Ухвала

від 27.11.2017 по справі 761/42813/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/42813/17

Провадження № 1-кс/761/27168/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року cлідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання у кримінальному провадженні № 120171001000118 48 за ст. 356 КК України, про арешт майна,

у с т а н о в и в:

До Шевченківського районного суду м.Києва звернувся старший слідчий СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 з погодженим прокурором Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_4 клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 120171001000118 48 за ст.356 КК України на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення №2-а з окремим виходом в будівлі літ. «В», загальною площею: 115,6 кв.м., реєстраційний номер 1189868180000; нежитлове приміщення №1, 2 у групі приміщень №1, літ. «В», загальною площею: 191,7 кв.м., реєстраційний номер 971693080000, нежила будівля павільйон (склад №3), (літ.В), загальною площею 383,5 кв.м., реєстраційний номер 36455778 за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_5 , а також інших збудованих приміщень, кадастровий номер: 8000000000:88:024:0011.

Досудовим розслідуванням встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , здійснюється самовільне будівництво та використовується земельна ділянка не за цільовим призначенням.

Так, земельна ділянка за вказаною адресою використовується на підставі договору оренди від 04.04.2017, відповідно до якого цільове призначення такої ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, яка передана Київською міською радою в оренду ОСОБА_5 . Однак, під час обстеження земельної ділянки з`ясовано, що на ній здійснюється облаштування фундаменту.

Відповідно до Декларації про початок виконання будівельних робіт, замовником яких є ОСОБА_5 , планується реконструкція нежитлових приміщень, однак «ДП Науково-дослдіний і проектний інститут містобудування», зазначену документацію не розробляло.

Крім того, архітектор даного проекту - ОСОБА_6 , у реєстрі атестованих осіб атестаційно архітектурно-будівельної комісії не значиться.

У зв`язку з викладеним, слідчий просив накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин по кримінальному провадженню та збереження речового доказу.

У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи слідчого, дійшов висновку про таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.

Наведена засада гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу.

Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв`язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов`язок.

Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали не дають підстав для встановлення об`єктивних даних, які б підтверджували факт вчинення кримінального правопорушення за ст. 356 КК України.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом вчинення злочину.

Абзацом другим вказаної норми визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

У силу ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, серед іншого, з метою збереження речових доказів.

Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.

З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Слідчий, обґрунтовуючи клопотання, зазначив, що земельна ділянка та об`єкти нерухомого майна підлягає арешту, оскільки випростовуються у протиправній діяльності. Зазначене, на думку ініціатора клопотання, дає підстави вважати, що таке майно містить на собі сліди вчинення кримінального правопорушення за ст. 356 КК України.

Водночас, вирішуючи питання про можливість використання земельної ділянки та об`єктів нерухомого майна як доказу у кримінальному провадженні, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що наведений чинник заслуговує на негативну оцінку через те, що доказом у цьому кримінальному провадженні мають бути речі, що свідчать про факт самовільного вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремими громадянами або підприємством.

Таким чином, накладення арешту на зазначене майно з метою збереження його як речового доказу є не обґрунтованим.

Отже, стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Керуючись вимогами ст. 2, 7, 8, 9, 16, 98, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 8, 9, 16, 131, 170, 173 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання старшого слідчого Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 про накладення у кримінальному провадженні № 120171001000118 48арешту на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення №2-а з окремим виходом в будівлі літ. «В», загальною площею: 115,6 кв.м., реєстраційний номер 1189868180000; нежитлового приміщення №1, 2 в групі приміщень №1, літ. «В», загальною площею: 191,7 кв.м., реєстраційний номер 971693080000, нежила будівля павільйон (склад №3), (літ.В), загальною площею 383,5 кв.м.,реєстраційний номер 36455778 за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_5 , а також інших збудованих приміщень, кадастровий номер: 8000000000:88:024:0011, відмовити.

На ухвалу упродовж п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва.

Слідчий суддя ОСОБА_1