Постанова

від 24.04.2018 по справі 903/447/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/447/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська нафтогазова компанія"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді Тимошенко О.М., Огороднік К.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська нафтогазова компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БП-Луцьк"

про стягнення 650 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатська нафтогазова компанія" (далі - позивач), з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БП-Луцьк" 650 000,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав у повному обсязі угоду про розірвання договору купівлі-продажу в частині повернення позивачу обладнання, у зв'язку з чим позивач звертався до відповідача з вимогою оплатити вартість обладнання у 7 денний термін, яка залишилась без задоволення. Відтак позивач вважає, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі вартості неповернутого обладнання.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.10.2017 (суддя Костюк С.В.), позов задоволено повністю.

Оскарженою постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що у результаті невиконання відповідачем у повному обсязі умов угоди про розірвання договору купівлі-продажу обладнання, у відповідача утворилася заборгованість у розмірі вартості обладнання, проте апеляційний суд не приділив належної уваги даній обставині, що призвело до прийняття ним передчасного рішення про відмову в позові.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд у відповідності до норм матеріального та процесуального права надав правильну правову оцінку правовідносинам сторін, а доводи касаційної скарги її не спростовують. При цьому відповідач посилався на те, що спірне обладнання було ним повернуто позивачу, про що був складений відповідний акт від 15.12.2017, а тому на час розгляду касаційної скарги спір між сторонами відсутній.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2016 між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу обладнання №DК 06-16/11, на виконання умов якого за актом приймання-передачі матеріальний цінностей відповідачу згідно видаткової накладної № 1 було передано обладнання на загальну суму 1 310 000,00 грн.

12.10.2016 сторони зі справи уклали угоду про розірвання наведеного договору, згідно пункту другого якої визначили, що обладнання яке було предметом наведеного договору повертається відповідачем позивачу за актом повернення обладнання. Пунктом 5 цієї угоди визначено, що з моменту набрання угодою чинності, зобов'язання сторін, що виникли з договору припиняються і сторони не вважають себе зобов'язаними будь-якими обов'язками та наділеними правами, що виникають з договору.

25.10.2016 на підставі акта повернення обладнання, відповідач повернув позивачу частину обладнання на загальну суму 660 000,00 грн., а частину обладнання вартістю 650 000,00 грн. відповідач не повернув, у зв'язку з чим позивач звертався до відповідача з відповідною вимогою.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки обладнання на суму 650 000,00 грн. не повернуто відповідачем та вартість його не оплачена позивачу, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми, є обґрунтованими.

Скасовуючи наведене рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що обов'язок по оплаті поставленого обладнання був змінений на обов'язок повернути його. При цьому апеляційний суд вказав на те, що позов є безпідставним, оскільки угодою про розірвання договору на відповідача не покладався обов'язок зі сплати коштів.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із положеннями ст. 174 Господарського кодексу України господарські (цивільні) права та обов'язки виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положеннями частин 2-4 статті 653 ЦК України унормовано, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши, що договір купівлі-продажу було розірвано сторонами за взаємною згодою, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у позивача, як у власника обладнання, на підставі пункту 2 угоди виникло право вимоги до відповідача саме повернути передане йому обладнання, тому звернення позивача до суду з вимогами про стягнення вартості обладнання є безпідставним.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що за угодою про розірвання договору купівлі-продажу на відповідача покладався обов'язок повернути позивачу одержане за договором обладнання, а не сплатити його вартість, відтак підстави для стягнення з відповідача заявлених грошових коштів відсутні.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові, є законним та обґрунтованим.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а доводи, наведені у відзиві знайшли своє часткове підтвердження, оскільки у іншій частині цих доводів зазначено про те, що в подальшому після розгляду судами попередніх інстанцій даного спору обладнання було повернуто, однак ці обставини судами не встановлювалися.

Відповідно до приписів статті 300 часини 2 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки з наведених підстав судові рішення не оскаржувалися, правові підстави вважати, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята із порушенням норм процесуального права у вказаній частині, відсутні, а доводи, викладені у відзиві у наведеній частині, не можуть бути покладені в основу рішення суду касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, що угода про розірвання договору купівлі-продажу є новацією у розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною угодою у сторін не виникло нового зобов'язального правовідношення в силу того, що її умовами сторони взаємно вирішили повернути те, що було одержане відповідачем за договором та при цьому сторони не вважали себе зобов'язаними будь-якими новими обов'язками, а відбулося повернення сторін у попередній стан.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із мотивувальною частиною оскаржуваної постанови суду, проте зазначає, що викладені в ній висновки не вплинули на правильність винесеного рішення по суті, а наведені у касаційній скарзі доводи не є підставами для їх скасування.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська нафтогазова компанія" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі Господарського суду Волинської області №903/447/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов