Рішення

від 18.04.2018 по справі 910/2834/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18.04.2018Справа №  910/2834/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Архібуд”    до                     Товариства з обмеженою відповідальністю “ПБП БУДСТАНДАРТ” про                    стягнення 343    174, 37 грн.   За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Архібуд" (далі – позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБП Будстандарт" (далі – відповідач) про стягнення 343 174,37 грн. Ухвалою суду від 15.03.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Архібуд" залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків - 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, але не пізніше 23.03.2018. 23.03.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Архібуд" надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 15.03.2018. Ухвалою суду від 29.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи №910/2834/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.04.2018 та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Представник відповідача в судове засідання призначене 18.04.2018 не з'явився, причин неявки суд не повідомив. Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено. Станом на 18.04.2018 будь яких клопотань щодо відкладення розгляду справи на іншу дату від відповідача через канцелярію господарського суду не надходило. В судове засідання, призначене на 18.04.2018 з'явився представник позивача, надав пояснення щодо всіх необхідних дій, передбачених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України. Представник позивача зазначив суду, про те, що заяв і клопотань не має і те, що ним вчинені всі необхідні дії, вчинення яких передбачене Господарським процесуальним кодексом України у підготовчому провадженні, в зв'язку з чим просив суд розглянути справу по суті. Судом протокольно ухвалено закрити підготовче засідання та розпочати розгляд справи по суті після закриття підготовчого провадження. Представник позивача під час розгляду справи по суті надав суду усні пояснення  у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Згідно з ч. 1, 3     ст. 202  ГПК України     неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Суд відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 29.03.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд.8-Г. Однак, станом на дату розгляду справи у судовому засіданні в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103044541703 із копією ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.03.2018 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення “за закінченням встановленого строку зберігання”. Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в     електронній     формі     не     пізніше наступного дня після їх виготовлення     і     підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на     офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.03.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору  може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 19 травня 2017 року між ТОВ «Архібуд» (далі - Продавець) та ТОВ «ПБП БУДСТАНДАРТ» (далі - Покупець) укладений Договір № 12-МЛ від 19 травня 2017 року. Відповідно до п.1.1. даного Договору «Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця будівельні матеріали (надалі за текстом - «Товар») якість і комплектність якого перевірена Покупцем на момент підписання договору, кількість та вартість товару зазначались у Додатку №1 «Перелік будівельних матеріалів», який є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язався прийняти Товар та своєчасно оплачувати на умовах, які вказані в даному Договорі».» П. 3.1. Договору передбачає, що ціна Товару визначена у Додатку 1 до Договору № 12-МЛ від 19 травня 2017 року є дійсною за умовою виконання п. 5.1. Договору. Відповідно до п. 5.1. Договору, Покупець зобов'язаний перерахувати платіж за Товар на р/р Продавця у розмірі 629 050,76 грн. у термін до 16.06.2017 року включно. Відповідно до Додатку №1 до Договору №12 - МЛ від 19.05.017 року вартість будівельних матеріалів складає 629 050,76 грн. П.4.2. Договору передбачає, що Зобов'язання продавця, щодо передачі Товару виконаними з моменту підписання Акта прийому-передачі Товару. 19 травня 2017 року Сторони, ТОВ «Архібуд» та ТОВ «ПБП Будстандарт» уклали Акт прийому-передачі до Договору № 12-МЛ купівлі-продажу будівельних матеріалів, відповідно до якого, Продавець передав, а Покупець прийняв будівельні матеріали відповідно до переліку. Відповідно до П. 1 Акту, у покупця претензій до Продавця що до кількості, якості, комплексності Товару не має. Таким чином, судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що свої зобов'язання стосовно поставки Товару зазначеного у Додатку №1 до Договору № 12-МЛ від 19 травня 2017 р. ТОВ «Архібуд» виконало в повному обсязі. З матеріалів справи вбачається, що загальна вартість поставленого Товару склала 629 050 грн. 76 коп. П. 5.1. Договору передбачає оплату за поставку товару у термін до 16.06.2017 року включно. За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на 26.02.2018 року ТОВ «ПБП БУДСТАНДАРТ» відповідно Договору № 12-МЛ від 19 травня 2017 року сплачено 360 490,76 грн., відповідно сума заборгованості залишилась у розмірі 268 560.00 грн. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Архібуд» листом № 35 від 22.06.2017 року, Листом №45 від 14.09.2017 року та листом № 56 від 21.11.2017р. були надіслані листи на адресу ТОВ «ПБП Будстандарт» з проханням оплатити заборгованість, яка виникла за Договором. Однак, за твердженням позивача, станом на дату звернення до суду із вказаним позовом, позивачем досі не отримано кошти за поставлений товар. Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором № 12-МЛ від 19 травня 2017 року, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем на суму 268 560.00 грн. За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 1  ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються  Цивільним кодексом України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір № 12-МЛ від 19 травня 2017 року як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором купівлі - продажу, який підпадає під правове регулювання норм статті 655 Цивільного кодексу України. Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до  ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пунктів 5.1 та 4.2 Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав. Доказів оплати відповідачем заборгованості у розмірі 268 560.00 грн., яку заявлено позивачем до стягнення, матеріали справи не містять. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Як вбачається із матеріалів справи, загальна вартість поставленого Товару відповідачу склала 629 050 грн. 76 коп., а сума не сплаченої заборгованості становить 268 560.00 грн.  Відповідач жодним чином не заперечив наявність у нього заборгованості перед позивачем. За висновками суду, на час розгляду спору в господарському суді відповідачем за позовом не заперечено факт отримання товару за спірним договором № 12-МЛ від 19 травня 2017 року на загальну суму 629 050 грн. 76 коп., а також те, що сума не сплаченої заборгованості становить 268 560.00 грн., не надано доказів повної оплати на суму розмірі 629 050 грн. 76 коп., окрім того всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 268 560.00 грн.  Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за спірним договором № 12-МЛ від 19 травня 2017 року у розмірі 268 560.00 грн. підлягає задоволенню. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 50  511,35 грн. – пені. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до пункту 6.3. Договору, за прострочення оплати за Товар, Покупець на вимогу Продавця сплачує Продавцю пеню у розмірі 1% від вартості предмету Договору встановленого п.1.1. Судом встановлено, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором настав 16 червня, тому відповідно, суд приходить до висновку, що позивачем вірно нараховуються штрафні санкції відповідачу починаючи з 17 червня 2017 року. Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 18 474,30 грн. та три проценти річних в сумі 5 628,72 грн. за період з 17.06.2017 року по 26.02.2018 року. Відповідно до положень  ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України  передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача позовом в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, інфляційного збільшення суми боргу та трьох процентів річних і встановив, що суми відповідають вимогам законодавства, зокрема розраховані з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 50  511,35 грн. – пені, інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 18 474,30 грн. та трьох процентів річних в сумі 5 628,72 грн. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 50  511,35 грн. – пені, інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 18 474,30 грн. та трьох процентів річних в сумі 5 628,72 грн. за прострочення грошового зобов'язання за період з 17.06.2017 року по 26.02.2018 року за Договором № 12-МЛ від 19 травня 2017 року, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Архібуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБП БУДСТАНДАРТ" про стягнення 343 174,37 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1.          Позов задовольнити повністю. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБП БУДСТАНДАРТ" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд.8-Г; ідентифікаційний код: 40161406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Архібуд" (01023, м. Київ, вул. Первомайського, буд. 11; ідентифікаційний код: 31454273) суму заборгованості за договором № 12-МЛ від 19 травня 2017 року у розмірі 268  560 грн. 00 коп., пеню в сумі - 50  511 грн. 35 коп., інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 18 474 грн. 30 коп. та трьох процентів річних в сумі 5 628 грн. 72 коп. та 5 166 грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору. 3.           Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання (підписання) повного тексту  рішення: 26.04.2018 року. Суддя                                                                                М.О. Лиськов