Рішення

від 25.04.2018 по справі 911/297/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 911/297/18

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НК ЕНЕРГОГРУП"

до приватного підприємства "ДАВОС - ОЙЛ - СЕРВІС"

про стягнення заборгованості,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність №3 від 12.02.2018 року);

ОСОБА_2 (довіреність №3 від 12.02.2018 року);

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2018 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "НК ЕНЕРГОГРУП" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "ДАВОС - ОЙЛ - СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 130 033,45 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів №23/05/17 від 23.05.2017 року, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.

Відповідач товар, переданий позивачем, не оплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 111 721,80 грн. основного боргу, 11 172,18 грн. штрафу, 4 967,78 грн. пені, 495,86 грн. трьох процентів річних, 1 675,83 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Ухвалою суду від 13.02.2018 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "НК ЕНЕРГОГРУП" залишено без руху, на підставі п, п. 2, 10 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

01 березня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви та долучення витребуваних ухвалою суду документів.

Ухвалою суду від 05.03.2018 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 04 квітня 2018 року.

04 квітня 2018 року в засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 04.04.2018 року розгляд справи відкладено на 25 квітня 2018 року.

19 квітня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог від 22.03.2018 року, просив суд стягнути з приватного підприємства "ДАВОС - ОЙЛ - СЕРВІС" (далі - відповідач) 70 000,00 грн. основного боргу, штраф у сумі 11 172,18 грн., пеню у сумі 7 505,74 грн., три проценти річних у сумі 731,63 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 2 696,41 грн., а також заяву від 17.04.2018 року, просив суд стягнути з відповідача 46 688,35 грн. основного боргу, штраф у сумі 11 172,18 грн., пеню у сумі 8 831,87 грн., три проценти річних у сумі 848,64 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 496,07 грн., всього 71 037,11 грн.

25 квітня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав додаткові пояснення щодо заявлених позовних вимог від 24.04.2018 року та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.

25 квітня 2018 року в судовому засіданні представники позивача заяву про зменшення розміру позовних вимог підтримали, просили суд позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

23 травня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "НК ЕНЕРГОГРУП" (далі - позивач) та приватним підприємством "ДАВОС - ОЙЛ - СЕРВІС" (далі - відповідач) був укладений договір поставки нафтопродуктів №23/05/17 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу у власність нафтопродукти (далі - товар), а відповідач прийняти та оплатити товар.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України встановлено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з п. 2.1 договору, відповідач зобов'язаний надіслати письмову заявку позивачу.

Відповідно до п. 2.2 договору, товар поставляється погодженими партіями відповідно до письмової заявки, яку надає відповідач позивачу, та у відповідності із рахунком - фактурою на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін.

Ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування (ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.1 договору, загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару відповідачем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається позивачем в рахунках - фактурах та накладних документах.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що відповідач зобов'язується оплатити повну вартість партії в розмірі 100% (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунках - фактурах наданих позивачем, до дати бажаного відвантаження товару.

Згідно з п. 4.4 договору, датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок позивача. Відповідач зобов'язаний повідомити позивача про здійснення платежу в день платежу, після перерахування грошових коштів відповідачем, з додатком копії платіжного доручення та/або інших документів. При цьому передбачені в цьому пункті договору платіжні документи повинні містити посилання на призначення платежу, номер рахунку позивача на оплату, найменування товару, номер та дату договору, номер і дату додатку до договору.

Відповідно до п. 4.5 договору, за бажанням однієї із сторін сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків. Кожна із сторін зобов'язується протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від другої сторони договору акту звірки взаєморозрахунків, підписати його і направити іншій стороні, або протягом того ж терміну направити свої мотивовані зауваження до акту звірки взаєморозрахунків.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що у тому разі, якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору в порядку, визначеному законодавством України.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію від 17.01.2018 року, видаткову накладну №РН-0001464 від 21.12.2017 року, рахунок - фактуру №СФ-001500 від 21.12.2017 року та акт звірки взаєморозрахунків за 21.12.2017 року - 17.01.2018 року, з вимогою оплатити заборгованість.

Відповідач відповіді на претензію від 17.01.2018 року не надав, проте повернув позивачу підписаний акт звірки взаєморозрахунків за 21.12.2017 року - 17.01.2018 року.

Так, відповідач фактично визнав факт існування своєї заборгованості за відповідний період.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 111 721,80 грн. основного боргу.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 46 688,35 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 8 831,87 грн.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даною угодою, сторони несуть повну матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 5.8 договору, у разі прострочення відповідачем строків оплати за товар, відповідач додатково сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за рахунком, за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості з:

22.12.2017 року - 25.01.2018 року, суму боргу в розмірі 111 721,80 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,5% (рішення НБУ від 14.12.2017 року №793-рш), складає 3 106,78 грн.;

26.01.2018 року - 13.02.2018 року, суму боргу в розмірі 111 721,80 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 16,0% (рішення НБУ від 25.01.2018 року №43-рш), складає 2 151,78 грн.;

14.02.2018 року - 18.02.2018 року, суму боргу в розмірі 111 721,80 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 16,0% (рішення НБУ від 25.01.2018 року №43-рш), складає 489,74 грн.;

19.02.2018 року - 01.03.2018 року, суму боргу в розмірі 70 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 16,0% (рішення НБУ від 25.01.2018 року №43-рш), складає 675,07 грн.;

02.03.2018 року - 03.04.2018 року, суму боргу в розмірі 70 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,0% (рішення НБУ від 01.03.2018 року №133-рш), складає 1 861,00 грн.;

04.04.2018 року - 11.04.2018 року, суму боргу в розмірі 46 688,35 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,0% (рішення НБУ від 01.03.2018 року №133-рш), складає 347,92 грн.;

12.04.2018 року - 17.04.2018 року, суму боргу в розмірі 46 688,35 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,0% (рішення НБУ від 01.03.2018 року №133-рш), складає 260,94 грн.,

а разом 8 893,23 грн. (за розрахунком суду).

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 8 831,87 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Також позивач просив стягнути з відповідача штраф у сумі 11 172,18 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, штраф застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Пунктом 5.7 договору встановлено, що у разі прострочення відповідачем строків оплати за товар, у випадку якщо сторони узгодили надання відстрочки по оплаті для відповідача, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10% від вартості відвантаженого, але неоплаченого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, суду не подано доказів, що підтверджували б погодження сторонами надання відповідачу відстрочки по оплаті товару.

У зв'язку з вищевикладеним, вимога позивача про стягнення з відповідача 11 172,18 грн. штрафу є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім стягнення штрафу, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 848,64 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 496,07 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд вважає, що три проценти річних, враховуючи період заборгованості:

з 22.12.2017 року до 18.02.2018 року, складає 59 днів, тому три проценти річних від суми 111 721,80 грн. становлять 541,77 грн.;

з 19.02.2018 року до 03.04.2018 року, складає 44 дня, тому три проценти річних від суми 70 000,00 грн. становлять 253,15 грн.;

з 04.04.2018 року до 17.04.2018 року, складає 14 днів, тому три проценти річних від суми 46 688,35 грн. становлять 53,72 грн.,

а разом 848,64 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за січень 2018 року - 101,5% (УК №30 від 13.02.2018 року), лютий 2018 року - 100,9% (УК №49 від 14.03.2018 року), від суми 111 721,80 грн. складає 2 681,32 грн.; за березень 2018 року - 101,1% (УК №70 від 12.04.2018 року), від суми 70 000,00 грн. складає 770,00 грн., а разом 3 451,32 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530, ст. 549, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задоволити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю "НК ЕНЕРГОГРУП" до приватного підприємства "ДАВОС - ОЙЛ - СЕРВІС" про стягнення заборгованості.

Стягнути з приватного підприємства "ДАВОС - ОЙЛ - СЕРВІС" (08700, Київська область, місто Обухів, вулиця Київська, будинок 25, ідентифікаційний код 39436796) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НК ЕНЕРГОГРУП" (04053, місто Київ, Кудрявський узвіз, будинок 7, офіс 122, ідентифікаційний код 39187845) 46 688,35 грн. (сорок шість тисяч шістсот вісімдесят вісім грн. 35 коп.) основного боргу; 8 831,87 грн. (вісім тисяч вісімсот тридцять одну грн. 87 коп.) пені; 848,64 грн. (вісімсот сорок вісім грн. 64 коп.) три проценти річних; 3 451,32 грн. (три тисячі чотириста п'ятдесят одну грн. 32 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 1 642,93 грн. (одну тисячу шістсот сорок дві грн. 93 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 26.04.2018 року.

Суддя С. Грабець