Рішення

від 30.03.2018 по справі 183/4458/17

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4458/17

№ 2/183/576/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Новомосковської районної державної нотаріальної контори про:

визнання за ОСОБА_1 права засновника Фермерського господарства ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ 21897721, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 11 березня 1992 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 12091200000000410) в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3, померлого 09 січня 2015 року.

встановив:

позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 січня 2015 року помер батько позивача - ОСОБА_3. Заповіту батько не залишив. Єдиними його спадкоємцями за законом були позивач з сестрою - ОСОБА_4. Однак, не бажаючи отримувати спадщину, сестра відмовилась від неї на користь позивача. В зв'язку з чим, позивачем отримано у спадщину частину спадкового майна батька про що нотаріусом видано відповідні свідоцтва. Однак, звернувшись до нотаріальної контори задля отримання свідоцтва про право на спадщину на фермерське господарство та його майно, засновником якого був батько позивача, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з тим, що відповідно до п. 4.15 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Крім того, нотаріусу надано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий 14 жовтня 1992 року Новомосковськом районною радою на ім'я ОСОБА_3. Статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, що не передбачає набуття права власності на земельну ділянку особою, на ім'я якої виданий зазначений акт, та не дає можливості видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки земельна ділянка не належить спадкодавцеві. В зв'язку з чим, для вирішення питання щодо спадкування, нотаріус рекомендувала звернутись до суду. Вказує, що за життя його батько був засновником фермерського господарства ОСОБА_2 (скорочена назва - ФГ ОСОБА_2М.), яке розташоване в смт. Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області. Для організації фермерського господарства батьку 14 жовтня 1992 року було надано у довічне успадковуване володіння 41,1 гектарів землі, яка знаходиться на території Губиниської селищної ради, про що було видано державний акт. В зв'язку з чим, батько всі ці роки керував фермерським господарством та працював на наданій йому землі. Після смерті батька позивач вирішив продовжити діяльність господарства, тим більше, що на даний час він є єдиним його спадкоємцем. Однак не має можливості займатися господарством, адже не може здійснити державну реєстрацію зміни засновника фермерського господарства, що в свою чергу унеможливлює набуття ним прав засновника господарства. Посилаючись на ст.19, ч.1 ст.23, п.4 ст.35 Закону України Про фермерське господарство , ст.ст. 191, 317, 391, 392, 1216, 1218, 1299 ЦК України, ст. 92 Земельного кодексу України, ст.ст.63, 66 Господарського кодексу України просить позов задовольнити.

Позивач надав суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, розглянувши справу за його відсутності.

Представник відповідача надав суду відзив, згідно з яким не заперечив проти позову та просив про розгляд справи у відсутність представника.

Третя особа надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Не заперечила проти позову.

Судом 23 січня 2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_2, отриману судом 02 березня 2018 року.

Позовна заява у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

У зв'язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено таке.

Матеріали справи свідчать, що 11 березня 1992 року за № 12091200000000410 Новомосковською РДА Дніпропетровської області проведено державну реєстрацію Фермерського господарства ОСОБА_2, присвоєно ідентифікаційний код 21897721, місцезнаходження особи: смт. Губиниха, Новомосковський район, Дніпропетровська область. Керівником юридичної особи вказано ОСОБА_2. /а.с.13, 14/. Засновником юридичної особи вказано ОСОБА_2 /а.с.15-17/.

11 березня 1992 року Рішенням Виконавчого комітету Новомосковської РДА затверджено статут ФГ ОСОБА_2, відповідно до якого засновником та керівником господарства є ОСОБА_3 /а.с.18-21/.

09 січня 2015 року ОСОБА_3 помер /а.с.7/. На момент смерті, згідно з довідкою Виконавчого комітету Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1297 від 18 травня 2015 року проживав один. За довідкою Виконавчого комітету Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1298 від 18 травня 2015 року заповіту ОСОБА_3 за життя у виконавчому комітеті не складав.

З матеріалів отриманої судом копії спадкової справи та з наданих доказів вбачається, що спадкоємцями першої черги спадкування за законом після ОСОБА_3 є ОСОБА_1, який 01 липня 2015 року подав заяву про прийняття спадщини та ОСОБА_4, яка 01 липня 2015 року подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1

06 червня 2016 року нотаріусом видано позивачу свідоцтво про право на спадщину на майно, належне померлому - земельні ділянки, кадастрові номери 1223255600:03:001:0058, 1223255600:03:001:0059, 1223255600:03:001:0060.

07 вересня 2017 року листом нотаріуса № 1804/02-14 позивача повідомлено, що у відповідності до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Згідно ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, державна реєстрація права на земельну ділянку проводиться на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку. Відповідно до п.4.15 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Представником наданий державний акт б/н на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий 14 жовтня 1992 року Новомосковською районною радою Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_3. Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, що не передбачає набуття права власності на земельну ділянку особою, на ім'я якої виданий зазначений акт, та не дає можливості видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки земельна ділянка не належить спадкодавцеві. Для вирішення питання щодо спадкування необхідно звернутись до суду.

Таким чином вбачається наявність спору щодо права фізичних осіб успадкувати право засновника фермерського господарства.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Статтею 63 Господарського Кодексу України встановлені види та організаційні форми підприємств в Україні, в тому числі - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

У відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

У відповідності до ст. 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

В той же час, у відповідності до ст. 23 Закону України Про фермерське господарство , що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

П. 4 ст. 35 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено перелік осіб, які можуть набувати права постійного користування земельними ділянками.

Тобто, після успадкування фермерського господарства, спадкоємцям необхідно буде переоформити у відповідності до вимог законодавства право на земельні ділянки, які посвідчені відповідними державними актами на право постійного користування, виданими на ім'я засновників фермерського господарства.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Ч.1 ст.1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині (ч.1 ст.1259 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1261, 1264 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Ст.1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ч.1 ст.1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (ст.1278 ЦК України).

Таким чином, з урахуванням відсутності доказів подання заяви про прийняття спадщини іншими спадкоємцями, відмовою іншого спадкоємця за законом від прийняття спадщини на користь позивача, своєчасного подання заяви про прийняття спадщини позивачем, як спадкоємцем за законом, наявності підтвердженого належними, допустимими та достатніми доказами, наданими позивачем та отриманими судом права засновника ФГ ОСОБА_3 у спадкодавця на момент його смерті, того, що неможливістю отримання свідоцтва про право на спадщину в частині права засновника порушуються спадкові права позивача суд приходить до переконання, що аргументи позивача обґрунтовані та до позивача, як до єдиного спадкоємця засновника фермерського господарства, який висловив бажання продовжити діяльність господарства, повинне перейти право засновника зазначеного господарства. Таким чином наявні всі підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстрованого: ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП НОМЕР_1) до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 16, смт. Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 04338457), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Новомосковської районної державної нотаріальної контори (місцезнаходження: пл. Героїв, 1, м. Новомосковськ Дніпропетровської області; ЄДРПОУ 05466105) - задовольнити .

Визнати за ОСОБА_1 право засновника Фермерського господарства ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ 21897721, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 11 березня 1992 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 12091200000000410, місцезнаходження: смт. Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області, 51250) в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3, померлого 09 січня 2015 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.О. Парфьонов