Рішення

від 11.04.2018 по справі 910/17874/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2018Справа № 910/17874/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна", місто Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край Логістик", місто Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група", місто Київ

2. Фізична особа - підприємець Плюта Олександр Олександрович, місто Сміла Черкаської області

про стягнення 868 053,81 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Край Логістик", місто

Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна", місто Київ

про стягнення 423 080,46 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи (за первісним позовом):

від позивача: Степанченко Д.А. за довіреністю від 19.12.2017;

від відповідача: Малиновська А.Б. за довіреністю від 25.10.2017;

Кобко Р.В. - керівник;

від третьої особи-1 : не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юнілівер Україна (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Край Логістик (далі - відповідач) про стягнення 868 053,81 грн., з яких 809 249, 26 грн. вартість знищеного вантажу та 58 804, 55 грн. - вартість витрат на утилізацію товару непридатного для подальшої реалізації.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором щодо забезпечення збереження вантажу, внаслідок чого парфумерну та косметичну продукцію, що перевозилась, було пошкоджено. За таких обставин, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти на розрахункових рахунках відповідача у межах розміру позовних вимог, а саме 868 053, 81 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17874/17, її розгляд призначено на 08.11.2017 року.

02.11.2017 року через Відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що позивачем не доведено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором та протиправної поведінки відповідача, а пошкодження вантажу сталося поза його волею. Також, відповідач вказує на те, що згідно з п. 6.1. Договору, ст. 924 ЦК України та ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, за пошкодження вантажу повинен відповідати залучений ним перевізник - Фізична особа - підприємець Плюта О.О., якщо він не доведе свою невинуватість.

Крім цього, відповідає вважає, що позивачем належним чином не доведено розмір заявлених до стягнення збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, а також не надано доказів на підтвердження ступеню пошкодження вантажу.

В судовому засіданні 08.11.2017 року представником відповідача подано заяву про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Фізичну особу - підприємця Плюту Олександра Олександровича.

В подальшому, в судовому засіданні 08.11.2017 року представником позивача було подано заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фізичну особу - підприємця Плюту Олександра Олександровича.

В судовому засіданні 08.11.2017 року суд відклав розгляд вищевказаних клопотань позивача та відповідача до встановлення фактичних обставин справи та оголосив перерву до 15.11.2017 року.

В судовому засіданні 15.11.2017 року судом розглянуто подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Фізичну особу - підприємця Плюту Олександра Олександровича, та вирішено відмовити в його задоволенні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Юнілівер про вжиття заходів до забезпечення позову залишено без задоволення, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група та Фізичну особу - підприємця Плюту Олександра Олександровича, розгляд справи відкладено на 04.12.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2017 продовжено строк розгляду спору у справі № 910/17874/17 на п ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 20.12.2017 року.

Проте, 20.12.2017 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2017 вирішено здійснювати розгляд справи №910/17874/17 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі № 910/17874/17 призначено на 17.01.2018 року.

11.01.2018 року до господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Край Логістик до Товариства з обмеженою відповідальністю Юнілівер Україна про стягнення 391 603,83 грн., з яких 368 420,00 грн. основного боргу, 18 014,06 грн. пені, 3 210,24 грн. інфляційних втрат та 1 959,53 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги відповідач вказує на те, що на підставі Договору № EXP-11 від 03.04.2017 він надав позивачу транспортно-експедиційні послуги, які позивачем в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заявлена до стягнення сума боргу та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Край Логістик залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2018 підготовче засідання відкладено на 12.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2018 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Край Логістик до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/17874/17 за правилами загального позовного провадження, розгляд зустрічного позову призначено разом з первісним у підготовчому засіданні на 12.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2018 року продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/17874/17 на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 14.03.2018 року, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням відповідача витребувані додаткові докази у справі.

В підготовчому засіданні 14.03.2018 року представником відповідача подано заяву про збільшення розміру зустрічних позовних вимог, відповідно до змісту якої відповідач просить суд стягнути з позивача заборгованість за надані транспортно-експедиційні послуги в сумі 368 420,00 грн., пеню за несвоєчасну оплату транспортно-експедиційних послуг в розмірі 38 472,07 грн., інфляційні втрати в розмірі 12 287,45 грн., 3% річних в сумі 3 900,94 грн.

Крім цього, відповідач просить суд стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 7 636,06 грн. та витрати професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/17874/17 до судового розгляду по суті на 26.03.2018 року.

В судовому засіданні 26.03.2018 року оголошувалась перерва до 11.04.2018 року.

В судове засідання 11.04.2018 року представники третіх осіб не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 11.04.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2017 року між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Експедитор) було укладено Договір транспортного експедирування № ЕХР-11 (далі - Договір), відповідно до пункту 2.1. якого Експедитор зобов'язується надавати Клієнту послуги з організації перевезень вантажів Клієнта, оформлення документів, необхідних для здійснення таких перевезень, а також інші транспортно-експедиційні послуги відповідно до заявки Клієнта як особисто, так і шляхом залучення третіх осіб.

Надання послуг буде здійснюватись відповідно до умов цього Договору, Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ), митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ЄУРП), а також діючими нормативними актами України, що регулюють порядок перевезення вантажів транспортом і надання експедиційних послуг (пункт 2.2. Договору).

За умовами пункту 3.1. Договору послуги надаються на підставі даного Договору та Заявки, в якій визначаються характеристики вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів, вартість послуг, інструкція з кріплення, умови перевезення та ін. умови. Заявка є невід'ємною частиною цього Договору. Клієнт надає Експедитору Заявки в електронній формі - за допомогою електронної пошти на адресу (и) електронної пошти, узгоджені сторонами в п. 12.19. Договору. Заявки є обов'язковими для виконання Експедитором.

Згідно з поданою позивачем Заявкою № 18 від 20.06.2017 та на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної № CRM-959331, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу - 6 236 коробок парфумерних та косметичних засобів з міста Екатеринбургу (Російська федерація) до Київської області (Україна) автомобілем з причепом, реєстраційні номери: СА0443АК, СА9042ХХ відповідно.

На підставі пункту 2.1. Договору для виконання Заявки Експедитор залучив третю особу - Фізичну особу - підприємця Плюту Олександра Олександровича (далі - ФОП Плюта О.О.), з яким уклав Договір № 398 від 19.06.2017 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні.

Для здійснення перевезення відповідач надав ФОП Плюта О.О. Договір-заявку № 247 від 19.06.2017 на здійснення спірного перевезення.

22.06.2017 року товар було завантажено у місті Екатеринбурзі, проте під час його перевезення 23.06.2017 року на 20 км. автодороги Кропачеве-Месягустово-Ачит трапилась пожежа автомобіля Рено Магнум , реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок якої вказаний автомобіль було знищено та пошкоджено напівпричіп, реєстраційний номер НОМЕР_2, разом з вантажем, що перевозився.

Факт пожежі підтверджується Довідкою № 186 від 28.06.2017, виданою водію ОСОБА_7 Міністерством Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих.

Згідно з Актом експертизи Уральської торгівельно-промислової палати № 0130200053 від 04.07.2017, під час огляду напівпричепа № НОМЕР_2 з продукцією встановлено, що тент відсутній (згорів), дерев'яні дошки по периметру борту частково обгоріли, товар, що перевозився накритий листами картону, під яким проглядається суцільна маса пошкодженого товару та упаковки, а саме: картонна упаковка пошкоджена, частково обгоріла, розмокла з розсипом та пошкодженням вмісту. Індивідуальні флакони (полімерні флакони, туби) з продукцією деформовані, оплавлені, зі слідами горіння (капоті) мають стійкий запах горілого. Усі продукція, що перевозилась, має дефекти від пожежі та її ліквідації. Відповідно до оцінки відділу якості філії ТОВ Юнілівер Україна в м. Єкатеринбурзі, продукція, що пошкоджена в результаті пожежі, визнана непридатною для її подальшої реалізації. Вивантаження товару на склад не здійснювалась, з огляду на сполошне пошкодження вантажу прийнято рішення про його повне знищення.

Таким чином, під час спірного перевезення відповідач в порушення умов 4.1.5. Договору не забезпечив збереження вантажу.

При цьому, заперечення відповідача щодо вищевказаного Акту експертизи суд вважає безпідставними, оскільки така експертиза проводилась за місцем події, а умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено якою саме торговельно-промисловою палатою має здійснюватись експертиза у випадку пошкодження вантажу.

Відповідно до Інвойсу № 3940016573 від 21.06.2017 вартість товару склала 1 870 664,04 російських рублів, вартість знищеного товару у перерахунку на гривні за курсом НБУ станом на 07.07.2017 складає 809 249, 26 грн.

У своїх запереченнях відповідач не погоджується з визначеним розміром збитків з причини невідповідності ваги вантажу за Заявкою та вагою утилізованої продукції за Актом про знешкодження від 11.07.2017, Актом передачі відходів від 07.07.2017 та Актом здачі-приймання робіт (послуг) від 11.07.2017, а саме різницю у 763, 54 кг.

Проте, суд вважає дані доводи відповідача необґрунтованими, оскільки спірний вантаж було знищено внаслідок пожежі, тобто під час процесу горіння вантажу його маса могла змінитись за рахунок згорання пакування та випаровування складових продукції, що перевозилась, а отже різниця зазначеної у заявці та актах ваги є наслідком процесу горіння. При цьому, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору зобов язання з відшкодування вартості пошкодженого вантажу не залежить від ступеня його пошкодження.

Листами № КL-1 від 07.07.2017, № 169 від 31.07.2017, № 187 від 31.08.2017 позивач звертався до відповідача з вимогами про відшкодування завданої шкоди, які відповідачем задоволені не були.

З матеріалів справи вбачається, що спірний вантаж відповідачем було застраховано у ПАТ Страхова компанія Українська страхова група на підставі Договору добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника (експедитора) № 24-2809-16-00003 від 20.10.2016.

26.06.2017 року відповідач звернувся до ПАТ Страхова компанія Українська страхова група з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Крім цього, листом № 676 від 15.08.2017 відповідач звернувся до ПАТ Страхова компанія Українська страхова група з вимогою направити страховий акт з прийнятим рішенням щодо страхового відшкодування.

Також, 12.09.2017 року відповідач звернувся до ПАТ Страхова компанія Українська страхова група з заявою № 980 про виплату страхового відшкодування згідно банківських реквізитів ТОВ Юнілівер Україна .

Листом № 1243 від 17.10.2017 відповідач звернувся до ПАТ Страхова компанія Українська страхова група з вимогою надати страховий акт з прийнятим рішенням щодо виплати страхового відшкодування, зазначивши, що на його думку має місце затягування процесу прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування за вищевказаним страховим випадком.

Листом № 03/5868 від 17.11.2017 ПАТ Страхова компанія Українська страхова група відмовила відповідачу у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що останнім не було вжито заходів недопущення виникнення страхового випадку та залучено до перевезення вантажу транспортний засіб, який не пройшов технічну перевірку відповідно до чинного транспортного законодавства.

Крім того, листом № 973 від 19.07.2017 відповідач звернувся до Фізичної особи - підприємця Плюти Олександра Олександровича з вимогою відшкодувати збитки, що сталися в результаті пожежі під час спірного перевезення, проте вказані вимоги відповідача задоволені не були.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно з приписами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 Цивільного кодексу України).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто, мають бути прямими.

Таким чином, і цивільне, і господарське законодавство передбачає стягнення збитків з порушника в силу закону. Тобто незалежно від того, передбачено таке стягнення умовами договору чи ні. Сторона, чиї права порушено, має право розраховувати на відшкодування збитків на підставі: ст. ст. 16, 623 Цивільного кодексу України; ст.ст. 20, 216, 224 Господарського кодексу України. Як зазначено в ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, один із принципів господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження з цього приводу в договорі. Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України до збитків належать: витрати, здійснені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження майна, а також неотриманні доходи.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Крім того, з аналізу частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов'язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.

Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплено, що України приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2017 № 72/14-612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.

Частина 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) передбачає, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Враховуючи, що даний спір виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач організовував перевезення ввіреного йому позивачем вантажу з території іншої держави на територію України, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди (стаття 3 Конвенції).

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 2.3. Договору для надання послуг Експедитор має право за власний рахунок залучати третіх осіб за умови, що умови договорів, укладених з третіми особами, повністю відповідають умовам цього Договору стосовно будь-яких вимог Клієнта до перевезення вантажів та порядку надання послуг за цим Договором. Експедитор, при цьому, залишається повністю відповідальним перед Клієнтом за дії третіх осіб. Експедитор здійснює взаєморозрахунки з третіми особами самостійно і за свій рахунок.

Пунктом 4.1.5. Договору на Експедитора покладено обов'язок забезпечувати збереження вантажу на всіх етапах перевезення, а також під час навантажувальних і розвантажувальних робіт, в разі, якщо такі вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються Експедитором.

У разі аварії, втрати або псування вантажу при перевезенні або виконанні навантажувальних і розвантажувальних робіт Експедитор зобов'язаний негайно сповістити Клієнта про заподіяний збиток і відшкодувати Клієнту завдані збитки. Порядок і процедура визначення розміру збитків встановлюється Порядком розгляду та відшкодування претензій у випадках пошкодження, недостачі і втрати вантажу в процесі транспортування (додаток № 1 до Договору) (пункт 4.1.7. Договору).

Відповідно до пункту 4.2.1. Договору Експедитор має право залучати третіх осіб для виконання своїх обов'язків за цим Договором від свого імені і за свій рахунок. При цьому, треті особи зобов'язані виконувати умови даного Договору, а відповідальність за виконання Договору лежить на Експедиторі.

Експедитор несе відповідальність за збереження вантажу протягом його транспортування, в тому числі, якщо транспортування здійснюється третіми особами, залученими Експедитором для виконання умов Договору, до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу (пункт 6.1. Договору).

Додатком № 1 до Договору "Порядок розгляду і відшкодування претензій у випадках пошкодження, недостачі або втрати вантажу в процесі транспортування" (далі - Порядок) передбачено, що Експедитор несе повну відповідальність перед Клієнтом за забезпечення схоронності і належної якості вантажів та дотримання умов перевезення (в т.ч. температурного режиму) з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі вантажоодержувачу. Експедитор несе відповідальність за збереження вантажу протягом його транспортування, в тому числі, якщо транспортування здійснюється третіми особами, залученими Експедитором для виконання умов Договору.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що у разі пошкодження вантажу або його втрати Експедитор відшкодовує Клієнту вартість пошкодженого (втраченого) вантажу. Під вартістю вантажу при перевезеннях усередині України сторони розуміють вартість вантажу, зазначену в супровідних і відвантажувальних документах, при міжнародних перевезеннях під вартістю вантажу сторони розуміють вартість вантажу зазначену в супровідних і відвантажувальних документах, яка збільшена на суму платежів, сплачених під час митного оформлення вантажу відповідно до імпортної митної декларації. Також компенсації може підлягати вартість перевезення вантажу повністю в разі втрати всього вантажу і пропорційно - в разі часткової втрати.

Заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування 809 249,26 грн. збитків є обґрунтованими, документально підтвердженими і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

При цьому, у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Дослідивши заперечення відповідача, викладені у запереченнях проти первісних позовних вимог, суд вважає їх безпідставними та до уваги не приймає, оскільки вони суперечать матеріалам справи та не спростовують зазначених вище висновків суду.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 58 804, 55 грн. витрат на утилізацію непридатного для подальшої реалізації товару, суд зазначає наступне.

Як стверджує позивач, оскільки вся продукція, що перевозилась, стала непридатною для її подальшої реалізації, вона була утилізована, про що свідчить Угода № 1 до Договору поставки товарів № S/3-2003 від 03.07.2017, а також Акт № 2951323470 прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей для утилізації від 03.07.2017 року.

Для здійснення утилізаційних робіт ТОВ Юнілівер Русь звернулось до ТОВ Інтер . Факт виконання робіт з утилізації парфумерної та косметичної продукції непридатної для подальшої реалізації загальною вагою 19 200 кг. підтверджується Актом передачі відходів від 07.07.2017 та Актом про знешкодження від 11.07.2017 року.

За результатами виконання робіт з утилізації парфумерної та косметичної продукції непридатної для подальшої реалізації ТОВ Інтер було виставлено рахунок-фактуру № 270 від 11.07.2017, відповідно до якого вартість знищення складає 135 936 російських рублів, що за курсом НБУ станом на 07.07.2017 складає 58 804,55 грн.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Наразі, позивачем не надажно жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ним були понесені реальні збитки у розмірі вартості витрат на утилізацію вантажу в сумі 58 804,55 грн., який було пошкоджено під час спірного перевезення, а також доказів на підтвердження наявності причинного зв язку між діями відповідача та завданими збитками.

З огляду на вищевикладене, заявлені позовні вимоги в цій частині суд вважає необгрунтованими та відмовляє в їх задоволенні.

Що стосується зустрічних позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані транспортно-експедиційні послуги в сумі 368 420,00 грн., пені в сумі 38 472,07 грн., інфляційних втрат в сумі 12 287,45 грн., 3% річних в сумі 3 900,94 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події

Згідно з пунктом 5.1. Договору розмір плати Експедитору за цим Договором встановлюється в Тарифному Додатку, який є невід'ємною частиною Договору.

Експедитор зобов'язаний виконати в повному обсязі в установленому порядку і в зазначений термін взяті на себе зобов'язання за умовами цього Договору, за ціною, зазначеною в Тарифному Додатку, навіть якщо його витрати в порівняні із запланованими збільшилися (пункт 5.2. Договору).

Згідно з пунктом 5.3. Договору оплата послуг здійснюється Клієнтом протягом 90 календарних днів з дати, зазначеної в рахунку Експедитора виписаного на підставі Акту наданих послуг. Оплата може бути проведена тільки після отримання від Експедитора оригіналів наступних документів: рахунок, Акт приймання-передачі наданих послуг, підтвердження Заявки, яке завірено мокрою печаткою та належним чином оформленої податкової накладної згідно податкового законодавства України.

Водночас, відповідачем не надано суду належних доказів направлення позивачу в повному обсязі оригіналів документів, встановлених пунктом 5.3. Договору, як і не надано Актів приймання-передачі наданих послуг, на підставі яких позивачу для оплати були виставлені рахунки № НОМЕР_6 від 22.06.2017 на суму 24 480,00 грн., № НОМЕР_7 від 27.06.2017 на суму 29 300,00 грн., № НОМЕР_8 від 04.07.2017 на суму 29 300,00 грн., № НОМЕР_9 від 08.07.2017 на суму 29 300,00 грн., № НОМЕР_10 від 17.08.2017 на суму 45 200,00 грн., № НОМЕР_11 від 22.08.2017 на суму 24 100,00 грн.

Таким чином, суд вважає зустрічні позовні вимоги передчасними з огляду на ненадання відповідачем належних та допустимих доказів виникнення у позивача зобов"язання з оплати наданих послуг, у зв"язку з чим відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1, частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката за зустрічним позовом покладаються на відповідача.

Що стосується заявлених позивачем у попередньому розрахунку судових витрат вимог в частині стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 16 547,00 грн. на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом з тим, позивачем у передбаченому процесуальним законом порядку не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у зв'язку з даним судом спором ним були понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 16 547,00 грн., у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу у стягненні зазначених витрат з відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Юнілівер Україна задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Край Логістик (03062, місто Київ, вулиця Чистяківська, будинок 2, офіс 315; код ЄДРПОУ 39117060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юнілівер Україна (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27-Т, літера А; код ЄДРПОУ 25641220) вартість знищеного вантажу у розмірі 809 249 (вісімсот дев'ять тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 26 коп. та 12 138 (дванадцять тисяч сто тридцять вісім) грн. 74 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Край Логістик відмовити повністю.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.04.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова