Рішення

від 20.04.2018 по справі 826/11652/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ            20 квітня 2018 року                      № 826/11652/16 Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В.І.,  розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренес-В» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренес-В» звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України та просить суд скасувати, як неправомірне, рішення Державної фіскальної служби України від 22 квітня 2015 року № 000365 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним своєчасно, а саме 04 лютого 2015 року направлено через відділення УДППЗ «Укрпошта» № 69 міста Кривого Рогу Дніпропетровської області до Державної фіскальної служби України звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень 2015 року, який відповідачем отримано 11 лютого 2015 року. Розглянувши подані сторонами документи, заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. 03 березня 2015 року Державною фіскальною службою України винесено висновок №   1413/8/04-36-21-02-19 про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Ренес-В» частини третьої статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» щодо несвоєчасно подано звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень 2015 року. 22 квітня 2015 року на підставі висновку від 03 березня 2015 року №   1413/8/04-36-21-02-19 Державною фіскальною службою України прийнято рішення про застосування згідно з абзацом 18 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 гривень. Позивач у позовній заяві зазначає, що ним своєчасно, а саме 04 лютого 2015 року направлено через відділення № 69 міста Кривого Рогу Дніпропетровської області УДППЗ «Укрпошта» до Державної фіскальної служби України звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень 2015 року, який відповідачем отримано 11 лютого 2015 року. За таких обставин, позивач вважає висновки щодо несвоєчасного подання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень 2015 року а також прийняте рішення помилковим та незаконним, а тому рішення підлягає скасуванню. Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначаються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі – Закон). Дія цього Закону не поширюється на роздрібну торгівлю винами столовими, виробництво і торгівлю пивом. Крім випадків, передбачених цим Законом, а також на виробництво вин виноградних і плодово-ягідних, наливок і настоянок, виготовлених громадянами в домашніх умовах для власного споживання. Розділом V Закону визначено контроль і відповідальність за порушення цього Закону. Статтею 16 Закону визначено органи контролю за виробництвом і торгівлею спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами Так, контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Суб'єкт господарювання-товаровиробник самостійно визначає засоби та форми захисту вироблюваних ним алкогольних напоїв і тютюнових виробів від фальсифікації (підроблення) і має право ініціативи контролю щодо фальсифікації власної продукції суб'єктами господарювання та фізичними особами. Орган державного контролю, до якого звернувся товаровиробник з таким проханням, зобов'язаний терміново провести перевірку відповідності продукції оригіналу в присутності представника товаровиробника - ініціатора перевірки. За наявності документів, які підтверджують факт фальсифікації, товаровиробник має право звернутися у встановленому законом порядку до суду без сплати державного мита. Суб'єкти господарювання, які отримали передбачені цим Законом ліцензії, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом. Контроль за сплатою річної плати за ліцензії здійснюється органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України видавати ліцензії на виробництво або імпорт, експорт спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, оптову торгівлю спиртом, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Для здійснення контролю суб'єкт господарювання подає зазначеному органу копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату. Державна фіскальна служба України в силу положень підпункту 22 пункту 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 № 236, здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами. Відповідно до статті 17 Закону за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Згідно з абзацом 18 частини другої статті 17 Закону, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів, зокрема, у разі: неподання чи несвоєчасного подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати відповідні ліцензії, - у розмірі 17000 гривень. Частиною четвертою статті 17 Закону передбачено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України. Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, яким регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, передбачено, що органи державної податкової служби мають право застосувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Наказом Державної податкової адміністрації України від 27 квітня 2006 року № 228 «Про затвердження форм звітів щодо придбання та реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів та інструкцій щодо їх заповнення», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 11 лютого 2016 року № 49 «Про затвердження форм звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та порядків їх заповнення», затверджено Форму N 1-ОА «Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв»;Форму N 1-ОТ «Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів»;Інструкцію щодо заповнення Форми N 1-ОА «Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв»; Інструкцію щодо заповнення Форми N 1-ОТ «Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів». Відповідно до пункту 1.1 Інструкції щодо заповнення Форми N 1-ОА "Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв» звіти про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів подають суб'єкти господарювання, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, незалежно від форм власності. Звіти за формою № 1-ОА що подаються суб'єктами господарювання усіх форм власності, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, подають звіт до регіонального управління Департаменту САТ ДПА України за місцем реєстрації суб'єкта господарювання до 10 числа місяця, що настає за звітним в електронному вигляді та на паперових носіях. З аналізу зазначеної норми вбачається, що Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв повинен надаватися суб'єктом господарювання до 10 числа місяця, що настає за звітним (тобто вчинення дії повинно бути здійснено до настання певного строку), то останнім днем вчинення такої дії вважається день, що передує цьому строку, отже, таким останнім днем є 9 число відповідного місяця. З долучених до матеріалів справи копії повідомлення про вручення поштового відправлення а також реєстру товариства на відправлення рекомендованої кореспонденції вбачається, що 04 лютого 2015 року позивачем на адресу Державної фіскальної служби України направлено звіт в паперовому вигляді. Разом з тим, на судовий запит стосовно надання інформації про направлення поштових відправлень ТОВ «Ренес-В» Дніпропетровською дирекцією Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» 15 березня 2017 року за № 9-К-15-927 повідомлено, що провести перевірку стосовно направлення реєстрованої письмової кореспонденції за січень 2015 року не надається можливим, оскільки відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за № 571/20884, строк зберігання виробничих документів становить один рік. Судом встановлено, що позивачем звіт у електронній формі не подавався. Проте, у паперовій формі звіт було направлено на адресу відповідача 04 лютого 2015   року через відділення УДППЗ «Укрпошта» № 69 міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Вказані обставини не заперечуються і відповідачем та відображені ним у висновку про неподання чи несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Відповідно до статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку. Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження. Аналогічні положення також містяться у Європейській конвенції про обчислення строків (ETS - 76) від 16 травня 1972 року, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах. З листа Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2010 року № 708/11/13-10 вбачається, що відповідно до статті 103 КАС (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) останній день строку триває до двадцять четвертої години (частина восьма), при цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку (частина дев'ята). З правової позиції Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року у справі №6-1509цс17 вбачається, що відповідно до частини шостої статті 70 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку. Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовуються для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи, що Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень 2015 року було направлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренес-В» 04 лютого 2015 року через відділення УДППЗ «Укрпошта», тобто, в межах законодавчо встановленого строку, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для застосування до позивача фінансової санкції у вигляді штрафу за несвоєчасність подання звіту за січень 2015 року, у зв'язку із чим, рішення про застосування фінансових санкцій від 22 квітня 2015 року № 000365 року винесене Державною фіскальною службою України є неправомірним, а тому, підлягає скасуванню у повному обсязі. Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України). Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає задоволенню. Окрім того, відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати. Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. До матеріалів справи позивачем долучено платіжне доручення від 22 липня 2016 року №   3514 на суму 1450,00 гривень. Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва – В И Р І Ш И В: 1. Адміністративний позов задовольнити. 2. Визнати протиправним і скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 22 квітня 2015 року № 000365 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренес-В» фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 гривень. 3 Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренес-В» код ЄДРПОУ 25004743 (50069, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Волгоградська, 26) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України код ЄДРПОУ 39292197 (01053, місто Київ, Львівська площа, 8) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1450,00 гривень. Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя                                                                                                В.І. Келеберда