Рішення

від 27.04.2018 по справі 466/7856/16-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/7856/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

секретар с/з Шаповалової Ю.О.

справа 466/7856/16ц

2/466/2633/16

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "Автомаркет", з участю третьої особи ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ :

07.09.2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою, яку уточнив 27.09.2017р., до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "Автомаркет", з участю третьої особи ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, в якій просить постановити рішення, яким застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет ; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) не чинити перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) нежитловими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м.; виселити Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) з належних на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) нежитлових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 31 500 (тридцять одна тисяча п'ятсот) гривень завданих матеріальних збитків та 20 000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди.

В обґрунтування своїх уточнених позовних вимог позивач покликається на те, що між ОСОБА_2, ОСОБА_4 (Орендодавці) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (надалі - Орендар - Відповідач) укладено Договір оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року. Відповідно до п. 1.1. Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року предметом даного договору є строкове платне користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м.

Об'єкт оренди (нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1) належить ОСОБА_2, ОСОБА_4 на праві власності в рівних частках по 1/2, що підтверджується Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 листопада 2012 року зареєстрованим в реєстрі за № 4385 приватним нотаріусом ЛМНО Мельничук О.В., витягом з Державного реєстру правочинів № 12119500 від 14.11.2012 року та Витягом про державну реєстрацію прав № 36457586 від 28.11.2012 року.

Відповідно до п. 5.2 Договору загальний розмір орендної плати за Об'єкт становить 3000,00 грн. на місяць.

Відповідач належним чином сплачував кошти за користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м до кінця грудня 2015. Проте, починаючи з січня 2016 року відповідач не сплачує кошти за користування вказаними нежитловими приміщеннями, договору оренди між ними не укладалось, в добровільному порядку вирішити спір не має можливості, тому вважає за потрібне звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач неодноразово звертався до Відповідача про повернення нежитлових приміщень та компенсацію витрат, проте відповідач надалі користується приміщенням, та не відшкодовує завдані збитки.

5 липня 2016 року на адресу директора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет направлено повідомлення-вимогу про компенсацію витрат за користування нежитловим приміщення та необхідність звільнити приміщення. Вимогу вручено представнику 7 липня 2016 року. Проте відповіді так і не отримано, компенсації орендної плати не здійснено.

Виходячи із вищенаведених обставин справи та норми матеріального права в сукупності, виходячи з того, що Договір оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року є нікчемним, відповідач незаконно користується нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, плати за користування не вносить, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1/2 завдань матеріальних збитків з січня по серпень 2016 року, виходячи з розміру визначеної відповідно до п. 5.2 Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року, згідно якого загальний розмір орендної плати за Об'єкт становить 3000,00 грн. на місяць.

Однак вказує, що з моменту подання позову по сьогоднішній день збільшилась кількість місяців, у яких відповідач незаконно користується приміщеннями, а відповідно платить за користування, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути завданих матеріальних збитків з січня 2016 року по вересень 2017 року. (21 місяць)

Тому загальний розмір матеріальних збитків, завданих ОСОБА_2 з Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет станом на вересень 2017 року становить: (3000 грн.* 21 місяць) /2 = 31 500 грн.

Також внаслідок тривалих та незаконних дій відповідача порушився робочий графік позивача, витрачав багато вільного часу для улагодження конфлікту у добровільному порядку, при підготовці скарг, запитів, до судового процесу, тому позивач вважає необхідне збільшити розмір відшкодування моральної шкоди та просити суд стягнути її розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень).

На підставі вищенаведеного, позивач вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог та просити стягнути суд з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо- комерційна компанія Автомаркет 31 500 гривень завданих матеріальних збитків та 20000 гривень моральної шкоди. Враховуючи вищевикладене, позивач змушена звернутися до суду та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 уточнені позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та уточненні до неї. Просять уточнений позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, директор ТзОВ ВКК Автомаркет Дучаковський С.І. та представник ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечили проти позовних вимог, підтримавши письмові заперечення, долучені до матеріалів справи. Просили відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14.11.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О.В., ОСОБА_2 та ОСОБА_4 купили у ТзОВ Галдан в особі директора Биковської Л.О. нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв.м. (а.с.5,6).

Відтак, вказані приміщення належать ОСОБА_2, ОСОБА_4 на праві власності в рівних частках по 1/2, що підтверджується також витягом з Державного реєстру правочинів № 12119500 від 14.11.2012 року та Витягом про державну реєстрацію прав № 36457586 від 28.11.2012 року (а.с. 7,8).

15 листопада 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 (Орендодавці) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (Орендар) укладено Договір оренди №1 на нежитлове приміщення. Відповідно до п. 1.1. Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року предметом даного договору є строкове платне користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м. (а.с.9-10).

Відповідно до п. 5.2 Договору оренди, загальний розмір орендної плати за Об'єкт становить 3000,00 грн. на місяць.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет належним чином сплачувала кошти за користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м до кінця грудня 2015. Проте, починаючи з січня 2016 року відповідач не сплачує кошти за користування вказаними нежитловими приміщеннями, договору оренди між ними не укладалось. Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача про повернення нежитлових приміщень та компенсацію витрат, проте відповідач надалі користується приміщенням та не відшкодовує завдані збитки.

04 липня 2016 року на адресу директора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет направлено повідомлення-вимогу про компенсацію витрат за користування нежитловим приміщення та необхідність звільнити приміщення (а.с.12). Проте відповіді позивачем так і не отримано, компенсації орендної плати не здійснено.

Крім того, в серпні 2016 року, позивач ОСОБА_2 направила Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет вимогу\претензію про повернення нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м. та відшкодування завданих матеріальних збитків. Однак, відповіді позивачем так і не отримано, компенсації орендної плати не здійснено.

За змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України, право власності передбачає право володіння, користування та розпорядження з боку власника своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно ст. 219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У відповідності до ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає

нотаріальному посвідченню.

Так, відповідно до п. 4.1.,10.2 Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року, строк оренди становить 3 роки з дати приймання Об'єкта за Актом приймання-передачі. Договір набуває чинності в момент, визначений у п. 3.5. та діє до 31 грудня 2015 року. Оскільки строк цього договору становить 3 роки, тому вказаний договір повинен бути нотаріально посвідченим, виходячи із положень ст. 793 ЦК України. Відтак, суд приходить до висновку, що Договір оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року є нікчемним.

У п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Проаналізувавши вищевказані норми закону та оскільки в судовому засіданні встановлено, що Договір оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року є нікчемним, відповідач незаконно користується нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, плати за користування не вносить, перешкоджає позивачу користуватися частиною належного їй на праві власності майна на власний розсуд, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет , зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет не чинити перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м. та виселення Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет з належних на праві власності ОСОБА_2 нежитлових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв.м. слід задовольнити в повному обсязі.

Крім того, з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 необхідно стягнути 1/2 завдань матеріальних збитків з січня 2016 року по вересень 2017 року (21 місяць), виходячи з розміру визначеної відповідно до п. 5.2 Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року, згідно якого загальний розмір орендної плати за Об'єкт становить 3000,00 грн. на місяць. Тому загальний розмір матеріальних збитків, завданих ОСОБА_2 з Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет станом на вересень 2017 року становить: (3000 грн.* 21 місяць) /2 = 31 500 грн.

У відповідності із частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як роз яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав середня , нормально реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Отже, суд визнає факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача ТзОВ Автомаркет , проте сума моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. заявлена позивачем є завищеною.

При визначенні розміру моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2, суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн. співрозмірними із завданою шкодою, їх розмір знайшов своє підтвердження у судовому засіданні. Так, позивачу були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило її нормальний життєвий ритм, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, позов в частині позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача підлягає розмір судових витрат, сплачених позивачем при зверненні з позовною заявою до суду.

У зв'язку з наведеним, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 1102,41 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,247,263,265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - Договору оренди №1 на нежитлове приміщення від 15 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет .

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) не чинити перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) нежитловими приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв.м.

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) з належних на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 31500 (тридцять одна тисяча п'ятсот) гривень завданих матеріальних збитків та 1(одну тисячу) гривень моральної шкоди.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія Автомаркет (ідентифікаційний код: 20834954) в користь позивача ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1102 грн.41 коп.(одна тисяча сто дві грн. 41 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Суддя В. В. Свірідова