Ухвала

від 10.04.2018 по справі 910/19375/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

10.04.2018Справа №910/19375/16

За скаргоюЗакритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" на діїГолосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві у справі№910/19375/16 за позовомЗакритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" доПублічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 199 043,52 грн. Суддя Бойко Р.В.

при секретарі судового засідання Бариновій О.І.

Представники учасників справи: від позивача :Солонський І.П., Шелудченко О.О. від відповідача:Гончаренко Є.В. від третьої особи:не з'явився від ВДВС:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017, у справі №910/19375/16 позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" заборгованість у розмірі 62 972,77 грн., 3% річних у розмірі 1 945,70 грн. та судовий збір у розмірі 993,45 грн.

18.05.2017 на виконання вказаного судового рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

13.03.2018 Закрите акціонерне товариство "Фінансово-промисловий комплекс" звернулось до господарського суду міста Києва з скаргою на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якій просило скасувати постанову останнього про закінчення виконавчого провадження №54363863 від 01.08.2017, поновити вказане провадження, зобов'язати орган виконавчої служби стягнути кошти за наказом господарського суду міста Києва №910/19375/16 від 18.05.2017 та винести окрему ухвалу з приводу бездіяльності державного виконавця та начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2018 у справі №910/19375/16 призначено судове засідання для вирішення питання щодо прийняття скарги Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" до розгляду на 20.03.2018 та зобов'язано скаржника надати суду письмові документально підтверджені пояснення щодо поважності причин пропуску строку на звернення із даною скаргою на дії державного виконавця.

Протокольною ухвалою суду від 20.03.2018, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відкладено вирішення питання про прийняття скарги Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" до розгляду на 29.03.2018 у зв'язку з неявкою скаржника та органу виконавчої служби.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2018 визнано поважними причини пропуску Закритим акціонерним товариством "Фінансово-промисловий комплекс" строку для подання даної скарги та поновлено його; прийнято до розгляду скаргу Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" на дії Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві та призначено судове засідання на 10.04.2018.

10.04.2018 через відділ діловодства суду від скаржника надійшло клопотання про винесення окремої ухвали на орган виконавчої служби, яке мотивоване порушенням ним строків розгляду скарг Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс". Крім того, стягувачем надано для приєднання до матеріалів справи докази звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" із вимогою виконати рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/19375/16, а також звернення до органу національної поліції із повідомленням про вчинення злочину, передбаченого ст. 383 Кримінального кодексу України.

У судове засідання 10.04.2018 представники стягувача з'явились, надали пояснення по суті скарги, просили її задовольнити, клопотання про винесення окремої ухвали підтримали та просили його задовольнити.

Представник боржника в судове засідання 10.04.2018 з'явився, проти скарги та клопотання про винесення окремої ухвали заперечував, просив відмовити в їх задоволенні.

Орган виконавчої служби та третя особа своїх представників у судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце судового засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103046105064 (згідно якого ухвала суду від 29.03.2018 була вручена Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.04.2018) та №0103046105072 (згідно якого ухвала суду від 29.03.2018 була вручена Голосіївському районному відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 05.04.2018).

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Керуючись наведеною нормою, суд вважає за можливе розглянути скаргу Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" без участі представників Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Як вбачається з наявних в матеріалів справи документів, на виконанні Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження №54363863 з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/19375/16 від 18.05.2017 про стягнення з ПАТ "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Л.О. на користь ЗАТ "Фінансово-промисловий комплекс" боргу 65 911,92 грн.

01.08.2017 державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пацуріною О.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №54363863 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови №563 від 11.09.2014, якою прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк".

Скаржник вказує, що вказана постанова державного виконавця є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, з тих підстав, що:

1) приписи п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено таку підставу для закінчення виконавчого провадження як прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, стосуються лише виконавчих проваджень, які були розпочаті до внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань інформації про постанову Правління Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію відповідного банку, в той час як спірний виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, постановленого після запровадження ліквідаційної процедури у ПАТ "Старокиївський Банк"

2) присуджена на користь скаржника до стягнення сума заборгованості, є боргом, який пов'язаний із здійсненням ліквідації банку (боржника);

3) наказ господарського суду міста Києва №910/19375/16 від 18.05.2017 виданий на виконання судового рішення про стягнення заборгованості по оплаті послуг складського господарства з 01.01.2015 по 04.08.2016 (тобто, після прийняття Правлінням НБУ рішення про ліквідацію боржника), та відповідно оплата таких послуг, що є пов'язаними із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово;

4) згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо боржника в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Л.О. 10.10.2017 (тобто, після того як винесено оскаржувану постанови про закінчення виконавчого провадження) відкрито виконавчі провадження.

А тому, скаржник просить суд скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №54363863 від 01.08.2017, поновити виконавче провадження №54363863, зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві стягнути кошти за спірним наказом та винести окрему ухвалу на начальника вказаного органу виконавчої служби з приводу бездіяльності державного виконавця Пацуріної О.В.

Розглянувши скаргу Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс", дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду скарги, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про відмову у задоволенні відповідної скарги з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

11.09.2014 Правлінням Національного банку України винесено постанову №563 від 11.09.2014 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк".

На виконання вказаної постанови НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №92 від 17.09.2014 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну на період з 18.09.2014 по 18.09.2015 включно.

Частиною 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Таким чином, зважаючи на те, що Правлінням Національного Банку України було прийнято рішення про ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" ще до виникнення спірної заборгованості, постановлення господарським судом міста Києва рішення від 30.01.2017 у справі №910/19375/16 про її стягнення, набрання таким рішенням законної сили та видачі на його виконання виконавчого документу, державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення разом із сплаченим авансовим внеском.

Проте, державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві наведені приписи законодавства виконано не було та всупереч ним було відкрито виконавче провадження №54363863 з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/19375/16 від 18.05.2017.

Пунктом 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Приписами частини 4 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Із змісту наведеної статті не вбачається будь-яких виключень чи обмежень застосування наявних в ній норм, в тому числі щодо виконавчих проваджень з виконання виконавчих документів, виданих на виконання судових рішень про стягнення з банку заборгованості, яка виникла після прийняття компетентним органом (НБУ) рішення про його ліквідацію.

Частиною 2 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

З аналізу наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що стягнення на виконання виконавчого документу суми коштів з банку, який перебуває на стадії ліквідації у зв'язку з прийняттям відповідного рішення Правління Національного Банку України, не підлягає виконанню ні державними виконавцями, ні приватними, оскільки порядок та строк задоволення вимог кредиторів банку (в тому числі, здійснення будь-яких виплат) врегульовано спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Дані положення Закону України "Про виконавче провадження" цілком кореспондуються із відповідними положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.02.2018 у справі №308/3282/15-ц, а також Верховним Судом України у постановах №6-2001цс15 від 20.01.2015, № 6-1123цс16 від 13.06.2016, № 6-350цс17 від 12.04.2017.

Як зазначалось судом 11.09.2014 рішенням Національного банку України відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ "Старокиївський Банк".

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/19375/16, яке набуло статусу остаточного 05.04.2017, позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" заборгованість у розмірі 62 972,77 грн., 3% річних у розмірі 1 945,70 грн. та судовий збір у розмірі 993,45 грн.

Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Ураховуючи зазначене, відкликання Національним банком України на момент виникнення та вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/23398/16.

Реалізовуючи своє право на пред'явлення майнових вимог до банку у відповідності до спеціальної процедури, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач звернувся до суду із позовом у даній справі та відповідно судом частково задоволено його майнові вимоги з урахуванням визначених цим Законом положень щодо порядку та черговості задоволення майнових вимог.

Так, із змісту наведеного рішення вбачається, що судом було стягнуто кошти з Банку, який перебуває в ліквідації, оскільки спірна заборгованість виникла у зв'язку з простроченням оплати витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації ПАТ "Старокиївський Банк".

Таким чином, сам факт постановлення судом рішення про задоволення вимог позивача до відповідача після порушення щодо останнього процедури ліквідації в частині стягнення заборгованості підтверджує, що обмеження, встановлені ст.ст. 36, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо встановлення мораторію на задоволення вимог кредиторів до банку, до спірних правовідносин сторін не застосовуються.

Тобто, як зміст правовідносин, так і часткове задоволення судом позовних вимог вимоги позивача до Банку у даній справі свідчить про те, що на такі вимоги не поширюються визначені законодавством обмеження, та відповідно спірна сума коштів була стягнута з відповідача (задоволено вимоги кредитора) у відповідності до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, виконання судового рішення на користь стягувача, повинне відбуватись в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто дане рішення повинне бути виконане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк, а не державним чи приватним виконавцем.

Відтак, одержавши від органу виконавчої с", а лужби оригінал наказу господарського суду міста Києва №910/19375/16 від 18.05.2017, уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" зобов'язана виконати рішення суду та перерахувати кошти ЗАТ "Фінансово-промисловий комплекс" на задоволення вимог кредитора, на які не поширюється дія мораторію згідно Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Представником відповідача в судовому засіданні 10.04.2018 було зазначено, що відповідачем не виконано спірного наказу, оскільки ЗАТ "Фінансово-промисловий комплекс" не звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із відповідною заявою про включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів (внесення до нього відповідних змін).

Судом відхиляються наведені доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на наступне.

По-перше, статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Приписами частин 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Варто зазначити, що наведені приписи були розглянуті Конституційним Судом України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012, в якому вказано, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування нашою державою права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

При цьому, жодною нормою законодавства не ставиться в залежність обов'язковість виконання остаточного судового рішення від формального звернення стягувача із заявою до боржника про включення його в реєстр кредиторів чи віднесення його до певної черги кредиторів. Крім того, державним виконавцем на виконання приписів ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" було направлено уповноваженій особі на ліквідацію боржника оригінал наказу господарського суду міста Києва №910/19375/16 від 18.05.2017, одержання якого останньою підтверджене представником відповідача в судовому засіданні.

Більше того, сам факт постановлення рішення про стягнення коштів з банку, який станом на дату виникнення заборгованості та винесення відповідного рішення суду про її стягнення, свідчить про порушення відповідачем в особі уповноваженої особи Фонду приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки в протилежному б випадку позовні вимоги не підлягали б задоволенню з огляду встановлений п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону мораторій на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Проте, у даному випадку на вимоги стягувача не поширюються обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а лише поширюються обмеження щодо примусового стягнення майна, передбачене п. 2 ч. 5 ст. 36 цього Закону.

По-друге, посилання відповідача на необхідність звернення стягувача із заявою про включення його вимог до реєстру спростовуються самою метою визначення законодавцем необхідності такого звернення, оскільки ч. 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачена свобода розсуду Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з приводу розгляду таких вимог (визнання вимог, їх відхилення), що прямо суперечить наведеним приписам як національного так і міжнародного законодавства щодо обов'язковості виконання остаточного судового рішення.

По-третє, згідно норм п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Водночас, пунктом 2 частини 6 цієї статті встановлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті (задоволення вимог інших кредиторів банку), не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Тобто, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює обмежень щодо задоволення вимог кредитора, які виникли у зв'язку не оплатою витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності, в тому числі шляхом стягнення заборгованості у судовому порядку.

При цьому, посилання представника відповідача на положення абз. 2 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою передбачено, що зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини 6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду, судом відхиляються оскільки, відсутність фінансової можливості здійснити оплату наданих позивачем послуг свідчила б про відсутність порушень з боку відповідача прав позивача у даній справі під час її розгляду по суті, що мало б своїм наслідком відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки б в такому разі дії відповідача відповідали б приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Проте, у даному випадку, судом частково задоволено вимоги позивача, що свідчить про те, що станом на дату ухвалення даного рішення у Фонду була фінансова можливість здійснити оплату наданих позивачем послуг, проте останній від не таких дій ухилявся.

До того ж, представником відповідача у судовому засіданні було підтверджено, що на даний час у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наявні кошти, проте останні спрямовуються на оплату витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності банку, зокрема, на здійснення оплат за проведення оцінки майна банку, яке підлягає реалізації тощо. Натомість виконання судового рішення у даній справі не відноситься до господарської діяльності банку.

Суд вважає такі доводи представника відповідача необґрунтованими, оскільки судове рішення не встановлює та не породжує зобов'язань, воно лише підтверджує, що Банком не виконано свого зобов'язання з оплати витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності, до якої, зокрема, відносяться послуги складського зберігання майна банку та оренди приміщень, оскільки незважаючи на обмеження господарської діяльності банку, остання не припиняється взагалі та відповідно існує потреба у виплаті заробітної плати працівникам, оренді приміщень, зберіганні майна Банку, охорони такого майна тощо.

Крім того, суд звертає увагу, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. Крім того, кожна держава-учасниця повинна забезпечити адекватний та достатній юридичний інструментарій для забезпечення своїх зобов'язань (рішення у справах "Бурдов проти Росії", "Півень проти України").

У рішенні у справі "Ромашов проти України" Європейський суд вказував, що важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" (рішення у справі "Горнсбі проти Греції").

А у справі "Михайленки проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що відмовою протягом декількох років вжити необхідних заходів для виконання остаточних рішень у цій справі державні органи України позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього її практичного значення.

Тому було б легковажним припустити, що наша держава, яка взяла на себе зобов'язання із забезпечення виконання своїх судових рішень, могла б допустити ситуацію, за якою передбачалась можливість постановлення судового рішення, проте не визначалась процедура (механізм) (або неналежним чином визначалась) виконання такого судового рішення, що нівелює ефективність судового захисту в цілому, оскільки в такому випадку мало б місце порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, суд приходить до висновку, що трактування представником відповідача наведених положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за змістом якого законодавець встановив мораторій на примусове стягнення майна з банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, або який перебуває в ліквідації, одночасно із визначенням можливості постановлення судового рішення про стягнення коштів, проте яке не підлягає виконанню у зв'язку із вказаним мораторієм, не відповідає положенням ст. 129-1 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відтак є хибним.

По-четверте, з аналізу положень ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що законодавцем було встановлено обов'язковість звернення кредитора банку із відповідною заявою для включення його вимог до реєстру акцептованих вимог з метою віднесення таких вимог до певної черги та відповідно дотримання визначеної законодавством черговості погашення вимог.

В той же час, згідно частини 2 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.

До цих витрат, зокрема, належать витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку, в той час як спірним рішенням було стягнуто з відповідача заборгованість з оплати позивачу послуг складського зберігання майна відповідача.

Таким чином, оскільки рішенням суду у даній справі було стягнуто з відповідача заборгованість з оплати витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації (забезпеченням господарської діяльності банку), яка не підлягає віднесенню до жодної із черг, то і необхідність у зверненні із заявою для включення у відповідний реєстр також відсутня. В той же час, такий формалізм уповноваженої особи Фонду щодо звернення стягувача із заявою (за надходження до Фонду оригіналу виконавчого документу), хоча положеннями ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлено обмежень щодо виплати спірної суми коштів", має наслідком порушення як приписів законодавства, так і права власності позивача.

По-п'яте, віднесення заборгованості, присудженої до стягнення судовим рішенням у даній справі, до певної черги та відповідно її погашення (тобто, фактично мова йде про виконання остаточного судового рішення) не може бути поставлене в залежність від наявності у Фонду коштів, в тому числі від їх одержання за наслідками ліквідації та продажу майна (активів) банку, а також від прийняття Фондом відповідного рішення про їх спрямування на погашення такої заборгованості, оскільки це безумовно б становило втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване скаржнику ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що рішення суду у даній справі спрямоване на захист прав позивача з одержання від відповідача задоволення своїх вимог, на які не поширюються обмеження, встановлені ст.ст. 36, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та які повинні задовольнятись позачергово, а відтак позивач не зобов'язаний окремо звертатись до відповідача із заявою про включення його у відповідний реєстр кредиторів банку.

Із системного аналізу положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в світлі норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду прав людини, вбачається, що за логікою законодавця у разі якщо судовим рішенням задоволено вимоги до банку, який перебуває в ліквідації, щодо вимог, які виникли у зв'язку з необхідністю утримання і збереженням майна (активів) банку (тобто, пов'язаних із здійсненням ліквідації, на які не поширюється мораторій), то таке рішення повинне бути виконане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як державною установою, яка у своїй діяльності повинна керуватися Конституцією України та законодавством України.

Саме з метою забезпечення дотримання державою, як країною-учасницею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та норм прямої дії Основного Закону з приводу забезпечення виконання остаточних судових рішень, постановлених іменем України, за відсутності будь-якого правового механізму у державного чи приватного виконавця для його примусового виконання в силу спеціальних норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", нормою ч. 4 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено обов'язок виконавця направити постанову про закінчення виконавчого провадження разом з виконавчим документом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для її подальшого виконання з метою дотримання права особи на судовий захист, складовою якого обов'язкове виконання остаточного судового рішення.

Наведені висновки суду спростовують доводи скаржника щодо неправомірності застосування норми п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" до виконавчих проваджень з виконання виконавчих документів, виданих на виконання судових рішень, постановлених після відкликання банківської ліцензії та прийняття рішення про ліквідацію банку, оскільки, такі виконавчі документи за наведених судом умов взагалі не повинні були прийматись державним виконавцем до виконання згідно ч. 4 ст. 4 цього Закону.

Щодо посилань скаржника на відкриття інших виконавчих проваджень щодо боржника у даній справі з виконання виконавчих документів, виданих поза межею даної справи, то суд звертає увагу ЗАТ "Фінансово-промисловий комплекс", що в рамках розгляду даної скарги суд не вправі надавати правову оцінку дотриманню державними виконавцями наведених приписів Закону України "Про виконавче провадження" в силу приписів ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено підвідомчість розгляду скарг на дії державних виконавців та встановлено, що правова оцінка правомірності дій державного виконавця повинна надаватись судом, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто, державним виконавцем було усунуто допущене ним порушення положень Закону України "Про виконавче провадження" та відповідно прав стягувача на одержання виконання судового рішення шляхом закінчення виконавчого провадження та направлення оригіналу виконавчого документу для виконання до компетентного органу - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Представником боржника було підтверджено, що на адресу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" від Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві надійшов оригінал спірного наказу.

Відтак, саме уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" підлягає виконанню наказ господарського суду міста Києва від 910/19375/16 від 18.05.2017, виданий на виконання остаточного судового рішення.

З огляду на наведене у суду відсутні правові підстави для скасування постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження №54363863 від 01.08.2017, оскільки це не буде слугувати поновленню порушених прав Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс".

Вимоги скаржника про поновлення виконавчого провадження та зобов'язання органу виконавчої служби стягнути кошти на виконання спірного наказу є похідними від вимоги про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №54363863 від 01.08.2017, а відтак також не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання скаржника про винесення окремої ухвали на начальника Головного територіального управління юстиції у м. Києві суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З аналізу наведеної норми вбачається, що метою розгляду скарги на дії виконавця є усунення порушень прав заявника (в даному випадку - стягувача) на одержання виконання за судовим рішенням.

Частиною 1 статті 246 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

При цьому, згідно приписів ч. 5 вказаної статті в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Розглядаючи вказану скаргу, судом було встановлено, що державним виконавцем не порушено вимог законодавства в частині закінчення виконавчого провадження з виконання спірного наказу, натомість правова оцінка діям державного виконавця в частині невчасності надання відповіді на звернення заявника судом не надавалась, а аналіз вказаних відповідей з точки зору наявності у них можливих дефектів - не здійснювався, оскільки дані питання не стосувались вимог заявника, викладених у прохальній частині його скарги.

Крім того, направлення окремої ухвали на орган виконавчої служби жодним чином не буде мати наслідком поновлення порушеного права скаржника, оскільки, як було встановлено судом, таке його право на одержання виконання судового рішення є порушеним іншою особою - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" про постановлення окремої ухвали та вбачає за необхідне постановити окрему ухвалу на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 234, 246, 339, 340, 341, 342 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" на дії та бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовити повністю.

2. У задоволенні клопотання Закритого акціонерного товариства "Фінансово-промисловий комплекс" про винесення окремої ухвали відмовити повністю.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст складено 20.04.2018.

Суддя Р.В. Бойко