Рішення

від 19.04.2018 по справі 487/280/18

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/280/18

Провадження № 2/487/1005/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2018 року Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Біцюка А.В., за участю секретаря Попович В.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки (54020, м. Миколаїв, вул. Дунаєва, 39, код ЄДРПОУ 02007093 ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

18.01.2018 року до Заводського районного суду міста Миколаєва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки, в якому посилаючись на незаконне його звільнення з роботи під час проходження ним строкової військової служби, просив поновити його на роботі у відповідача, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути 5000 гривень моральної шкоди.

Сторони в судове засідання не викликалися. Розгляд справи здійснювався за наявними у справі матеріалами.

01.03.2018 року головним лікарем Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки Миколаївської обласної ради було подано відзив на позовну заяву, в якому він заявлені позовні вимоги не визнав та заперечив проти них з наступних підстав. Позивача було звільнено за частиною 3 статті 36 КЗпП України, дефініція якої визначає підставою припинення трудового договору призов працівника на військову службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України. Тобто, пільги, передбачені ч.3 статті 119 КЗпП України поширюються на працівників, призваних на військову службу виключно під час дії особливого періоду. За змістом норм Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Оскільки позивача було призвано на строкову військову службу не під час дії особливого періоду, гарантії визначені в ч.3 ст. 119 КЗпП України на нього не розповсюджуються. Таким чином, наказ Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки від 13.10.2017 року за № 230-к про припинення трудового договору на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України відповідає чинному законодавству і є цілком законним. За такого, просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Дослідивши докази у справі та з`ясувавши позиції сторін судом встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

На підставі наказу головного лікаря Обласної стоматологічної поліклініки Миколаївської облдержадміністрації № 326-К від 04.12.2014 року, ОСОБА_1 було прийнято на роботу, на посаду зубного техніка, до зуботехнічної лабораторії Обласної стоматологічної поліклініки Миколаївської облдержадміністрації.

У жовтні 2017 року Веселиніським районним військовим комісаріатом Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_1 було призвано для проходження строкової військової служби.

18.10.2017 року позивач прибув до військової частини НОМЕР_1 для проходження строкової військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 та був зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 № 274 с/ч від 18.10.2017 року.

Наказом головного лікаря Обласної стоматологічної поліклініки Миколаївської облдержадміністрації № 230-к від 13.10.2017 року, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі ч.3 ст. 36 КЗпП України в зв`язку з призивом на строкову військову службу.

Позивач вважає, що його звільнення незаконне, прийнято з порушенням норм ст. 119 КЗпП України, оскільки за ним повинно було бути збережено місце роботи, тому просить суд поновити його на роботі, сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, та стягнути з відповідача моральну шкоду.

Відповідно до ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2017 року №274 с/ч, ОСОБА_1 було прийнято на строкову військову службу.

Відповідач в запереченнях зазначає, що для надання гарантій, передбачених ч.3 ст. 119 КЗпП України, громадянам України, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, необхідна наявність особливого періоду. Останній особливий період закінчився із закінченням часу дії шостої хвилі мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 14.01.2015 року. Оскільки позивача було призвано на строкову військову службу не під час дії особливого періоду, гарантії визначені в ч.3 ст. 119 КЗпП України на нього не розповсюджуються.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Оскільки позивача призвано на строкову військову службу і даний вид військової служби передбачений в переліку, що міститься в ч.3 ст. 119 КЗпП України, то на позивача поширюються закріплені в даній нормі гарантії на протягом строкової військової служби позивача.

Вирішуючи питання про те, чи був призваний позивач протягом дії особливого періоду, суд враховує процитовані вище норми що визначають суть особливого періоду та початок його перебігу, проте не визначають закінчення такого періоду.

Згідно листа Начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта Артеменка А.М. від 21.12.2017 року за №321/8065, питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17 березня 2014 року.

А тому висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням вказаних в законі визначень особливого стану, мобілізації, демобілізації та змісту указів Президента України, який уповноважений оголошувати такі стани, а також уповноважений своїми указами вводити в дію відповідні рішення Ради Національної безпеки та оборони України.

При цьому, суд визнає загальновідомим факт ведення військових дій на території України до теперішнього часу, у зв`язку з чим особливий період, про який йде мова в ч.3ст. 119 КЗпП України, закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, а тому відсутні підстави вважати, що призов позивача на строкову військову службу є призовом у мирний час. Більш того, військові дії не закінчені, а тому відбудовні дії, які вказані у законодавчому визначенні особливого періоду як кінцевий етап особливого періоду, ще навіть не починались.

Враховуючи те, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду і до того ж законом не визначено чіткого порядку його припинення, а в Україні такий період розпочався 18.03.2014року за Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014 і триває по даний час, тому суд приходить до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з його призовом на строкову військову службу.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодекс, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих кодексом випадках.

Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вказаним нормам, відповідачем не доведено законність звільнення позивача з посади, оскільки звільнення з роботи особи, яка проходить строкову військову службу, відбулося саме в особливий період.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність звільнення позивача із займаної посади.

Відповідно до положень ч.1 ст.13 ЦПК України, Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, позивача звільнено всупереч положень закону без достатніх на те підстав, тому позовні вимоги про його поновлення на роботі є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки позивач не заявляв позовних вимог про скасування наказу про його звільнення, то захист його порушених прав, з урахуванням принципу диспозитивності, слід здійснити шляхом поновлення позивача на роботі з 17 жовтня 2017 року - наступного робочого дня за днем звільнення.

Частиною 4 ч.1 ст. 263 ЦК України встановлено, що Перебіг позовної давності зупиняється: 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Враховуючи, що згідно встановлених судом обставин позивач з часу звільнення і до часу звернення до суду перебував у складі Збройних Сил України під час мобілізації, яка передбачає переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу, суд приходить до висновку, що з урахуванням положень ч.4 ч.1 ст. 263 ЦК України, перебіг строку звернення до суду був зупинений, а за такого він не пропустив місячний строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України поновлення позивача на роботі є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з 17.10.2017 року по день ухвалення судом рішення 20.04.2018 року, що становить 129 робочих днів. При цьому розмір середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами. Згідно пунктів 2, 5 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату від 29.03.2018 року, наданої відповідачем, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 148,84 грн., а компенсація середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, становить 19200,36грн. (148,84грн. х 129 днів).

Отже, з відповідача на користь позивач підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2017 року по 20.04.2018 року (включно) у розмірі 19200,36 грн., який визначений без відрахування обов`язкових платежів та зборів.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн., суд приходить до наступних висновків.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди слід враховувати характер неправомірних дій відповідача, його поведінку після невиплати заробітної плати, тривалість порушення прав позивача, як наслідок порушення нормального ритму життя, нормальних життєвих зв`язків, тяжкість вимушених змін, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 3 ст.23 ЦК України передбачено, що Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Враховуючи, що позивач після звільнення проходив строкову військову службу, внаслідок чого в нього була відсутня потреба працевлаштовуватись, шукати джерела доходу, а зміна ритму життя вдбулась внаслідок призиву до Збройних Сил України, суд відповідно до положень ч.3 ст.23 ЦК України вважає, що задоволення позову буде достатньою моральною компенсацією позивачу в данному випадку, а за такого в задоволенні позову в цій частині позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1762,00 грн., оскільки відповідачем у справі є юридична особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 81, 89, 141, 259, 273, 274-279, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки (код ЄДРПОУ 02007093) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді зубного техніка зуботехнічної лабораторії Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки з 17 жовтня 2017 року.

Стягнути з Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2017 року по 20.04.2018 року (включно) у розмірі 19200 (дев`ятнадцять тисяч двісті) гривень 36 коп., який визначений без відрахування обов`язкових платежів та зборів.

ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у Миколаївській обласній стоматологічній поліклініці на посаді зубного техніка зуботехнічної лабораторії з 17 жовтня 2017 року.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Стягнути з Миколаївської обласної стоматологічної поліклініки в дохід держави судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту безпосередньо до Апеляційного суду Миколаївської області

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 25.04.2018 року.

Суддя Біцюк А. В.