Постанова

від 18.04.2018 по справі 2-5/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-5/12

провадження № 61-2637св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - прокурор Рогатинського району в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України ,

відповідач - ОСОБА_3,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області у складі судді Юсип І. М. від 23 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Беркій О. Ю., Василишин Л. В., від 18 лютого 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2009 року прокурор Рогатинського району в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Державний ощадний банк України ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2006 року між відкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України (далі -

ВАТ Державний ощадний банк України ) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 352, згідно з умовами та правилами якого, останньому надано кредит на придбання товарів довгострокового користування у розмірі

95 000 грн. На забезпечення виконання зобов'язання 20 жовтня 2006 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки на майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1. ОСОБА_3 не виконує зобов'язання за кредитним договором.

Уточнивши позовні вимоги,прокурор Рогатинського району в інтересах держави в особі ПАТ Державний ощадний банк України просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 978,24 грн.

У липні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ПАТ Державний ощадний Банк України , про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.

Позовна заява мотивована тим, щодоговір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1укладено нею під впливом помилки, оскільки наміру відчужувати будинок не мала.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4просила суд визнати договір купівлі-продажу житлового будинку від 18 жовтня 2006 року недійсним.

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ Державний ощадний банк України , треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, щокредитний договір від 19 жовтня 2006 року № 352 не укладав та не отримував кредитних коштів.

Уточнивши позовні вимоги,ОСОБА_3 просив суд визнати кредитний договір від 19 жовтня 2006 року № 352, укладений від його імені з

ВАТ Державний ощадний банк України про отримання кредитних коштів у розмірі 95 000грн, недійсним.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2015 року позов прокурора Рогатинського району в інтересах держави в особі ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2006 року № 352 у розмірі 70 978,24 грн, а саме: заборгованість за кредитним договором - 59 111,66 грн, відсотки - 10 950,33 грн та пеня - 916,25 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5,

ПАТ Державний ощадний Банк України , про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18 жовтня 2006 року, недійсним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ Державний ощадний банк України , треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Задовольняючи позов прокурора Рогатинського району в інтересах держави в особі ПАТ Державний ощадний банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання даного кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 підписав договір іпотеки на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, а також те, що за вказаним кредитним договором здійснювалось погашення коштів. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи договір купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_4 не мала наміру продавати будинок і на це не було її волі. Підписала дану угоду лише на прохання ОСОБА_3 виступити поручителем, зазначених в договорі грошей вона не отримувала, з часу придбання будинку, постійно доглядає його, даний будинок є її та сім'ї єдиним житлом, в будинку проживають неповнолітні онуки.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2015 року в частині задоволення позову прокурора Рогатинського району в інтересах держави в особі ПАТ Державний ощадний банк України та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора Рогатинського району в інтересах держави в особі ПАТ Державний ощадний банк України відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано кредитний договір від 19 жовтня 2006 року № 352, укладений між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_3, недійсним. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурора Рогатинського району в інтересах держави в особі ПАТ Державний ощадний банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором та про задоволення позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, апеляційний суд виходив із того, що згідно з висновками судово-почеркознавчих експертиз підписи на кредитному договорі від 19 жовтня 2006 року № 352 та видатковому касовому ордері від 20 жовтня 2006 року № 5 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Крім того, суду не надано доказів того, що саме ОСОБА_3 було здійснено погашення заборгованості.

У березні 2016 рокуОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення зустрічного позову

ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли висновку про те, що договір купівлі-продажу від 18 жовтня 2006 року,укладений під впливом помилки, проте застосовано положення статей 229, 230 ЦК України, тобто під час ухвалення рішення суди послалися на дві взаємовиключні підстави визнання правочину недійсним. З огляду на викладені ОСОБА_4 фактичні обставини, суди повинні були уточнити з яких підстав ОСОБА_4 вказувала у своїх поясненнях як на помилку, так і на обман з боку ОСОБА_3, однак суди не з'ясували у ОСОБА_4 обставини, якими вона обґрунтовувала свої вимоги.

У березні 2016 рокуПАТ Державний ощадний банк України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу , в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову прокурора про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором залишити без змін та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ Ощадбанк про визнання недійсним кредитного договору.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами в оскаржуваних частинах неповно з'ясовано обставини справи та досліджено надані докази. Крім того, судами залишено поза увагою те, що ОСОБА_3 вже при новому розгляді справи повторно звернувся до банку про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, ПАТ Ощадбанк посилалось на кредитний договір від 19 жовтня 2006 року № 352, укладений між ВАТ Ощадбанк та ОСОБА_3, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 95 000,00 грн, зі сплатою 18 % річних за його користування, терміном на 60 місяців.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 20 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку передано домоволодіння, яке складається з житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, яке належить йому на праві приватної власності.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 січня

2012 року № 09/03-689, проведеної експертом науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС в Івано-Франківській області - рукописний текст дев'яносто п'ять тисяч гривень у видатковому касовому ордері від 20 жовтня 2006 року № 6 виконані не ОСОБА_3

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 17 квітня 2014 року

№ 233, проведеної Львівським НДІ судових експертиз МЮ встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3, які містяться на кредитному договорі

від 19 жовтня 2006 року № 352, укладеному між ОСОБА_3 та філією Рогатинського відділення № 6743 ВАТ Державний ощадний банк України та на видатковому касовому ордері від 20 жовтня 2006 року № 6 виконані однією особою. Встановлено, що дані підписи виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Судами встановлено, що мало місце часткове погашення за вказаним кредитним договором, однак докази про те, що такі здійснювалися ОСОБА_3 не надано.

Частиною третьою статті 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У частині першій цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК.

У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв'язку з невідповідністю його до вимог частин 3 і 5 статті 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, апеляційний суд приймаючи до уваги висновки судово-почеркознавчої експертизи, згідно з якими встановлено, що підписи у зазначеному кредитному договорі виконані не ОСОБА_3, а іншою особою, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору є доведеними та обґрунтованими, а позов прокурора Рогатинського району в інтересах ПАТ Ощадбанк про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Крім того, 18 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Дирдою Н. А. посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Відповідно до положень частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що з часу укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 зареєстрована по АДРЕСА_1 та проживає там разом із неповнолітніми онуками та несе витрати по утриманню зазначеного будинковолодіння, підписала оспорюваний договір на прохання ОСОБА_3 стати поручителем за кредитним зобов'язанням, однак наміру продавати будинок не мала, отже укладений договір купівлі-продажу житлового будинку не був спрямований на реальне настання правових наслідків по відчуженню житлового будинку, та мала місце помилка щодо природи самого правочину, прав та обов'язків сторін, що наступали за наслідками підписання договору купівлі-продажу будинку, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку на підставі частини першої статті 229 ЦК України.

Доводи касаційної скарги щодо підстав закриття провадження у справі в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ПАТ Державний ощадний банк України , про визнання кредитного договору недійсним на підставі частини другої статті 205 ЦПК України 2004 року колегією суддів відхиляються, оскільки для застосування статті 205 ЦПК України 2004 року тотожними вважаються позови, які повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Проте при зверненні ОСОБА_3 з даним позовом є інші обставини, якими позивач обґрунтовував звернення до суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2015 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М.Коротун

В. І.Крат

В. П.Курило