Рішення

від 18.04.2018 по справі 910/1669/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2018Справа № 910/1669/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Лиськов М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрпошта"

(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГО ІНВЕСТМЕНТС" (65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 22)

про стягнення 62 941,06 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

14.02.2018 Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву від №122-09-42 від 07.02.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГО ІНВЕСТМЕНТС" (далі - відповідач) про стягнення 62 941, 06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки від 02.08.2017 №020817-01/12Р431, останній не виконав свого обов'язку в частині поставки товару, а саме порушенням строків поставки, в результаті чого позивачем нараховано пеню та штраф.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі у справі №910/1669/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Окрім того ухвалою суду встановлено строк на подання сторонами заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження із обґрунтуванням своїх заперечень до 02.03.2018.

05.03.2018 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи №910/1669/18 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 06.03.2018 у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено, виходячи з того, що предметом позову є стягнення малозначної суми, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд.22.

Однак, станом на дату розгляду справи, в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт із ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2018 із рекомендованим поштовим відправленням з повідомлення про вручення №0103044538370, що не було вручене під час доставки, про що вказано: за закінченням строку зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.02.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

02.08.2017р. між Публічним акціонерним товариством Укрпошта (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Системи безпечного транспортування Карго (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № 020817-01/12Р431 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Відповідач зобов'язується поставити Позивачу у власність продукцію, найменування, код УКТЗЕД, технічні характеристики, кількість та ціна якої зазначено у Технічній специфікації (Додаток № 1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною Договору) - (код ДК 021:2015-35120000-1 Системи та пристрої нагляду та охорони) - далі продукція, а Позивач зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її в порядку та на умовах цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що ціна Договору складає 2 038 000,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1. Договору строк поставки - партіями, згідно письмової заявки Покупця, у строк, що не перевищує 14 (чотирнадцяти) днів з моменту отримання письмової заявки Покупця Постачальником.

Згідно із пунктом 5.2. Договору місце поставки: поставка продукції здійснюється Постачальником на склад Покупця, згідно Додатку № 2 до цього Договору, за адресою: 03999, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2.

Відповідно до пункту 5.4. Договору перехід права власності на продукцію відбувається після її фактичної передачі на підставі належно оформлених первинних документів (товарно-транспортної накладної, видаткової накладної) на склад Покупця.

Судом встановлено, що позивачем було сформовано 2 заявки на поставку продукції, а саме:

Заявка № 1 від 04.08.2017р. (вих. № 431-621) на поставку пломб пластикових мішкових ( 166 667 шт. по 0, 84 грн. без ПДВ /штуку та 183 333 шт. по 0, 85 грн. без ПДВ/штуку, всього на суму 295 833,33 грн. без ПДВ). З врахуванням ПДВ загальна вартість замовленої продукції за вказаною заявкою № 1 становила 355 000,00 грн.

Заявка № 2 від 04.08.2017р. (вих. № 431-622) на поставку пломб пластикових мішкових ( 400 000 шт. по 0, 85 грн. без ПДВ/штуку на суму 340 000, 00 грн.). З врахуванням ПДВ загальна вартість замовленої продукції за вказаною заявкою № 2 становила 408 000, 00 грн.

Всього Позивачем згідно зазначених заявок було замовлено у Відповідача продукції на суму 763 000, 00 грн.

Зазначені заявки отримані представником Відповідача Толкаченко Ю.В. 07.08.2017р., що підтверджується підписом останньої на екземплярах заявок.

Тобто, останнім днем поставки продукції відповідно до вищезазначених заявок є 21.08.2017р.

Відповідачем було поставлено Позивачу в межах строків, встановлених пунктом 5.1. Договору, частину продукції, а саме 50 тис. штук на суму 50 400,00 грн. відповідно до видаткової накладної від 18.08.2017р. № 955.

За твердженням позивача, що не спростовані відповідачем, поставка решти продукції була здійснена із порушенням строків, встановлених у Договорі (пункт 5.1. Договору), а саме поставлено товар за видатковими накладними: № 1013 від 04.09.2017р., на загальну суму 17 136, 00 грн., № 1018 від 06.09.2017р. на загальну суму 25 200,00 грн., № 1031 від 08.09.2017р. на загальну суму 85 804,00 грн., № 1095 від 18.09.2017р. на загальну суму 60180,00 грн., № 1167 від 04.10.2017р. на загальну суму 104 550,00 грн., № 1212 від 13.10.2017р. на загальну суму 81 600,00 грн., № 1167 від 30.10.2017р на загальну суму 220 320,00 грн. Таким чином, судом встановлено, що всього поставлено продукції на суму 645 190,00 грн. грн.

З огляду на що, позивач стверджує, що Відповідачем не поставлено Позивачу продукції на суму 117 810,00 грн. виходячи із розрахунку: 763 000,00 грн. (сума замовленої продукції) - 645 190,00 грн. (сума поставленого товару) - 117 810,00 грн.

Тобто, станом на день подання позову Відповідачем частину продукції в сумі 645 190,00 грн. поставлено із порушенням строків поставки, а частину в сумі 117 810,00 грн. взагалі не поставлено.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем було направлено Відповідачу претензію від 20.11.2017р. №421-2008, в якій вимагалося виконати зобов'язання згідно Договору та перерахувати на рахунок Позивача пеню та штраф., а також виконати зобов'язання щодо поставки недопоставленої продукції згідно заявки № 2 від 04.08 2017р.

Матеріалами справи підтверджується, що зазначену претензію Відповідачем отримано 23.11.2017р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового заправлення, проте станом на день подання позову відповідач відповіді на претензію позивача не надав, зобов'язання згідно Договору в частині поставки продукції не виконав та штрафні санкції на рахунок Позивача не перерахував, у зв'язку з чим останній звернувся з вказаним позовом до суду.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача 26 241,46 грн. - пені та 36 699,60 грн. - штрафу у розмірі 7 % від невчасно поставленого товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 020817-01/12Р431 від 02.08.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було сформовано та передано відповідачеві дві заявки, а саме Заявка № 1 від 04.08.2017р. всього на суму 355 000,00 грн. та Заявка № 2 від 04.08.2017р. на суму 408 000, 00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що всього Позивачем згідно зазначених заявок було замовлено у Відповідача продукції на суму 763 000, 00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що зазначені заявки отримані представником Відповідача Толкаченко Ю.В. 07.08.2017р., що підтверджується підписом останньої на екземплярах заявок.

Таким чином судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що останнім днем поставки продукції відповідно до вищезазначених заявок є 21.08.2017р.

Відповідачем було поставлено Позивачу в межах строків, встановлених пунктом 5.1. Договору, частину продукції, а саме 50 тис. штук на суму 50 400,00 грн. відповідно до видаткової накладної від 18.08.2017р. № 955.

Умовами підпункту 6.3.1. пункту 6.3. договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Продукції в строки, установлені в п.5.1. договору.

Проте, за твердженням позивача, що не спростовані відповідачем та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, поставка решти продукції була здійснена із порушенням строків, встановлених у Договорі (пункт 5.1. Договору), а саме поставлено товар за видатковими накладними: № 1013 від 04.09.2017р., на загальну суму 17 136, 00 грн., № 1018 від 06.09.2017р. на загальну суму 25 200,00 грн., № 1031 від 08.09.2017р. на загальну суму 85 804,00 грн., № 1095 від 18.09.2017р. на загальну суму 60180,00 грн., № 1167 від 04.10.2017р. на загальну суму 104 550,00 грн., № 1212 від 13.10.2017р. на загальну суму 81 600,00 грн., № 1167 від 30.10.2017р на загальну суму 220 320,00 грн. Таким чином, судом встановлено, що всього поставлено продукції на суму 645 190,00 грн. грн.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 7.2. договору, за порушення строків поставки товару (в тому числі строку передбаченого п. 5.15, 5.16, 5.17 цього Договору) з постачальника стягується пеня у розмірі 0, 1 відсотка вартості непоставленого/невчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково штрафу стягується у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 26 241,46 грн. - пені та 36 699,60 грн. - штрафу у розмірі 7 % від невчасно поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та штрафу і встановив, що суми відповідають вимогам законодавства, зокрема розраховані з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 241,46 грн. - пені та 36 699,60 грн. - штрафу у розмірі 7 % від невчасно поставленого товару.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 26 241 грн. 46 коп. - пені та 36 699 грн. 60 коп. - штрафу. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГО ІНВЕСТМЕНТС" про стягнення 26 241 грн. 46 коп. - пені та 36 699 грн. 60 коп. - штрафу є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГО ІНВЕСТМЕНТС" (65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 22; ідентифікаційний код - 37859316) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22, ідентифікаційний код - 21560045) 26 241 грн. 46 коп. - пені, 36 699 грн. 60 коп. - штрафу та 1762 грн. 00 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 18.04.2018.

Суддя М.О. Лиськов