Рішення

від 18.04.2018 по справі 910/1094/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18.04.2018Справа №  910/1094/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПОЖАРСЬКОГО, будинок 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Лайфсвіт" (04073, м. Київ, ВУЛИЦЯ ФРУНЗЕ, будинок 160, офіс 901) про стягнення  73  291,55 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 01.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Лайфсвіт" про стягнення 73 291,55 грн., а саме 66 527,79 грн. пені та 6 763,76 грн. штрафу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №99/2014/КАМО/О від 31.01.2014 року в частині порушення термінів поставки товару, в зв'язку з чим позивачем на підставі умов Договору нараховано штрафні санкції та пеню у зазначеному вище розмірі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/1094/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/1094/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь – якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу – для подання відповіді на відзив. 16.02.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло повідомлення б/н від 07.02.2018 року, яке судом долучено до матеріалів справи. 26.02.2018 року через канцелярію Господарського суду міста Києва відповідачем  подано клопотання  про надання додаткового часу для подання відзиву та заперечень на позовну заяву, оскільки, як стверджує відповідач, копію ухвали суду від 05.02.2018 року ТО» Компанія Лайфсвіт» було отримано тільки 23.02.2018 року. Клопотання судом долучено до матеріалів справи. Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 252 ГПК України перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. При цьому як вбачається з матеріалів справи, зокрема, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103045116100, копія ухвали суду від 05.02.2018 року про відкриття провадження у справі № 910/81094/18 була отримана представником відповідача 06.02.2018 року. Отже оскільки саме з цієї дати обчислюється строк для подання відзиву на позовну заяву, який, виходячи з дати звернення ТОВ «Компанія Лайсвіт» до суду з відповідним клопотанням згідно ч. 4 ст. 252 ГПК України, є пропущеним, за відсутності обґрунтування підстав неможливості надання відзиву у встановлений судом строк, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про надання додаткового часу для подання відзиву у справі. Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час вирішення спору позивачем суду не надано. Таким чином суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, оскільки ТОВ «Комплекс Агромарс» не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України. При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом за матеріалами справи, 31 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» Броварська філія (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лайфсвіт» (постачальник за договором, відповідач у справі) був укладений договір № 99/2014/КАМ/О (далі – Договір), за умовами і в порядку якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і здійснити його оплату. Предметом даного Договору є поставка електротехнічних та освітлюючи матеріалів (далі – товар), перелік і найменування якого зазначається у рахунках-фактурах, накладних документах, або специфікаціях, товаро-супровідних документах на кожну окрему партію товару (п.1.2 Договору). Згідно п.2.1 Договору асортимент, комплектація, технічні характеристики, кількість, ціна за одиницю та одиниця виміру товару вказуються у рахунках-фактурах або у специфікаціях та передбачаються у супровідних документах на кожну окрему партію товару. Як визначено сторонами в п.3.3 Договору під терміном «поставка» в даному Договорі розуміється: 1. Момент, коли постачальник виконав свої зобов'язання щодо доставки товару, визначені у п. 3.2. даного Договору; 2. Обов'язок покупця одержати та прийняти поставку товару, визначеного у п. 1.2 даного Договору. Відповідно до п.3.1 Договору поставка товару на об'єкт покупця здійснюється постачальником на умовах терміну DDР Рудня (DELIVERED DUTY PAID – Rudnya) відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС - 2010, що застосовуються з урахуванням особливостей положень даного Договору. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних (п.5.1 Договору). У момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарна/видаткова накладна; податкова накладна; оригінал рахунку-фактури; копія сертифікату якості чи інший документ для товару даного виду (п.3.5 Договору). Претензії за кількістю та якістю товару приймаються під час передачі товару представнику покупця за умови складання документів та виконання вимог відповідно до вказаних Інструкцій № П-6 та № П-7 (п.5.5 Договору). За умовами п.3.4 Договору поставка товару відбувається на протязі 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати від покупця. Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, в матеріалах справи відсутні. Як узгоджено сторонами в п.п.4.1, 4.2 Договору вартість одиниці і загальна кількість товару визначається рахунками-фактурами, накладними документами та/або специфікаціями. Ціни на товар, що поставляється постачальником за даним Договором, зафіксовані в національній валюті України - гривні. При цьому визначеному умовами Договору обов'язку постачальника поставити товар кореспондує передбачений п. 4.3 Договору обов'язок покупця сплатити вартість товару відповідно до умов цього пункту. Згідно п.п. 4.3, 4.4 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснються у безготівковому порядку на у мовах 100 % попередньої оплати протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.           Датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів з розрахункового рахунку покупця. Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором товару, ніж передбачено у вказаному пункті 4.3 Договору, в матеріалах справи відсутні. Відповідно до п.п.6.2.1 Договору за порушення строків поставки товару, визначених в Додатках до даного Договору та/або за порушення строків заміни невідповідного товару і допоставки, вказаних п.п. 5.10, 5.12. даного Договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент не прострочення за кожен день прострочення від вартості не непоставленого/недопоставленого товару та/або від вартості відповідної замовленої партії товару. Пеня нараховується протягом 10 (десяти) років з дня, наступного за днем порушення постачальником свого зобов'язання. До закінчення спливу зазначених 10 (десяти) років нарахування пені припиняється лише внаслідок виконання зобов'язання постачальником. Також згідно п.6.2.2 Договору за порушення строків поставки товару, визначених в Додатках до даного Договору та/або за порушення строків заміни невідповідного Товару /допоставки, вказаних п.п. 5,10, 5.12 даного Договору, понад 5 (п'яти) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого/недопоставленого товару та/або від вартості відповідної замовленої партії товару. Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього. Згідно п.6.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.01.2015 року, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015 року, але в будь – якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за  даним Договором. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дії цього Договору жодна зі сторін не заявила про його розірвання, він вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах на наступний календарний рік. Вказаний Договір та Додаткова угода № 1 до нього підписані представниками постачальника та покупця та засвідчені печатками сторін. Судом встановлено за матеріалами  справи, що на виконання умов Договору на підставі рахунків-фактур № СФ-001718 від 14.04.2016 року, № СФ-001750 від 22.04.2016 року, № № СФ-001708 від 11.04.2016 року, № СФ-001751 від 22.04.2016 року, № СФ-001687 від 18.05.2016 року, № СФ-001837 від 31.05.2016 року, № СФ-002023 від 22.08.2016 року, № СФ-002193 від 13.10.2016 року, № СФ-0002415 від 21.01.2017 року, № СФ-0002454 від 07.02.2017 року, № СФ-0002473 від 13.02.2017 року, № 0002486 від 07.03.2017 року, № СФ-0002528 від 07.03.2017 року, № СФ-0002533 від 07.03.2017 року, № СФ-0002558 від 15.03.2017 року, № СФ-0002806 від 23.06.2017 року, № СФ-0002440 від 01.02.2017 року, № СФ-0002442 від 01.02.2017 року, № СФ-0002443 від 01.02.2017 року, № СФ-0002441 від 01.02.2017 року, № СФ-0002949 від 15.08.2017 року, № СФ-0002951 від 15.08.2017 року позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок постачальника – ТОВ «Компанія «Лайфсвіт» грошові кошти у загальній сумі 1036435,56 грн. з посиланням на вказані рахунку-фактури, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень. В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо повного та належного виконання ТОВ «Комплекс Агромарс» умов Договору в частині внесення передоплати в 100% розмірі виставлених постачальником рахунків - фактур. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгоджених сторонами рахунків - фактур, факт перерахування позивачем грошових коштів по Договору належним чином підтверджено матеріалами справи. Проте, як свідчать матеріали справи та зазначає позивач, у відповідності до здійсненої позивачем передплати відповідачем було здійснено поставку товару (електротехнічних та освітлюючи матеріалів) з порушенням умов п. 3.4 Договору в частині строків поставки окремих визначених сторонами партій товару, що підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних: № РН-0000182 від 28.04.2016 року, № РН-0000186 від 29.04.2016 року, № РН-0000877 від 03.05.2017 року, № РН-000018 від 12.05.2016 року, № Рн-0000225 від 25.05.2016 року, № РН-0000240 від 03.06.2016 року, № РН-0000218 від 03.06.2016 року, № РН-000241 від 09.06.2016 року, № РН-0000263 від 30.06.2016 року, № РН-0000264 від 30.06.2016 року, № РН-0000187 від 29.04.2016 року, № РН-0000412 від 28.09.2016 року, № РН-0000233 від 03.06.2016 року, № РН-0000234 від 03.06.2016 року, № РН-0000249 від 09.06.2016 року, № РН-0000313 від 22.07.2016 року, № РН-0000379 від 12.09.2016 року, № РН-0000546 від 08.12.2016 року, № РН-0000664 від 16.02.2017 року, № РН-0000652 від 10.02.2017 року, № РН-0000671 від 22.02.2017 року, № РН-0000721 від 22.03.2017 року, № РН-0000786 від 28.04.2017 року, № РН-0000720 від 22.03.2017 року, № РН-000785 від 28.04.2017 року, № РН-0000919 від 07.07.2017 року, № РН-0000968 від 03.08.2017 року, № РН- 0001013 від 22.08.2017 року, № РН- 0000978 від 30.08.2017 року, № РН-0000966 від 03.08.2017 року, № РН-0000975 від 30.08.2017 року, № РН-0001036 від 11.09.2017 року, № РН-0000967 від 03.08.2017 року, № РН-00001014 від 22.08.2017 року, № РН-0000977 від 30.08.2017 року, № РН-0000970 від 03.08.2017 року, № РН-0000969 від 03.08.2017 року, № РН-0000976 від 30.08.2017 року, № РН-0001022 від 22.08.2017 року, № РН-0001015 від 30.08.2017 року тощо, які містять посилання на відповідні рахунки-фактури. При цьому судом встановлено, що факт отримання товару ТОВ «Комплекс Агромарс» підтверджується засвідченими печаткою товариства підписами уповноваженого представника позивача та підтверджується останнім. Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними ТОВ «Комплекс Агромарс» суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило. За змістом п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Враховуючи, що товар за Договором було поставлено відповідачем з простроченням,  позивачем на підставі п.п. 6.2.1, 6.2.2 Договору було нараховано постачальнику пеню в сумі 6755,90 грн. та штраф 10% в сумі 73283,69 грн., з претензією про сплату яких позивач звернувся до ТОВ «Компанія «Лайфсвіт» вих. № 187 від 06.12.2017 року. Факт надсилання вказаної претензії підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку № 0289 від 06.12.2017 року та відповідного опису вкладення від 06.12.2017 року. Проте, вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення. Таким чином, вважаючи, що відповідач своїх зобов'язань за Договором вчасно не виконав, не здійснивши в узгоджений між сторонами строк поставку товару в повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 73283,69 грн. штрафу та 6755,90 грн. пені за неналежне виконання зобов'язань за Договором. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами Договору. Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми). Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Зокрема, обов'язок з попередньої оплати товару передбачений умовами розділу 4 Договору. В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу. Як зазначалось судом вище, за умовами п.3.4 Договору поставка товару відбувається на протязі 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати від покупця. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України. Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши попередню оплату за Договором, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив поставку товару на суму, сплачену відповідачем. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Отже, враховуючи вищенаведене та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що ТОВ «Компанія «Лайфсвіт» здійснено поставку частини товару з порушенням строків, визначених п. 3.4 Договору, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої п.п.6.2.1, 6.2.2 Договору. Окрім цього частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу). Суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до п.п.6.2.1 Договору за порушення строків поставки товару, визначених в Додатках до даного Договору та/або за порушення строків заміни невідповідного товару і допоставки, вказаних п.п. 5.10, 5.12. даного Договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент не прострочення за кожен день прострочення від вартості не непоставленого/недопоставленого товару та/або від вартості відповідної замовленої партії товару. Пеня нараховується протягом 10 (десяти) років з дня, наступного за днем порушення постачальником свого зобов'язання. До закінчення спливу зазначених 10 (десяти) років нарахування пені припиняється лише внаслідок виконання зобов'язання постачальником. Також згідно п.6.2.2 Договору за порушення строків поставки товару, визначених в Додатках до даного Договору та/або за порушення строків заміни невідповідного Товару /допоставки, вказаних п.п. 5,10, 5.12 даного Договору, понад 5 (п'яти) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого/недопоставленого товару та/або від вартості відповідної замовленої партії товару. При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Окрім того суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011. Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 6.2 Договору. Окрім цього суд доходить висновку, що вказане положення Договору поставки не передбачає одночасної сплати пені та штрафу за допущене порушення, а ставить їх сплату в залежність від обставин допущення порушення, що не суперечить ст. ст. 549 та 551 Цивільного кодексу України, які не містять заборони щодо застосування до боржника, який порушив зобов'язання, штрафу та пені. Також суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Отже, за висновками суду, положення пункту 6.2.1 Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення, протягом 10 (десяти) років з дня, наступного за днем порушення постачальником свого зобов'язання, яке припиняться лише внаслідок виконання зобов'язання постачальником, визначає більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному вказаним правочином порядку. Таким чином, враховуючи, що товар за Договором було поставлено відповідачем з простроченням, позивачем на підставі п.п. 6.2.1, 6.2.2 Договору було нараховано постачальнику пеню за період з 03.05.2016 року по 29.08.2017 року в сумі 6755,90 грн. та штраф 10% в сумі 73283,69 грн., які він просить суд стягнути з відповідача згідного наданого розрахунку. В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку. При цьому суд зазначає, що позивачем згідно п.п.6.2.2 Договору здійснено нарахування штрафу в розмірі 10% від вартості непоставленого/недопоставленого товару, а саме згідно здійсненої позивачем платіжним дорученням № 25011949463 від 26.04.2016 року на підставі рахунку – фактури № СФ-001718 від 14.04.2016 року передплати в сумі 227  829,65 грн., за кожен факт невчасної поставки товару окремо, оскільки в межах сплаченої суми відповідачем здійснено кілька поставок товару. Проте зважаючи на те, що за одне і те ж правопорушення може застосовуватися лише одне (абсолютно визначене або відносно визначене) стягнення у рамках одного виду юридичної відповідальності, в даному випадку штрафу, суд доходить висновку про можливість застосування вказаного виду відповідальності тільки щодо першого факту прострочення в межах замовленої партії, а саме здійсненої позивачем згідно рахунку – фактури № СФ-001718 від 14.04.2016 року передплати, враховуючи здійснені відповідачем поставки від 28.04.2016 року та 29.04.2016 року на суму 66117,28 грн., та виходячи з вартості непоставленого товару в сумі 161712,37 грн., тобто в сумі 16171,24 грн.   Враховуючи вищевикладене, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду, дат поставки та з урахуванням приписів ст.ст. 254, 255 ЦК України, становить 6132,85 грн. пені та 54732,61 грн. штрафу, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірах, нарахованих судом, а саме 6132,85 грн. пені та 54732,61 грн. штрафу. Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору 99/2014/КАМ/О від 31.01.2014 року та/або його окремих положень суду не надано. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Лайфсвіт" (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 160, офіс 901, код ЄДРПОУ 38615611) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, код ЄДРПОУ 30160757) 6132,85 грн. (шість тисяч тридцять дві грн. 85 коп.) – пені, 54732,61 грн.(п'ятдесят чотири тисячі сімсот тридцять дві грн. 61 коп.) – штрафу, 1463,26 (одну тисячу чотириста шістдесят три грн. 26 коп.) - судового збору. 3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України) У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя                                                                                                             М.М. Якименко