Рішення

від 24.04.2018 по справі 904/569/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2018

Справа № 904/569/18

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Пріоритет», м. Київ

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-М», м. Дніпро

Про: стягнення 31 045, 93 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися

СУТЬ СПОРУ:

ТОВ «Група Компаній «Пріоритет» (позивач) з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог звернувся до суду з позовом до ТОВ «Промінь-М» ( відповідач) про стягнення 31 045, 00 грн. ( в т.ч.: 25 603, 10 грн. – основний борг; 3 531, 31 грн. - пеня; 1 515, 31 грн. - інфляційні втрати та 396, 21 грн. - 3% річних) заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані посилання на порушення відповідачем умов усного договору поставки та на безпідставне утримання попередньої оплати за цим договором в розмірі 25 603, 10 грн.

Ухвалою від 26.02.18р. було відкрите провадження у справі №904/569/18 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України , без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання до суду документів, визначених ст.ст. 165-167, 251 ГПК України, не скористався ; про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення позивачу 06.03.18р. ухвали суду від 26.02.18р. про відкриття провадження у справі (а.с.94); та поштовим повідомленням , направленим на адресу відповідача , зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб –підприємців та громадських формувань станом на 23.04.18р. (а.с.100-102) та повернутим органами зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення ( а.с.90-93 ).

Суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана учасникам процесу завчасно на їх юридичні адреси, з урахуванням «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу. За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів.

При цьому, стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень. Частиною першою статті 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тому суд розглядає справу без призначення судового засідання та виклику сторін за наявними у ній матеріалами і документами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «ГК «Пріоритет» ( позивач) та ТОВ «Промінь-М» (відповідач) на підставі усних домовленостей виникли правовідносини щодо поставки відповідачем на користь позивача товару . Ця обставина підтверджується виставленям відповідачем позивачу рахунків на оплату товару №ГМ000000265 від 15.09.17р. та №ГМ000000229 від 17.09.17р. ( а.с.15-16).

На виконання цих усних домовленостей між сторонами позивач у період з 02.02.17р. по 01.11.17р. здійснив на користь відповідача попередню оплату за товар в загальному розмірі 202 950, 60 грн. , що підтверджується відповідними платіжними дорученнями ( а.с.59-82).

Водночас, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань поставку продукції на суму отриманої від позивача передплати в повному обсязі не здійснив, а поставив ( у період з 02.02.17р. по 03.11.17р.) товар лише на суму 177 347, 50 грн. (що підтверджується відповідними видатковими накладними, а.с.33-58).

У зв'язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку та акту звірки розрахунків станом на 07.02.18р.) у відповідача виникла заборгованість перед позиваем з отриманої від позивача суми передплати в розмірі 25 603, 10 грн. ( 202 950, 60 грн. – 177 347, 50 грн. = 25 603, 10 грн.) Направлену 15.01.18р. позивачем претензію №1712/29-01пр від 29.12.17р. про повернення на протязі десяти календарних днів з моменту її отримання суми попередньої оплати в розмірі 25 610, 10 грн. (а.с.10), відповідач залишив без розгляду.

У зв'язку з чим позивач , посилаючись на приписи ст.ст.230, 343 ГК України та ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу : 3 531, 31 грн. – пені (за період з 19.08.17р. по 07.02.18р.) ; 1 515, 31 грн. - інфляційних втрат (за період вересень-грудень 2017р.) та 396, 21 грн. - 3% річних (за період з 19.08.17р. по 07.02.18р.).

Суд не погоджується зі здійсненним позивачем нарахуванням відповідачу пені в сумі 3 531, 31 грн., оскільки договором (усною домовленістю між сторонами ) не передбачене стягнення пені (доказів іншого позивачем не надано), а відтак, ним не встановлюється її розмір. Законодавство України не визначає розміру пені, який підлягає стягненню із суб'єкта господарських правовідносин за порушення ним господарського зобов'язання у випадку, якщо це питання договором не регулюється. Оскільки розмір пені за порушення відповідачем зобов'язання не встановлюється ні договором, ні актом цивільного законодавства, то і стягнути її неможливо, незважаючи на доведеність факту порушення відповідачем зобов'язання за договором, а відтак, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до п.1.12 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.13р. №14 (поміж-іншим): з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідно до приписів п.1.7 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Відповідно до ч.1 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень ( затверджених наказом Міністерства Інфраструктури України від 28.11.13р. №958) ці Нормативи і нормативні строки розроблено відповідно до Закону України «Про поштовий зв'язок», актів Всесвітнього поштового союзу, Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року N 270, та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку.

Згідно ч.1, 2 розділу 2 цих правил, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Судом було перевірно правильність нарахувань інфляційних втрат та 3% річних та виявлені наступні порушення їх нарахування.

Так, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за період вересень –грудень 2017р. в загальній сумі 1 515, 31 грн., в той же час , прострочення обов'язку по поверненню суми попередньої оплати за усним договором у відповідача настав 29.01.18р. ( 15.01.18р. день надсилання позивачем відповідачу претензій про повернення суму попередньої оплати + 10 днів встановлених позивачем відповідачу у претензій на повернення попередньої оплати +3 дні нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень), а з позовом позивач звернувся 08.02.18р. Таким чином, є не обґрунтованим нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат за вищезазначений період; а тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як не обґрунтованих. Одночасно з цих же підстав, суд не вбачає достатньо правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 396, 21 грн. - 3% річних за період з 19.08.17р. по 28.01.18р. (оскільки обов'язок по поверненню попередньої оплати за договором у відповідача настав 29.01.18р.); внаслідок здійсненого судом перерахунку розміру 3% річних (в межах періоду нарахування 3% річних , зазначеного позивачем у позовній заяві ) за період з 29.01.18р. по 07.02.18р. її розмір склав 21, 04 грн. та сама ця сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача.

На час прийняття рішення у справі відповідач доказів поставки на адресу позивача товару , або доказів сплати ( повернення ) на користь позивача передплати не надав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст.655 ЦК України ). Відповідно до ст.663 цього кодексу продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк , встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України передбачено , що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ч.2 ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст.693 ЦК України : якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки відповідач , який одержав від позивача суму попередньої оплати товару, у 10 денний строк від пред'явлення цієї вимоги не поставив на адресу позивача товар та не повернув кошти, то позивач обґрунтовано вимагає від нього повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене , суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 25 603, 10 грн. – основної заборгованості та 21, 04 грн. – 3% річних ; в задоволенні іншої частини позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити з вищенаведених підстав.

Відповідно до приписів п. 4.1. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.13р. №7, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача; такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2,13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 178, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-М» ( 49126, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд.2, копус «Е» 7, офіс 505; код ЄДРПОУ 41025985) на користь позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Пріоритет» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15 А; код ЄДРПОУ 38943513): 25 603, 10 грн. – заборгованості за договором , 21, 04 грн. - 3% річних та 1 454, 29 грн. - витрат на сплату судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 25.04.2018р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя Васильєв О.Ю.