Рішення

від 16.04.2018 по справі 906/27/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/27/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реілтранс" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельтех 2000" (м.Коростень)

про стягнення 160648,18 грн.

В судовому засіданні 03.04.2018 оголошувалася перерва до 11:00год. 16.04.2018.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 160648,18грн.

В процесі розгляду справи судом було встановлено, що до вказаної суми позивачем, крім 120288,80грн основного боргу, 19575,77грн пені та 8783,61грн інфляційних нарахувань було помилково включено 12000,00 грн. витрат на правову допомогу.

За вказаного, вірна сума позову становить 148648,18 грн., з яких 120288,80грн основного боргу, 19575,77грн пені та 8783,61грн інфляційних нарахувань.

03.04.2018 від представника позивача на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення по справі.

12.04.2018 на адресу суду повернулася копія ухвали від 03.04.2018, що направлялась на адресу відповідача. Згідно поштової довідки, причина повернення: "за закінченням встановленого строку зберігання".

16.04.2018 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій він вказує про неможливість прибути в судове засідання, у зв'язку із перебуванням на лікарняному, та просить здійснювати розгляд справи без його участі. Згідно вказаної заяви, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх у повному обсязі.

В судове засідання 16.04.2018 представники сторін не з'явились. Про причини неявки представник позивача вказав у заяві від 16.04.2018. Відповідач про причини ненаправлення свого представника суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Оскільки всі ухвали суду направлялись на юридичну адресу відповідача і частина з них, зокрема ухвала про відкриття провадження у справі від 16.01.2018 та ухвала про відкладення підготовчого провадження від 13.02.2018, були отримані відповідачем, вказане свідчить про обізнаність останнього про розгляд даної справи судом.

Враховуючи, що явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а надання письмового відзиву, відповідно до вимог ст. 42 ГПК України, є правом відповідача, а не його обов'язком, тому неявка представника відповідача та неподання відзиву на позовну заяву, не перешкоджає розгляду справи. Розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

29 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реілтранс" (експедитор/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ельтех 2000" (замовник/відповідач) було укладено договір № 55/ПВ від 29.03.2017 про транспортно-експедиторське обслуговування перевезень вантажів залізничним транспортом (далі – Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, цей Договір укладений в цілях організації експедитором транспортно-експедиторського обслуговування вантажів замовника при перевезенні внутрішніх вантажів по території України відповідно до правил перевезень вантажів.

Згідно п.2.2.6. Договору, замовник зобов'язався оплачувати вартість послуг експедитора, погоджених в Додатках до даного Договору, а також відшкодовувати усі непередбачені платежі і збори, які виникли в процесі виконання перевезення вантажів замовника і списані з рахунків експедитора РЦП УЗ, ЕТехПД доріг, ТЛЦ та іншими транспортними організаціями, виключно у випадку попереднього погодження таких витрат з замовником.

Відповідно до п.3.1. Договору, сторони погоджують ставку на перевезення конкретного вантажу шляхом підписання додатків до цього Договору або шляхом надання Експедитором Замовникові попереднього розрахунку провізних платежів.

За п. 3.2. Договору,           під вартістю організації ТЕО вантажів Замовника сторони цього Договору розуміють увесь комплекс витрат, необхідних для організації перевезення вантажів: залізничний тариф, додаткові збори і плати, транспортно-експедиційне обслуговування вантажів і (за потреби) інші послуги.

Відповідно до п.3.3. Договору, сума коштів, пов'язана з організацією перевезення вантажів замовника і перерахована на поточний рахунок експедитора, є власністю замовника і використовується експедитором для проведення взаєморозрахунків з транспортними і іншими організаціями за перевезення вантажів замовника (за вирахуванням винагороди Експедитора). Замовник здійснює 100% передплату за послуги Експедитора, вказані в пункті 3.2, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора протягом 3-х банківських днів з моменту виставляння Експедитором рахунку. За угодою сторін можливий інший порядок розрахунків, який додатково уточнюється в додатку до Договору.

Пунктом 3.4. Договору, сторони обумовили, що за підсумками місяця сторони, на підставі відвантажувальної інформації, підписують Акт звіряння і Акт прийому-передачі робіт (зроблених послуг).

Згідно п. 3.7 Договору, станційні витрати замовник зобов'язався сплатити експедиторові протягом 10 календарних днів на підставі виставленого замовником рахунку.

Відповідно до п.4.9 Договору, за затримку платежів по фактично наданим експедитором послугам більш ніж на 10 календарних днів, замовник сплачує експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з 11 дня, але не більше за несплачену суму.

Сторонами було підписано додаток № 1 до Договору від 29.10.2017, в якому погоджено розрахункові ставки відповідно до маршруту. Також обумовлено, що ставки не включають: станційні витрати (подача-прибирання вагонів, оплата за користування вагонами, пломбування вагонів, штраф за невиконання планів відвантаження вагонів та інших зборів та платежів, митні формальності та витрати, оформлення дозвільної документації (сертифікатів, фінансових гарантій і т.н.), оплати простоїв, штрафів, охорону, страхування вантажа, а також інших витрат, які можуть виникнути на шляху прямування і не узгоджені в даному Додатку.

Крім того, у вказаному додатку сторони погодили, що клієнт зобов'язується оплатити всі додаткові збори, стягнені .Дорогою з Експедитора, згідно з окремо виставленими рахунками.

Тобто, сторонами погоджено оплату послуг, як на підставі підписаних ними актів, так і на підставі окремо виставлених рахунків.

Зсилаючись на підписаний сторонами акт надання послуг № 402 від 30.04.2017 (а.с. 16), позивач вказує, що надав відповідачу послуги з транспортного експедирування, згідно Договору на суму 120288,80грн, однак відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків на вказану суму не виконав.

Не проведення розрахунків за надані послуги стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Також позивачем заявлено до стягнення 19575,77грн пені та 8783,61грн інфляційних нарахувань за період з 11.05.2017 по 27.12.2017.

При цьому позивач просить стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги в розмірі 20000,00 грн та 2915,00 грн витрат на пальне.

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, відзиву на позовну заяву не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема з договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Підписаним сторонами та засвідченим їх печатками актом про надання послуг № 402 від 30.04.2017 (а.с. 16) підтверджено, що на підставі Договору, позивачем було надано відповідачу наступні послуги: компенсація залізничного тарифу та винагорода експедитору на загальну суму 120288,80 грн.

При цьому до матеріалів справи додано окремий рахунок на оплату №1105 від 12.04.2017 на суму 24641,60 грн "за транспортно-експедиторські послуги" та виписку по рахунку позивача (а.с. 64,65), з яких вбачається, що згідно вказаного рахунку відповідачем було проведено оплату "за ж/д послуги" на вказану в останньому суму. Вказане відповідає умовам Договору та додатку №1 до нього.

Доказів здійснення відповідачем розрахунків за послуги, зазначені в акті про надання послуг № 402 від 30.04.2017 матеріали справи не містять.

Отже, вимога позивача про стягнення 120288,80 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 19575,77грн пені та 8783,61грн інфляційних нарахувань, слід зазначити наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як уже зазначалося, відповідно до п.4.9 Договору, за затримку платежів по фактично наданим експедитором послугам більш ніж на 10 календарних днів, замовник сплачує експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з 11 дня, але не більше за несплачену суму.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, як зазначено у п.2.5 постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми пені, суд встановив, що позивачем не враховано вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України та здійснено нарахування пені понад встановлений шестимісячний строк.

Згідно здійсненого судом розрахунку в межах шестимісячного строку для нарахування пені - за період з 11.05.2017 по 11.11.2017, обґрунтовано заявлена сума пені складає 15396,97грн. У стягненні 4178,80 грн пені слід відмовити.

За ч. 2 ст. 625ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що він є обґрунтованим та вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8783,61 грнінфляційних підлягають задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами статтей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 120288,80 грн основного боргу, 8783,61 грн інфляційних та 15396,97 грн пені. Водночас 4178,80 грн пені заявлено до стягнення безпідставно.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги в розмірі 20000,00 грн та 2915,00 грн витрат на пальне, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На обгрунтування заявленого розміру витрат у даній справі у розмірі 2915,00 грн подано копію договору № б/н про надання правової допомоги від 22.12.2017, укладеного позивачем з Адвокатським бюро "Миланич та Партнери", акт наданих послуг з правової допомоги, копію рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, копію ордеру на надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, банківські виписки з рахунку Адвокатського бюро "Миланич та Партнери" про сплату ТОВ "Реілтранс" за правову допомогу 20000,00грн. Мотивуючи необхідність стягнення з відповідача 2915,00 грн витрат на пальне, позивач зсилається на пп.5 п.3.1 договору № б/н про надання правової допомоги від 22.12.2017, згідно якого замовник зобов'язаний оплачувати витрати виконавця, необхідні для для виконання його обов'язків за цим Договором. Як доказ фактично понесених витрат на пальне надано фіскальні чеки АЗС (а.с.56, 63).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено уст.126 ГПК України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п. 269).

Аналогічний висновок міститься в Постанові ВГСУ № 914/434/17 від 22.11.2017.

Отже, оцінивши заявлені до стягнення витрати, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що справа не потребувала значних затрат часу, відповідачем не заперечувалися позовні вимоги, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, а також взявши до уваги суму позову та суму задоволених позовних вимог, суд вважає справедливим призначити позивачеві 14500,00грн компенсації витрат на правову допомогу адвоката.

Заявлені позивачем суми витрат на пальне суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки належного обґрунтування їх необхідного розміру матеріали справи не містять. До того ж явка в засідання суду судом обов'язковою не визнавалась, а також, відповідно до ст. 197 ГПК України, позивач мав право заявити клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Вказані витрати суд не розцінює як необхідні для виконання обов'язків за договором № б/н про надання правової допомоги від 22.12.2017.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню на суму 144469,38 грн, з яких 120288,80 грн основного боргу, 8783,61 грн інфляційних та 15396,97 грн пені. У стягненні 4178,80 грн пені суд відмовляє.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З відповідача також підлягає стягненню 14500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельтех 2000" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Жовтнева, буд. 68, ід. код 39515301)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Реілтранс" (02160, м. Київ, Дніпропетровський р-н, проспект Возз'єднання, буд. 7-А, офіс 310, ід. код 39486852)

- 120288,80 грн основного боргу;

- 8783,61 грн інфляційних;

- 15396,97 грн пені;

- 2167,04 грн судового збору;

- 14500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У стягненні 4178,80 грн пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.04.18

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1- у справу;

2-3- сторонам ( рек. з пов.).