Рішення

від 20.04.2018 по справі 815/1237/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/1237/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Куща М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Шина Люкс» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «Шина Люкс» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Ухвалою від 26.03.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі.

19.04.2018 року (вх. № 10705/18) представником відповідача подано до канцелярії суду відзив на позов.

19.04.2018 року (вх. № 10769/18) представником позивача подано до канцелярії суду заперечення на відзив.

Ухвалою від 19.04.2018 року Одеським окружним адміністративним судом за клопотаннями учасників справи, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2018 року о 15 год. 20 хв.

19.04.2018 року судом оголошено перерву судовому засіданні до 20.04.2018 року для надання додаткових доказів у справі.

У судове засідання 20.04.2018 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання.

20.04.2018 року (вхід. № 10869/18) від представника позивача надійшло клопотання про судовий розгляд справи в порядку письмового провадження, відповідач будь-яких клопотань до суду не надавав.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2017 року. За результатами вказаної документальної планової виїзної перевірки складено Акт № 2019/15-32-14-03/36232664. Позивачем 12.01.2018 року та 19.01.2018 року були надані заперечення та додаткові матеріали на зазначений акт. Разом з тим, листом від 23.01.2018 року за № 882/10/15-32-14-03-08 Відповідач не визнав надані йому заперечення та 25.01.2018 року, було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, № НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення строку розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності 205399, 70 грн., №0003921403 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів 1987959,00 грн. та № НОМЕР_3 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем Податок на прибуток приватних підприємств 429344.00 грн. Позивач вказує на протиправність податкових повідомлень-рішень та необгрунтованість висновків акту перевірки, оскільки по-перше відповідач не має права контролювати дотримання порядку ведення операцій з готівкою та при оцінці питання дотримання позивачем порядку ведення касових операцій визначальне значення має встановлення обгрунтованості та факту видачі або отримання (повернення) готівкових коштів, а не тільки правильність складання відповідних звітних документів. Що стосується господарських відносин з контрагентами позивача, які відповідач ставить під сумнів, представник позивача зазначив про їх реальність та необгрунтованість посилання відповідача на порушення позивачем податкового законодавства лише з підстав банкрутства ТОВ "Т.Л. АВТО", відсутності товарно-транспортної документації, сертифікатів якості та форми господарських договорів укладених між сторонами. Позивач вказує на відсутність здійсненої перевірки відповідачем, саме первинної документації, яка згідно чинного законодавства складається під час виконання господарських операцій. Позивач зазначає, що акт перевірки не містить жодних конкретних посилань на порушення саме позивачем податкового законодавства, а всі наведені обставини в акті перевірки про порушення законодавства позивачем, не відповідають дійсності.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позов, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема посилаючись на акт проведеної перевірки. Разом з тим, фактично у відзиві на позов, відповідачем відображені обставини, викладені в акті перевірки та будь-яких пояснень щодо викладених позивачем обставин у позові не зазначено.

Позивач у запереченнях на відзив вказує про необгрунтованість відзиву відповідача, оскільки він є відображенням акту перевірки та не несе в собі жодної доказової бази.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ПП «Шина Люкс» Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 10.11.2017 р. № 5853 (т. 1 а.с. 41) відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Шина Плюс» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства з 01.01.2014 по 30.09.2017 роки. За результатами вказаної документальної планової виїзної перевірки відповідачем 27.12.2017 року було складено Акт № 2019/15-32-14-03/36232664, відповідно до висновків якого встановлено порушення, зокрема (т.1 а.с. 43-84):

п.44.1,44,2 ст.44, ап.134.1.1.л.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.4, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.439.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п.2 ст.3, п.1,2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.3 р. ІІІ Положення (стандарт) бухгалтерського обліку Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 No73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за №336/22868, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженим наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованим у Мін'юсті України 05.06.1995р. за № 168/704 із змінами та доповненнями, п.10,11,17,18,19,20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. за №27/4248, п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за 0751/4044, п.3.2,3.3.3.5.3.10,3.20 р.ІІІ Зміст статей звіту про фінансові результати Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 28.03.2013 № 433, п.7,8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 343475 грн., у тому числі: за 2014 - на суму 227658 грн.; - за 2016 - на суму 35926 грн.; за півріччя 2017 - на суму 38716 грн. (в тому числі 2 квартал 2017 - 38716грн.); за три квартали 2017 на суму 79891грн. (в тому числі 3 квартал 2017 - 41175грн.);

п.44.1. ст.44, ч. а п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі на загальну суму 1843317грн.;

п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН на загальну суму ПДВ 36887,68 грн., в т.ч.: затримка реєстрації на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ - 29943,51 грн.; - затримка реєстрації від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ - 6811,5 грн.; -затримка реєстрації від 31 до 60 календарних днів на суму ПДВ - 132,67 грн.;

п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено порушення термінів подання податкової Декларації з податку на додану вартість до контролюючого органу за січень 2015 року;

пп. 14.1.54, пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14, п.127.1 ст.127, пп.162.1.3. п.162.1 ст.162, п.163.1 ст.163, п.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.5 л. 168.1 ст168, п. 171.2 ст.171 ,II.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року No 2755-VI із змінами та доповненнями, підприємством несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб за листопад 2017 року в сумі 7500,00 грн.;

пп. 14.1.54. пп. 14.1.1 80 п. 14.1 ст. 14, п.127. 1 ст. 127, пп. 162.1.3. п.162.1 ст.162, п.163.1 ст. 163, пп.168.1.1, пп.168.1.5 п.168.1 ст168, п. 171.2 ст.171, п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, підприємством нараховано, але не сплачено (не перераховано) податковим агентом військовий збір осіб за період, що перевірявся, в сумі 892,23 грн.

п.2.8 гл.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, в результаті чого, встановлено понадлімітні залишки готівки в касі на загальну суму 102699, 85 грн.

Позивачем 12.01.2018 року та 19.01.2018 року були надані заперечення та додаткові матеріали на зазначений акт (т.1 а.с. 160-161). Разом з тим, листом від 23.01.2018 року за № 882/10/15-32-14-03-08 Відповідач не визнав надані йому заперечення (т.1 а.с. 164-175) та 25.01.2018 року, було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, № НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення строку розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності 205399, 70 грн., №0003921403 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів 1987959,00 грн. та № НОМЕР_3 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем Податок на прибуток приватних підприємств 429344.00 грн. (т.1 а.с. 177-180).

Позивач, не погоджуючись з зазначеними рішеннями контролюючого органу, звернувся з позовом до суду, в якому просить їх скасувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Перевіряючи правомірність прийняття контролючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 25.01. 2018 р. № НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення строку розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності 205399,70 грн., суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало, на думку відповідача, порушення позивачем п. 3.5 та п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого правління НБУ 15.12.2004 р. No 637, а також абзац 2 ст. 1 Указу Президента України від 12.06. 1995 р. № 463/95, а саме відсутність підпису отримувача коштів в видатковому касовому ордері позивача від 26.04.2016 р. № 9, складеному відповідно до наказу від 20.04. 2016 р. про виплату дивідендів за 2015 рік.

Суд зазначає, що в даному випадку, при оцінці питання дотримання позивачем порядку ведення касових операцій визначальне значення має встановлення обгрунтованості та факту видачі або отримання (повернення) готівкових коштів, а не тільки правильність складання відповідних звітних документів. В свою чергу, відповідачем не було надано до суду доказів не отримання коштів за касовим ордером від 26.04.2016 р. № 9. Лише одне твердження відповідача про неповноту, або недоліки в оформлені не свідчать про порушення позивачем податкового законодавства та не є належним доказом.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 25.01. 2018 р. № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів 1987959,00 грн., а також № НОМЕР_3 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем Податок на прибуток приватних підприємств 429344,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідач ставить під сумнів господарські операції з контрагентами позивача, а саме, відповідач вказує, що позивачем не підтверджено право на податковий кредит і на витрати, що зменшують фінансовий результат, по операціям з ТОВ "Альфатех", код ЄДРПОУ 35203852 за договором поставки від 13.01.2014 р № 07/13-01/14Ш, ТОВ "Т.Л. АВТО", код ЄДРПОУ 36702953 за договором купівлі-продажу від 05.01.2014 № б/н, ТОВ "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД", код ЄДРПОУ 31497076 за договорами від 09.01.2014 р. №-0901/14, від 15.01.2015 р. № 199/15/10, від 06.11.2015 р. № 141 199/15/10, від 12.01.2016 р. № 91/16/10, від 17.06. 2016 р. № 1226/16/10, від 11.01.2017 р. № 353/7/10, від 14.03.2017 р. № 918/17/10, ТОВ "МПК", код ЄДРПОУ 3943665 за договором поставки від 160715 № 160715 та ТОВ "ТСБ-АВТО", код ЄДРПОУ 38955026 за договором поставки товару від 01.01.2015 року № 5.1-1.

Так, відповідачем зазначено, що ТОВ "Т.Л. АВТО" визнано банкрутом, крім того в Акті перевірки вказано, про відсутність документів щодо визначення умов доставки (поставки) товару, у видаткових накладних (в рахунках на оплату) - умови та місце поставки (доставки), не надані супровідні документи, що посвідчують якість та комплектність товару (технічні паспорти, сертифікати, посвідчення якості тощо), крім того, у видаткових накладних відсутні підписи матеріально-підзвітної особи ПП "ШИНА ЛЮКС", що засвідчує факт прийняття товарів (відсутні ПІБ, підпис). Відповідач зазначає, що товарно-транспортну документацію в ході перевірки позивачем не надано та не зазначено маршрути перевезення, пункти навантаження, розвантаження тощо.

Щодо відсутності товарно-транспортної документації та зазначення маршруту перевезення, пунктів навантаження, розвантаження, як підстава висновіку відповідача щодо відсутності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, суд вказує на те, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтранса від 14.10.1997 р. № 363, не встановлюють правил податкового обліку витрат платників податку, а лише регламентують права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, запроваджені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо визнання банкрутом ТОВ "Т.Л. АВТО", суд вказує на те, що під час розгляду адміністративної справи до суду не було надано жодних доказів в обгрунтування цього твердження, відтак такі обставини є не доведеними. Що ж стосується, відмінності податкових адрес позивача і його постачальників, а також зазначені відповідачем недоліки оформлення договорів, суд зазначає, що під час проведення податкової перевірки, відповідач повинен враховувати всю первинну документацію позивача, в свою чергу облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється виключно на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції та результати їх здійснення, оскільки сам договір, свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

В свою чергу, наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій позивача з контрагентами відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Так, на підтвердження господарської діяльності ПП Шина Люкс надано до суду первинну документацію, а саме: накази, договори, аркуші касової книги, додаткові угоди, видаткові накладні, витяги з реєстру податкових накладних, банкіські виписки, обігово-сальдові відомості, розрахункові накладні, податкові накладні, банківські витяги руху коштів, виписки по рахунках (т.1 а.с. 182-231, т. 2 а.с. 6-250, т.3 а.с. 1-250, т.4 а.с. 1-250, т.5 а.с. 1-250, т.6 а.с. 1-250, т.7 а.с. 1-250, т.8 а.с. 1-250, т.9 а.с. 1-250, т. 10 а.с. 1-250, т.11 а.с. 1-250, т. 12 а.с. 1-238, т.13 а.с. 1-250, т.14 а.с. 1-229, т.15 а.с. 1-255, т.16 а.с. 1-197, т. 17 а.с. 1-109.

Також позивачем було надано наказ (розпорядження) від 03.09.2012 року про прийняття на роботу ОСОБА_1, наказ № 9/к про припинення трудового договору (контракту), наказ (розпорядження) № 3-К від 28.02.2017 року про прийняття на роботу ОСОБА_2, наказ (розпорядження) № 18-К від 09.12.2015 ролку про прийняття на роботу ОСОБА_3, наказ № 12/К З кадрових питань , Договір цоренди приміщень № 3, додаткову угоду до Договору оренди № 3 від 01.01.2012 року, Договір оренди № 03/16 від 01.07.2016 року, Акт приймання-передавання нежитлового приміщення по Договору оренди № 03/16 від 01.07.2016 року, Договорі оренди № 06 від 01.01.2017 року, Акт приймання-передачі нежитлового приміщення по Договору оренди № 06 від 01.01.2017 року (т.18 а.с. 28-45).

Як встановлено судом та протилежного не доведено відповідачем, надані ПП «Шина Люкс» документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів.

Крім того, суд зазначає, що на момент здійснення операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи.

З позиції оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект форми укладеного правочинну. При цьому, податковий облік формують саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобовязань платника податку.

При цьому добросовісний платник податків не може нести відповідальність за неправомірні дії контрагента чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання податкової вигоди. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх а також тих доказах, які одержані з дотриманням Закону.

За таких обставин суд дійшов висновку, що порушення податкової дисципліни тягне за собою індивідуальну відповідальність та не може бути наслідком визнання договорів такими, що не відбулись чи нести негативні наслідки для інших учасників.

Вищий адміністративний суд України у справі К/800/40037/15 дійшов висновку, що суд повинен приймати, досліджувати та враховувати при ухваленні рішення всі документи та інші докази подані у справу платником податків.

Суд також вважає за необхідносте дотримуватися позиції, вказаній у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами.

Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб'єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 39340,54 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Приватного підприємства «Шина Люкс» (місцезнаходження: 65031, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Новомосковська дорога, будинок 23; код ЄДРПОУ 36232664) до Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Семінарська, будинок 5; код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення прийняті Головним управлінням ДФС в Одеській області від 25.01.2018р. №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства Шина люкс (код ЄДРПОУ 36232664) судові витрати у розмірі 39 340,54 грн. (тридцять дев'ять тисяч триста сорок грн. 54 коп.).

Рішення суду набирає законної сили у строк і поядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тарасишина

.