Рішення

від 24.04.2018 по справі 910/487/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.04.2018Справа №  910/487/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/487/18 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до            Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська техноторгівельна компанія"  про          стягнення 10 525,92 грн. без повідомлення учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк” подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська техноторгівельна компанія” про стягнення заборгованості 10     525,92 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного між позивачем та відповідачем договору банківського обслуговування №б/н від 04.02.2014 року останній не виконав свого обов'язку в частині сплати грошових коштів за користування кредитними коштами,  в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 10 525,92 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 судом постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалу Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відміткою канцелярії на звороті такої ухвали. Позивач копію ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2018  отримав 16.03.2018, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи. Згідно із частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. До матеріалів справи долучено конверт з ухвалою суду, який було повернуто на адресу суду з відміткою пошти “за даною адресою організація не знаходиться”. Зі змісту пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали. Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. Єдиний державний реєстр судових рішень – це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України. На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, надавши оцінку всім аргументам позивача, Господарський суд міста Києва ВСТАНОВИВ: Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська техноторгівельна компанія" 04.02.2014 року підписано заяву про відкриття поточного рахунку, на підставі якої відповідач приєднався до “Умов та правил надання банківських послуг” та тарифів Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", що розміщені на Інтернет-сайті http://privatbank.ua, які складають договір банківського обслуговування б/н від 04.02.2014 р. За умовами вищевказаного договору, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” зобов'язалось встановити кредитний ліміт на поточний рахунок № 26007053123397 та здійснювати його обслуговування в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms – повідомлення або інших), що визначено  і врегульовано “Умовами та правилами надання банківських послуг”. Відповідно до п. 3.2.1.1.16. умов та правил надання банківських послуг при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до “Умов і правил надання банківських послуг” (або у формі “Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки” або у формі авторизації кредитної угоди в системі клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформації, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/ або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, якій належить уповноваженій особі клієнта з правом “першого підпису”. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі. Відповідно до п. 3.2.1.1.1. умов кредитний ліміт на поточних рахунках надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір  або в письмовій формі, або через встановленні засоби електронного зв'язку банка та клієнта. Згідно з п. 3.2.1.1.3. умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди. Як вбачається з матеріалів справи, кредитні кошти у розмірі 10 000, 00 грн. були зараховані на поточний рахунок № 26007053123397, що підтверджується випискою з особового банківського рахунку відповідача, яка міститься в матеріалах справи. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач відзначає, що відповідачем порушено зобов'язання за договором б/н від 04.02.2014 р. в частині повернення кредитних коштів у сумі  1 120, 00 грн., у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” просить стягнути заборгованість у судовому порядку. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини. Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Тож, виходячи з вищенаведеного, внаслідок укладання договору банківського обслуговування, у вигляді заяви на відкриття рахунку б/н від 04.02.2014 р. між сторонами виникли цивільні права та обов'язки. Проаналізувавши зміст договору б/н від 04.02.2014 р., а також положення цивільного законодавства України суд дійшов висновку, що цивільні відносини між сторонами за своїми правовими ознаками фактично є кредитним договором, особливості укладання та виконання яких, регулюються нормами ст.ст. 1049-1054 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у  такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу положень ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням),         то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому. За приписами ст.ст. 525,  526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України. Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом. За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань. У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За правилами ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів наявності об'єктивним причин неможливості виконання договірних зобов'язань не надав. Тож, приймаючи до уваги, що за приписами Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів надання кредитних коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська техноторгівельна компанія" та недоведеність відповідачем їх повернення, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі  1 120, 00 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у сумі 2 142,44 грн. та 3 455, 36 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом. Приймаючи до уваги положення п. п. 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3. а також виходячи із наявної у матеріалах справи виписки з банківського рахунку відповідача суд дійшов про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками у сумі 2 142,44 грн. та 3 455, 36  грн. заборгованості по комісії за користування кредитом. Відповідно до розділу 3.2.1.5 умов у разі порушення клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. У разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приймаючи до уваги, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань за договором б/н від 28.08.2013 р., приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування правових наслідків, встановлених нормами ст.ст. 549 Цивільного кодексу України та умовами вказаного договору. Згідно розрахунку позивача розмір пені становить 3 808,12 грн. Розрахунок позивача перевірено судом та встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства України. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню. За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача. Керуючись статтями 86, 129, 178, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1.     Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська техноторгівельна компанія" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 36697823) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 1 120 (одну тисячу сто двадцять) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 2 142 (дві тисячі сто сорок дві) грн. 44 коп. заборгованості зі сплати процентів за користуванням кредитом, 3 808 (три тисячі вісімсот вісім) грн. 12 коп. пені, 3  455 (три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 36 коп.  заборгованості по комісії за користуванням кредиту та 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. судового збору. 3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.            Повне судове рішення складено 24.04.2018 року. Суддя                                                                                                                                    О.В. Мандриченко