Рішення

від 24.04.2018 по справі 805/1920/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р. Справа№805/1920/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

20 березня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - УПФУ у м. Краматорську), у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність УПФУ у м. Краматорську щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2018 року;

- зобов'язати УПФУ у м. Краматорську відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 січня 2018 року.

Посилається на те, що є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, проте їй протиправно припинено виплату пенсії.

Ухвалою суду від 26 березня 2018 року у справі відкрито спрощене провадження та призначено засідання на 24 квітня 2018 року.

Цією ж ухвалою вирішено відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Відповідач надіслав до суду відзив на позов та просить у його задоволенні відмовити. Посилається на те, що реалізація права на пенсію пов'язана із реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, за відсутності якої підстави для виплати пенсії відсутні.

До судового засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

На підставі статей 205, 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за відсутності представників сторін та без здійснення фіксування судового процесу.

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, відповідно до пенсійного посвідчення від 12 липня 2013 року Серії ААЗ №156078.

Згідно з довідкою від 03 грудня 2014 року № 1426/12486 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, Позивач перемістився за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.

У січні 2018 року позивачу припинено виплату пенсії без зазначення причин, що вбачається з довідки УПФУ у м. Краматорську про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 03 квітня 2018 року №33/02-25/7.

Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058.

27 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Відповідача з заявою про запит пенсійної справи з УПФУ Калінінського району м Донецька Донецької області та з 01 вересн 2014 року прийнятий на облік з тимчасово окупованої території України по матеріалам електронної пенсійної справи.

У відзиві зазначається що виплату пенсії Позивачу призупинено з січня 2018 року за результатами звірки з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради та згідно протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10 листопада 2017 року №144.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення про припинення виплати пенсії пенсійним органом не приймалось.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з січня 2018 року по теперішній пенсійний орган безпідставно не виплачує Позивачу пенсію.

Відповідно до статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Відповідно до частини першої Розділу 1 Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб в абзаці дев'ятому статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні слова довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виключено.

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20 жовтня 2014 року Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

З наведеного вбачається, що з часу набрання чинності вказаним Законом, а саме з 13 січня 2016 року, проставляння територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не передбачено законом, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. На структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Позивача від 03 грудня 2014 року № 1426/12486 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

При цьому суд зазначає, що наявність рішення Комісії про відмову у поновлені виплати пенсії позивачу, не є беззаперечною підставою для припинення виплати пенсії позивачу, оскільки пенсійний фонд мав право припиняти виплату пенсії позивачу тільки після прийняття пенсійним органом відповідного рішення про її припинення і лише з підстав визначених у статті 49 Закону № 1058, яке не приймалось.

Крім того, суд зазначає наступне.

Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини в справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії , де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в межах присудження суми пенсії за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилам статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи, що сплата судового збору була відстрочена до вирішення цієї справи по суті, з Відповідача необхідно стягнути його суму, а саме 704,80 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 січня 2018 року.

Рішення підлягає негайному виконанню в межах присудження суми пенсії за один місяць.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24 квітня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.