Рішення

від 24.04.2018 по справі 910/1380/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

24.04.2018Справа № 910/1380/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/1380/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Світелком Україна , м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю Авекс-Груп , м. Київ,

про стягнення 23 518,75 грн.,

без виклику учасників справи ,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Світелком Україна (далі - ТОВ Світелком Україна ) до товариства з обмеженою відповідальністю Авекс-Груп (далі - ТОВ Авекс-Груп ) про стягнення заборгованості за поставлену продукцію у сумі 12 158,81 грн.; 3 658,72 грн. пені; 415 грн. 3% річних; 1 786,22 грн. втрат від інфляцій; 5 500 грн. витрат на юридичні послуги, а всього 23 518,75 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

22.02.2018 до суду надійшло клопотання Товариства про долучення до матеріалів справи попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

14.03.2018 Товариство подало суду клопотання на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалу Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відміткою канцелярії на звороті такої ухвали та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

До матеріалів справи долучено конверт і копія ухвали суду, які повернуті з адреси відповідача (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2) з відміткою Укрпошти "за закінченням встановленого строку зберігання".

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 178 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, надавши оцінку всім аргументам позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статі 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписом статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 12 158,81 грн., що підтверджується видатковою накладною від 06.12.1016 № УА-0001548.

На підставі наявної в матеріалах справи довіреності представником відповідача було отримано товар за вказаною накладною, що підтверджується підписами сторін в накладній та відтисками печаток юридичних осіб.

Таким чином, позивачем було поставлено відповідачу товар, а відповідачем такий товару було прийнято без будь-яких зауважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що сторонами укладено усний договір поставки.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою і другою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, у зв'язку з прийняттям відповідачем поставленого позивачем товару, останнім було виставлено ТОВ Авекс-Груп рахунок від 06.12.2016 № УА-001984 на загальну суму 12 158,81 грн.

Проте, відповідач поставлений і прийнятий товар не оплатив.

ТОВ Світелком Україна 18.10.2017 було вручено нарочно представнику ТОВ Авекс-Груп претензію від 19.09.2017 №1, в якій позивач просив погасити заборгованість за поставлену продукцію та сплатити штрафні санкції.

Відповідач відповіді на претензію не надіслав, борг не сплатив.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12 158,81 грн. заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача 3 658,72 грн. пені за період з 06.07.2016 по 05.09.2017.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України і статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, сторонами не укладалося жодного договору, який би передбачав нарахування суми пені, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 658,72 грн. пені є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Що ж до стягнення 1 786,22 грн. втрат від інфляції та 415 грн. 3% річних за період з 06.07.2016 по 05.09.2017, то слід зазначити таке.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум втрат від інфляції і 3% річних та періоди їх нарахування, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що вони правильні.

Отже, стягненню з відповідача підлягає 1 786,22 грн. втрат від інфляції та 415 грн. 3% річних.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 500 грн. судових витрат за юридичні послуги.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 18.09.2017 позивачем (замовником) та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір №1-18/01 про надання юридичних послуг (далі - Договір), за умовами якого:

- виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов'язується прийняти послуги та здійснити оплату за послуги у розмірі та на умовах, що передбачені Договором (пункт 1 Договору);

- виконавець надає замовнику наступний перелік послуг: представляти інтереси замовника в судових органах та Державній виконавчій службі, а також інших державних установах при стягненні заборгованості з боржників замовника; проводить роботу з боржниками замовника (телефонні дзвінки, листування, виїзди за місцем реєстрації тощо) (пункт 2 Договору).

Вартість послуг за вказаним договором становить 5 500 грн.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Так, позивач сплатив на користь фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5 500 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 16.09.2017 №1.

Разом з тим, договір від 18.09.2017 №1-18/01 про надання юридичних послуг укладений позивачем з фізичною особою, а не адвокатом; доказів того, що ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю суду не подано.

Отже, вимоги позивача про стягнення з ТОВ Авекс-Груп 5 500 грн. витрат за юридичні послуги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 178, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Авекс-Груп (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2, буд.; фактична адреса: 03680, м. київ, бульвар І.Лепсе, 4, корп.1. офіс 413; ідентифікаційний код 34613469) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю Світелком Україна (03680, м. Київ, бульвар І.Лепсе, 8; ідентифікаційний код 40397897): 12 158 (дванадцять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 81 коп. заборгованості; 415 (чотириста п'ятнадцять) грн. 3% річних; 1 786 (одну тисячу сімсот вісімдесят шість) грн. 22 коп. втрат від інфляції та 1 075 (одну тисячу сімдесят п'ять) грн. 84 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.04.2018.

Суддя І.Д. Курдельчук