Постанова

від 12.04.2018 по справі 759/13681/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/1247/2018 Головуючий у 1-й інстанції - Сенько М.Ф.

759/13681/17-ц Доповідач-ЧобітокА. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 квітня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

головуючого судді - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В. , Соколової В.В.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 583883, 00 грн. на погашення заборгованості за договорами позики, що були укладені ними 11.04.2017 року. Зазначає, що відповідач взяла у нього в борг 13500 доларів США 11.04.2017 року, а також в цей же день позичила ще 15500 доларів США, про що написала власноруч дві боргові розписки, в яких зобов'язалась повернути позичені гроші в строк до 12.06.2017 року, але повернула лише 8 000 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 484740,00 грн., врахувавши при цьому заяву ОСОБА_3 про уточнення позовних вимог, в якій він, посилався на повернення відповідачем у жовтні 2017 року 3 000 доларів США.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, задовольнивши позов ОСОБА_3 частково, стягнувши з неї на користь ОСОБА_3 69 525 грн. боргу за договором позики від 11.04.2017. Зазначала, що дійсно 11.04.2017 року вона взяла в борг у ОСОБА_4 5 000 доларів США зі строком повернення до 12.06.2017 року. Борг брала під відсотки з тим, що поверне загальну суму в розмірі 13 500 доларів США. На підтвердження факту отримання коштів та повернення боргу з відсотками в сумі 13 500 доларів США ОСОБА_4 попросила її написати розписку на ім'я її чоловіка ОСОБА_3 (позивача по справі), що вона і зробила. 20.04.2017 року вона звернулась до ОСОБА_4 з проханням надати додатково в борг 1 000 доларів США, на що остання погодилась за умови надання нової розписки на ім'я позивача на загальну суму 15 500 доларів США. 20.04.2017 року вона написала нову розписку на ім'я ОСОБА_3 на суму 15 500 доларів США датою отримання першої суми позики, тобто 11.04.2017 року. Таким чином, нова розписка на суму 15 500 доларів США замінила собою попередню розписку на суму 13 500 доларів США.

Перебуваючи у довірливих відносинах з ОСОБА_4, яку знала майже 20 років, вона не забрала у неї першу розписку, а просто залишила їй нову.

На даний час нею повернуто 11 000 доларів США .

Вказує, що зобов'язання повернути ОСОБА_3 борг в розмірі 13 500 доларів США було припинено шляхом заміни цього зобов'язання новим зобов'язанням повернути ОСОБА_3 борг в розмірі 15 500 доларів США, про що була досягнута відповідна домовленість сторін, оформлена новою розпискою датою видачі першої розписки. Тобто обидві сторони чітко усвідомлювали, що нова розписка на 15 500 доларів США замінює собою попередню розписку на 13 500 доларів США. Таким чином, між сторонами відбулась класична новація зобов'язання.

На сьогодні нею повернуто 11 000 доларів США, що визнається самим позивачем, а 04.12.2017 року, після ухвалення рішення, додатково повернула ще 1 925 доларів США, внаслідок чого залишається винною лише 2 575 доларів США.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено два договори позики, за якими остання отримала в борг від позивача 13500 доларів США та 15500 доларів США.

Факт отримання коштів сторони оформили відповідними розписками, наявність яких вказує на те, що борг відповідачем в повному обсязі не погашено.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, редакції 2004 року, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача 484740,00 грн., суд встановив і виходив з того, що між сторонами склалися правовідносини, які регулюються ст.ст.1046, 1049 ЦК України, а саме: отримавши 11.04.2017 року від позивача позику у розмірі 13500 доларів США та 15500 доларів США, відповідач повернула лише 11000 доларів США позики, не виконавши свої зобов'язання у решті грошових коштів.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва, який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів , у складі колегії суддів, вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.

У відповідності з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Верховний Суд України у справі № 6-79цс14 прийшов до правової позиції про те, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено два договори позики, які сторони оформили розписками власноруч написаними ОСОБА_2, в яких вони визначили на свій розсуд та погодили, що відповідач отримала від позивача суми позик в розмірі 13500 доларів США та 15500 доларів США і відповідач зобов'язалась повернути їх у визначений договором строк.

Сам факт знаходження даних двох розписок у ОСОБА_3 за відсутності жодного доказу на підтвердження обставин заявлених ОСОБА_2, є доказом отримання останньою від позивача коштів у зазначених в розписках розмірах в якості позики.

Аргумент апеляційної скарги про те, що між сторонами відбулась класична новація зобов'язання за обставин вказаних вище, на увагу суду апеляційної інстанції не заслуговує, оскільки характерною рисою новації є необхідність двостороннього волевиявлення на її укладення, тобто домовленості сторін. При цьому у випадку новації чітко зазначається про припинення первісного зобов'язання, щоб усунути ймовірність визнання дійсним як первісного, так і нового зобов'язання.

З розписки на суму 15500 доларів США не вбачається, що сторони припинили первісне зобов'язання відповідача, викладене у розписці на суму 13,500 доларів США, а знаходження у позивача двох розписок спростовує твердження відповідача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що зобов'язання за договорами позики відповідачем у строк не було виконано, а тому вона зобов'язана сплатити суму боргу в розмірі, передбаченому договором з урахуванням 11000 доларів США, які відповідач повернула позивачу до ухвалення судом першої інстанції рішення в справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України в редакції 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст. ст. 27 - 30 ЦПК України в редакції 2004 року засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Такі ж самі положення щодо доказування містить і ЦПК України в редакції 2017 року.

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано відповідних доказів на спростування встановлених у справі обставин.

При цьому та обставина, що відповідачем 04.12.2017 року було повернуто позивачу ще 1 000 доларів США та 25 000 грн., що підтверджується розпискою останнього, не може бути підставою до зміни рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

На час ухвалення рішення судом першої інстанції 29.11.2017 року зазначеної розписки від 04.12.2017 року взагалі не існувало, в зв'язку з чим вона не може бути врахована судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції роз'яснює відповідачу, що вказана розписка враховуватиметься при виконанні рішення суду першої інстанції органом виконавчої служби.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи, які є підставою для безумовного скасування судового рішення.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі, відсутність підстав до його скасування та залишення без задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - Судді -