Рішення

від 19.04.2018 по справі 826/2683/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2018 року № 826/2683/18

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 доКривопільської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії , ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кривопільської сільської ради в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще;

- зобов'язати Кривопільсьу сільську раду Верховинського району Івано-Франківської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще.

Також просив присудити здійснені позивачем судові витрати за сплату судового збору та юридичну допомогу у загальному розмірі 3410,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки така відмова не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі та адміністративний позов з додатками 03.03.2018р., однак станом на дату винесення рішення не скористався правом подання відзиву на адміністративний позов.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

19.10.2017р. позивач звернувся до Кривопільської сільської ради із заявою в якій на підставі ст. 182, 121, 122 Земельного кодексу України просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до якої додав копію паспорту та графічні матеріали.

Рішенням виконавчого комітету Кривопільської сільської ради на 11 сесії сільської ради 7 демократичного скликання від 14.11.2017р. прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в селі Стаїще у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка знаходиться в оренді жителів села Стаїще.

15.12.2017р. позивач звернувся до голови Кривопільської сільської ради із запитом на отримання публічної інформації в якому просив надати копію договору оренди, який став підставою для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прізвище, ім'я та по-батькові особи (осіб) з якими він укладений. Також просив повідомити чи погоджувався Держгеокадастром проект землеустрою щодо відведення вказаної в заяві земельної ділянки в оренду жителям села Стаїще, якщо ні, то чому.

Відповідачем була надана відповідь листом від 28.12.2017р. № 105 в якому зазначено, що дані земельні ділянки жителі села Кривопілля використовують для випасання худоби, зокрема 15 корів. Також зазначено, що договір оренди на дані земельні ділянки Держгеокадастром не погоджувався. За використання пасовища, громадянами сплачується орендна плата.

Позивач вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Водночас, земельне законодавство базується, серед іншого, на таких принципах: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю (п. "в", "г" ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частинами 1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в статтях 116, 118 ЗК України. Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у статті 118 ЗК України. Рішення, дію або бездіяльність цих органів щодо надання земельних ділянок може бути оскаржено до суду.

Судом встановлено, що відмова позивачу у наданні дозволу обґрунтована тим, що дана земельна ділянка знаходиться в оренді жителів села Стаїще.

Однак, з аналізу викладених норм вбачається, що уповноважений орган може відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки тільки у разі невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено, що земельна ділянка перебуває в оренді жителів села на підставі договору і на запит позивача такий договір не був наданий. Більше того, виключний перелік підстав для відмови регламентований ст. 118 Земельного кодексу України.

Отже, проаналізувавши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Кривопільсьої сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще, суд зазначає таке.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Окрім цього, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України прийняття конкретного рішення на користь позивача можливо лише у випадку передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, тобто коли позовні вимоги стосуються визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на вищевикладене та керуючись абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.10.2017р. та прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо вимог позивача про присудження здійснених ним судових витрат за сплату судового збору та юридичну допомогу у загальному розмірі 3410,0 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 1-5 ст. 134 КАС України, Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом з матеріалів справи встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,0 грн. позивачем надано до суду копію договору від 03.01.2018р. № 12 про надання юридичної допомоги, рахунок № 1 від 05.01.2018р., відповідно до якого рахунок є актом наданих послуг, оригінал квитанції від 19.01.2018 № 0.0.944076785.1 на суму 2000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5207 та профайл Адвоката Петиченко Іллі Вікторовича.

Витрати на професійну правничу допомогу суд вважає співмірними із складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, оскільки жодних доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.6, 7 ст. 139 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зважаючи на те, що від відповідача по справі клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надходило, однак враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1000, 0 грн.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 242, 243, 251, 255 КАС України,

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще.

3. Зобов'язати Кривопільську сільську раду Верховинського району Івано-Франківської області винести на засідання чергової сесії Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2017р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2, 0 гектара у с. Стаїще та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) здійснені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04357383)

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) здійснені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,0 грн. (одну тисячу гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04357383).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.І. Добрянська