працевлаштувати конкретного інваліда кореспондується із правом самого інваліда на працевлаштування на роботу в межах 4% нормативу на будь-якому підприємстві, яке не має права відмовити інваліду у працевлаштуванні. При цьому не має значення наявність чи відсутність у підприємства вакансій. Воно (підприємство) зобов'язано створити робочі місця для людей-інвалів, які направлені чи бажають самостійно працевлаштуватися на підприємстві в межах 4%-ого нормативу.  

Суд підкреслює, що відповідно до Конституційного принципу верховенства права та визначеного ст.19 Конституції України правового порядку в Україні, органи державного управління повинні діяти на підставі та відповідно до Законів, які визначають їх компетенцію та ніхто не може бути  примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, без наявності конкретного інваліда  та без виконання взаємних обов'язків передбачених Законом, як роботодавця так і органів працевлаштування щодо  направлення на роботу інваліда та укладення з ним трудового договору суд не може  вважати, що підприємство не виконало своїх обов'язків по працевлаштуванню інвалідів, оскільки були відсутні суб'єкти (особи-інваліди) працевлаштування.

Викладені обставини свідчать про необґрунтованість вимог позивача, невідповідність доводів позивача вимогам законодавства, тому  суд  відмовляє в їх  задоволенні.

Керуючись ст.ст.18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р., ст.2, 6, 158-163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

          У позові відмовити.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 20.06.2007р. та  (з урахуванням неробочих днів) набирає законної сили з 02 липня 2007 року.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення її в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Суддя                                                                                              П.Д. Пригуза