Рішення

від 23.04.2018 по справі 910/2065/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2018Справа № 910/2065/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЇ "АУРІС"

про стягнення 15 472, 90 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЇ "АУРІС" (далі - відповідач) про стягнення 15 472, 90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного між позивачем та відповідачем договору № 231 від 27.05.2016 про сервісно-технічне обслуговування останній не виконав свого обов'язку в частині повної оплати вартості виконаних робіт, в результаті чого виникла заборгованість.

Разом із позовною заявою представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2065/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 27.02.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 33-Б, нежиле приміщення №27

Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2018 за номером поштового відправлення 0103044538940, згідно якого представником відповідача отримано вказану ухвалу 01.03.2018.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.02.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТОСОЮЗ , як Виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА КОМПАНІЇ АУРІС , як Замовником було укладено договір №231 про сервісно-технічне обслуговування (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 цього Договору Виконавець зобов'язався виконувати комплекс робіт по сервісно-технічному обслуговуванню і ремонту автомобілів Замовника, а Замовник зобов'язався приймати і своєчасно сплачувати Роботи на умовах, визначених в Договорі.

З матеріалів справи вбачається, що в рамках вищезазначеного Договору, Замовнику були виконані Роботи на суму 16 517 гривень 45 копійок, що підтверджується Актом виконаних робіт № W222431/121036535 від 04 січня 2018 року.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, Виконавець належним чином і в установлений строк виконав свої зобов'язання за Договором, про що свідчить відсутність з боку Замовника будь-яких зауважень щодо якості та строку виконаних Робіт та підписання Замовником вищезазначеного Акту виконаних Робіт.

Відповідно до п. 4.3. Договору, Замовник сплачує 100% вартості Робіт, визначених в Акті виконаних робіт, протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акту виконаних робіт. Акт виконаних робіт №W222431/121036535, був підписаний уповноваженими представниками Сторін 04 січня 2018 року.

За твердженням позивача, Відповідач повинен був оплатити Позивачу вартість виконаних Робіт за Актом виконаних робіт № W222431/121036535 від 04.01.2018 у розмірі 16 517 гривень 45 копійок в строк до 14.01.2018 включно.

Позивачем вказано, що 13 лютого 2018 року Відповідачем сплачено частину основного боргу у розмірі 6 517 гривень 45 копійок.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором №231 про сервісно-технічне обслуговування від 27 травня 2016 року, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем на суму 10000,00 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України , майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №231 про сервісно-технічне обслуговування від 27 травня 2016 року, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статті 901 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було забезпечено надання послуг відповідачу, які ним були прийняті, однак останнім не відшкодовано позивачу надані послуги на суму 26 165,00 грн.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.3 та п. 4.3 Договору заборгованість відповідача за Договором становить 10 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 10 000,00 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЇ "АУРІС" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 10000,00 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 517,67 грн. - пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2. Договору, у разі порушення замовником зобов'язань щодо оплати Робіт по Договору він обов'язаний сплатити Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, а також сторони погодили, що у разі прострочення оплати понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 30 % від суми просторочення.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, встановив, що сума відповідають вимогам законодавства, зокрема розраховані з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 517,67 грн. - пені.

Однак судом встановлено, що позивачем не вірно обраховано суми штрафу, заявлену до стягнення із відповідача.

Як було зазначено вище, відповідно до п. 4.3. Договору, Замовник сплачує 100% вартості Робіт, визначених в Акті виконаних робіт, протягом 10 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акту виконаних робіт. Акт виконаних робіт №W222431/121036535, був підписаний уповноваженими представниками Сторін 04 січня 2018 року, отже оплата за вказаним Актом оплата повинна була здійснена в строк до 14.01.2018 включно.

Відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року №11-рп/98 ...Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні... .

Відповідно до ст. 253 ЦК України: Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок .

Позивачем вказано, що відповідачем 13.02.2018 сплачено частину суми основного боргу у розмірі 6 517,45 грн. Таким чином, 13.02.2018 за розрахунком суду є тридцятим календарним днем строку, отже нарахування штрафу повинно здійснюватись позивачем починаючи з 14.02.2018 на суми несплаченої відповідачем заборгованості, яка починаючи з 14.02.2018 становить 10 000,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належна до стягнення сума штрафу з відповідача за прострочення оплати Робіт понад 30 календарних днів, за розрахунком суду становить 3 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 517,67 грн. - пені за період з 14.01.2018 по 21.02.2018, а також 4 955,23 грн. - штрафу за прострочення грошового зобов'язання за Договором №231 про сервісно-технічне обслуговування від 27 травня 2016 року, нормативно та документально доведені, а тому підлягають частковому задоволенню згідно наведеного розрахунку суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЇ "АУРІС" про стягнення 15 472,90 грн. підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підляганню стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1539,35 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЇ "АУРІС" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд.33-Б, нежиле приміщення №27; ідентифікаційний код 39230130) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСОЮЗ" ((04073, м. Київ, просп. С. Бандери (Московський), 28; ідентифікаційний код 30223848) основний борг у розмірі 10 000 грн. 00 коп., пені - 517 грн. 67 коп., штрафу - 3 000 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1539 грн. 35 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 23.04.2018 року

Суддя М.О. Лиськов