Постанова

від 19.04.2018 по справі 906/250/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/250/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Міщенка І.С., Кушніра І.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мельник О.В., судді Василишин А.Р., Олексюк Г.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Головинський кар'єр"

за участю прокуратури Житомирської області

про скасування наказу

за участю:

позивача: Евін А.К. (довіреність від 15.11.2017)

відповідача: Грінчук н.А. (довіреність від 09.01.2018)

прокурора: Гришина Т.А. (посвідчення від 16.11.16),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Головинський граніт" (далі - позивач) просило суд скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі-відповідач) від 20.01.2017 № 37 "Про передачу Єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар'єр".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ відповідача прийнятий на підставі пункту 11 Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 № 847, тоді як застосування цього пункту можливо лише за певних обставин, які станом на 20.01.2017 не існували. При цьому позивач вказує на те, що відповідач замість прийняття майна з оренди у позивача за актом приймання-передачі, спірним наказом передає його Державному підприємству "Головинський кар'єр" (далі-третя особа) без врегулювання з позивачем правовідносин, як орендарем. Крім того, підставою для визнання недійсним наказу позивач вказує наявність ухвали Корольовського районного суду міста Житомира від 28.12.2016 про арешт об'єкта оренди та заборони вчиняти дії щодо розпорядження цим майном.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.06.2017 (суддя Машевська О.П.), з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 29.06.2017, позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017, з урахуванням ухвали цього ж суду від 22.11.2017, вказані рішення суду першої інстанції скасовані та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що орендоване майно позивач повинен був повернути відповідачу за актом приймання-передачі, втім відповідач спірним наказом не розмежувавши майно на приватне і державне, за відсутності визначених законодавством правових підстав передав його третій особі, що призвело до втрати позивачем власного майна. При цьому позивач посилається на те, що відповідач не виконав вимоги Закону України "Про управління об'єктами державної власності" під час повернення майна ЄМК ДП "Головинський кар'єр", що ставить під сумнів законність заснування 20.07.2016 третьої особи і передачі їй спірним наказом відповідного майна. Крім того, позивач посилається на те, що спірний наказ був прийнятий всупереч ухвалі Корольовського районного суду міста Житомира від 28.12.2016, якою було накладено арешт на майно, яке входить до складу цілісно-майнового комплексу третьої особи.

У відзивах на касаційну скаргу заступник прокурора Житомирської області та відповідач просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану позивачем постанову суду апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційної скарги правильності висновків апеляційного суду не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.12.2001 між відповідачем (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Головинський граніт" (орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Головинський кар'єр", з урахуванням додаткових угод, за умовами якого та згідно відповідного акта орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства "Головинський кар'єр", терміном до 21.12.2015.

Пунктом 2.4 договору сторони визначили, що орендар повертає орендоване майно відповідачу у порядку визначеному чинним законодавством України та договором, яке вважається поверненим з моменту підписання акта приймання-передачі.

Судами встановлено, що після закінчення терміну дії договору, акт приймання-передачі майна з оренди не складався, проте сторони вживали заходів шляхом листування щодо повернення орендованого майна, а також відповідачем приймалися накази про визначення дати оцінки та проведення інвентаризації майна колишнього Державного підприємства "Головинський кар'єр".

Також встановлено, що листом від 22.12.2016 відповідач повідомив позивача, що за час дії договору оренди орендар заборгував державному бюджету орендну плату та пеню у відповідних сумах, а також наявний невикористаний залишок амортизаційних відрахувань на орендоване майно та несплачена орендарем неустойка, що виникла після закінчення дії договору оренди, у зв'язку з чим відповідач вимагав від позивача невідкладно здійснити заходи щодо виконання процедури повернення майна з оренди.

Позивач листом від 10.01.2017 № 8 повідомив відповідача про те, що він визнає заборгованість за наказом Господарського суду Житомирської області № 906/1364/15, а розбіжності щодо вартості орендованого майна, яке повертається з оренди, не повинні перешкоджати його прийняттю відповідачем за відповідним актом, оскільки така обов'язковість визначена пунктом 2.4 договору оренди, у зв'язку з чим орендар просив орендодавця не зволікати з прийняттям об'єкта з оренди.

Судами встановлено, що наказом відповідача від 20.01.2017 № 37 "Про передачу єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Головинський кар'єр" передано третій особі єдиний майновий комплекс колишнього державного підприємства "Головинський кар'єр", що повертається з оренди.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами зі справи на момент прийняття відповідачем спірного наказу існував спір щодо оцінки вартості та обсягу майна, яке безпосередньо впливає на визначення часток держави і орендаря, так як відповідач визнав наявність у позивача власного майна на об'єкті оренди, тому були відсутні підстави для прийняття відповідачем спірного рішення з підстав пункту 11 Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, який затверджено наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 N 847 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.1997 за N 446/2250.

Скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову в позові, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що у зв'язку з відмовою позивача від здійснення процедур передбачених Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, який затверджений наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 N 847 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.1997 за N 446/2250 (далі-Порядок), а саме не визнання позивачем результатів незалежної оцінки власного та орендованого майна станом на 30.04.2016, не відображення результатів переоцінки в бухгалтерському обліку підприємства, ненадання розподільчого, передавального балансів підприємства, не проведення аудиторської перевірки, унеможливлювало складання актів оцінки та приймання-передачі згідно форм визначених Порядком.

Проте з висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна виходячи із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129 1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач приймаючи спірний наказ керувався пунктом 11 Порядку, яким визначено, що у разі надіслання орендарю письмового повідомлення про непродовження або розірвання договору оренди та неможливості проведення інвентаризації і відповідно оцінки майна у зв'язку з ненаданням орендарем представників до складу інвентаризаційної комісії, відмовою утворювати робочі інвентаризаційні групи, допускати членів інвентаризаційної комісії на об'єкт оренди та надавати достовірну і в повному обсязі інформацію, а також настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повернення (передача) майна здійснюється зокрема в такому порядку орендодавець та уповноважений орган управління приймають рішення про передачу орендованого цілісного майнового комплексу зазначеному органу управління шляхом видання наказу, якщо інше не визначено Кабінетом Міністрів України.

Встановивши, що позивач не відмовлявся надати своїх представників до складу інвентаризаційної комісії, утворювати робочі інвентаризаційні групи, допускати членів інвентаризаційної комісії на об'єкт оренди та надавати достовірну і в повному обсязі інформацію, а також те, що відповідач не є органом, який уповноважений здійснювати управління об'єктом оренди та наявність арешту на цей об'єкт відповідним судовим рішенням, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Більш того, згідно наявних матеріалів у справі, накладений арешт на об'єкт оренди ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 28.12.2016 був скасований лише 18.04.2017, тобто на момент прийняття відповідачем спірного рішення існувала судова заборона на розпорядження майном.

Із встановлених судом обставин не вбачається, що Кабінет Міністрів України визначив відповідача уповноваженим органом управління державним майном ЦМК ДП "Головинський кар'єр", а наявність листування між відповідачем та позивачем свідчило про їх намагання визначити вартість та обсяг майна, яке безпосередньо впливало на визначення часток держави і орендаря, при поверненні об'єкта відповідачу.

Наведені вище обставини, які судом апеляційної інстанції покладені в основу прийнятого ним нового рішення, у їх сукупності не дають правових підстав вважати про законність прийнятого відповідачем спірного рішення.

Із судових рішень не вбачається, що судами залишились не дослідженими докази, які б підлягали дослідженню.

Оскільки доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а відзиви на касаційну скаргу наведеного не спростовують, постанова у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

З урахуванням наведеного, відповідно до приписів статті 126, статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі із касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі Господарського суду Житомирської області №906/250/17, скасувати, а рішення Господарського суду Житомирської області від 08.06.2017, залишити в силі.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на користь Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" 1 920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень судового збору за розгляд касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Міщенко

І.В. Кушнір