Рішення

від 27.04.2018 по справі 908/309/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/14/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2018 Справа № 908/309/18 м. Запоріжжя

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, б.23, офіс 1016)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокава" (69071, м.Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 46,кв. 2)

про стягнення 7200,00 грн. основного боргу за договором №КБР-03/12/14 від 01.12.2014, 1136,41 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 228,47 грн. 3 % річних, 3600, 00 грн. штрафу

Суддя Зінченко Н. Г.

Секретар судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників:

не викликались

26.02.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. б/н від 12.02.2018) Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокава", м.Запоріжжя про стягнення 15 164,88 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором №КБР-03/12/14 від 01.12.2014, з яких 7200,00 грн. сума основного боргу, 1136,41 грн. втрати від інфляції грошових коштів, 228,47 грн. 3 % річних та 6600, 00 грн. - штраф.

Ухвалою господарського суду від 01.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/309/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 27.03.2018.

Ухвалою суду від 27.03.2018, у зв'язку з тим, що сторонами не заявлено про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, в строки передбачені ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд ухвалив подальший розгляд справи проводити в письмовому провадженні.

29.03.2018 на адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, якою посилаючись на ст. 46 ГПК України, позивач зазначає, що у зв'язку із тим, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про сплив строку позовної давності, вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог, в частині стягення штрафу та стягнути з відповідача 7200,00 грн. основного боргу за договором №КБР-03/12/14 від 01.12.2014, 1136,41 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 228,47 грн. 3 % річних, 3600, 00 грн. штрафу.

Згідно ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, що надійшла до суду 29.03.2018, проте як вбачається з поштового штемпелю на конверті подано позивачем 26.03.2018, тобто до початку першого судового засідання, суд дійшов висновку, що заява про зменшення позовних вимог подана позивачем у відповідності до приписів ст. 46 ГПК України, відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін, а тому приймається судом до розгляду.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокава", м.Запоріжжя 7200,00 грн. основного боргу за договором №КБР-03/12/14 від 01.12.2014, 1136,41 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 228,47 грн. 3 % річних, 3600, 00 грн. штрафу.

Заявлені позивачем вимоги, викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230, 231, 232 Господарського кодексу України та договорі №КБР-03/12/14 від 01.12.2014, на підставі яких позивач просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позов задовольнити та стягнути з ТОВ "Автокава" 7200,00 грн. основного боргу за договором №КБР-03/12/14 від 01.12.2014, 1136,41 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 228,47 грн. 3 % річних, 3600, 00 грн. штрафу.

Відповідач на адресу господарського суду Запорізької області 19.03.2018 надіслав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що визнає розмір основного боргу в сумі 7200 грн. та здійснені позивачем нарахування в порядку ст. 625 ЦК України. Що стосується стягнення штрафу, відповідач заперечує дану вимогу позивача, посилаючись на строк позовної давності та зазначає, що позов подано до суду 26.02.2018, тому за період: з 26.04.2016 по 24.02.2017, всього на суму 3300 грн. необхідно застосовувати позовну давність та просить відмовити позивачу в частині стягнення штрафу в розмірі 6600 грн. та застосувати строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення суми штрафу. Крім того, відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності, в якій він зазначає про обставини викладені у відзиві, однак просить відмовити позивачу в частині стягнення штрафу в розмірі 3300 грн. за заявлений період: з 26.04.2016 по 24.02.2017.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше пяти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 27.04.2018.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація Українська ліга авторських і суміжних прав є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011.

01.12.2014 між Приватною організацією Українська ліга авторських і суміжних прав (позивач у справі, УЛАСП за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокава" (відповідач у справі, Користувач за договором) укладений Договір № КБР-03/12/14 (далі - Договір), за умовами якого:

Відповідно до п. 3.1 Договору користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання Творів. Користувач, в свою чергу, зобов'язується виплатити Винагороду (Роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього Договору та Закону.

Пунктом 3.3 Договору сторони визначили, що користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП Винагороду (Роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною Винагороди (Роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який він здійснюється. Не зважаючи на дату укладення Договору, Користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено Договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору. Розмір Винагороди (Роялті) не залежить від кількості Творів, що використовуватимуться Користувачем під час дії Договору та частоти їх використання.

Згідно п. 3.4 Договору користувач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітнім кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані Твори за формою, наведеною у Додатку № 3 до даного Договору.

Пунктом 3.6 Договору сторони узгодили, що якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри (чотири) місяці, то Користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що встановлюється на рівні щомісячного платежу, визначеного цим Договором.

Відповідно до п. 3.7 Договору у разі невиконання або неналежного виконання п. 3.4, 4.2 цього Договору, Користувач зобов'язаний сплатити на користь УЛАСП штраф у розмірі 100% від загального розміру щомісячного платежу, що визначений сторонами у відповідних додатках до цього Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони узгодили Перелік закладів, в яких Користувач здійснює використання Творів, зокрема, таким закладом визначено кафе-бар КОФЕЛАБ , м.Запоріжжя, вул. Миру, буд. 14, прим. 25.

Згідно Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що розмір щомісячного платежу має складати 300,00 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних додатках до Договору, загальний розмір щомісячного платежу з дня набуття чинності Договору становить 300,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 Додатку № 2 до Договору).

Крім того, в пункті 3 Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що виплата платежів проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д.).

У зв'язку з невиконанням умов Договору № КБР-03/12/14 від 01.12.2014, а саме не здійсненням оплати за публічне виконання Творів, за період з січня 2016 по грудень 2017, в розмірі 7200, 00 грн., позивач і звернувся до Господарського суду з відповідним позовом, а також просив стягнути з відповідача 1136,41 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 228,47 грн. 3 % річних, 3600, 00 грн. штрафу.

Проаналізувавши матеріали справи, та подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України Про авторське право і суміжні права (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно ч.2 ст. 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною 3 ст. 426 ЦК України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 4 і 5 ст. 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою ст. 33 Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону встановлено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно ч. 5 ст. 48 Закону визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно п 6.1 Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 6.1 дати, дія Договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії Договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони Користувача є лист з доданим до нього Актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками Сторін. Повідомлення про припинення дії цього Договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (цінним листом), при цьому належним доказом повідомлення є чек відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення (пункт 6.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2017 на адресу позивача від відповідача надійшов лист про розірвання договору за вих. №15-12/17 від 14.12.2017 .

Таким чином, Договір № КБР-03/12/14 від 01.12.2014 на 2018 рік пролонгованим не був та припинив свою дію 31.12.2017.

За встановлених обставин, в спірний період з січня 2016 по грудень 2017, враховуючи положення п. 6.1 Договору Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З урахуванням пунктів 3.1, 3.3 Договору, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 Додатку № 2 до Договору, пункту 1 Додаткової угоди № 1 до Договору, за здійснення використання Творів шляхом їх публічного виконання відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу щомісячну винагороду (роялті) в сумі 300,00 грн. за кожен заклад відповідача щомісячно.

Відповідно до пункту 3.3 Договору відповідач був зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору винагороду (роялті) не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який він здійснюється.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити черговий місячний платіж, зокрема, за січень 2016 року не пізніше, ніж 27.12.2015 року включно, за лютий 2016 року не пізніше, ніж 27.01.2016 включно і так далі за інші спірні чергові місячні платежі.

Відповідач свої зобов'язання за договором № КБР-03/12/14 від 01.12.2014 належним чином не виконав, виплату винагороди (роялті) відповідно за січня 2016 по грудень 2017 року в сумі 7200, 00 грн. не сплатив, чим порушив умови договору.

Докази здійснення відповідачем оплати винагороди (роялті) за вказані періоди в матеріалах справи відсутні.

Відповідач позовні вимоги про стягнення 7200,00 грн. основного боргу за договором №КБР-03/12/14 від 01.12.2014 визнав, про що повідомив у відзиві, який надійшов на адресу суду 19.03.2018.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідачем подано відзив про визнання позову частині позовних вимог про стягнення суми 72000, 00 грн. основного боргу, який підписано директором ТОВ "Автокава" - Є.В. Симоненко, не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому суд дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем у зв'язку з чим постановляє рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми 72000, 00 грн. основного боргу за договором № КБР-03/12/14 від 01.12.2014.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 1136,41 грн. втрат від інфляції грошових коштів, з грудня 2015 2016 по грудень 2017 та 228,47 грн. 3 % річних, за період з 27.12.2015 по 31.12.2017.

Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок 3% річних позивачем виконаний не вірно, оскільки він містить арифметичні помилки, у зв'язку з чим стягненню підлягає 3% в розмірі 228, 27 грн., за період з 27.12.2015 по 31.12.2017. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Розрахунок втрат від інфляції грошових коштів судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів позивачем виконаний не вірно, з огляду на таке.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін ).

На підставі вищевикладених норм чинного законодавства, стягненню з відповідача підлягає 1 050, 57 грн. втрат від інфляції грошових коштів, за період з січня 2016 по грудень 2017. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат судом відмовляється в задоволенні позову.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3600, 00 грн. штрафу, за період з 24.02.2017 по 27.01.2018 (період простроченого платежу з листопада 2016 р. по жовтень 2017), в зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3.6 Договору сторони погодили, що якщо Користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри (чотири) місяці, то Користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу.

Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору стосовно строків оплати винагороди (роялті). При цьому оплата щомісячних платежів була прострочена на строк, більший ніж 4 місяці. За таких обставин, враховуючи положення пункту п. 3.6 Договору, вимоги позивача про стягнення 36000, 00 штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, за період (без урахування заяви про зменшення позовних вимог) з 26.04.2016 по 24.02.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно ж до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність. Згідно положень коментованої статті до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Як вже зазначалось, відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Згідно зі ст. 253 ЦК України початок перебігу строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Статтею 264 ЦК України передбачені випадки переривання перебігу позовної давності. Так, ч. 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Зі змісту зазначеної норми слідує, що у випадку пред'явлення позову до боржника позовна давність переривається у день такого звернення до суду, і перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після подачі позову до суду. При цьому, законодавець не пов'язує нове відрахування строку позовної давності з дати прийняття рішення у справі та набранням ним законної сили.

Відповідач вважає, що слід застосовувати позовну давність з 26.04.2016 по 24.02.2017, тобто з урахування заяви про зменшення позовних вимог (штраф нараховано за період з 24.02.2017 по 27.01.2018), спірним є період на дату виникнення обов'язку зі сплати штрафу - 24.02.2017 (за період простроченого платежу - листопад 2016 року).

Як вбачається з матеріалів справи, позов надійшов до господарського суду Запорізької області 26.02.2018, проте позивач звернувся до суду з даним позовом 20.02.2018 (згідно поштового штемпелю на конверті), тобто позивач має право ставити питання про стягнення на його користь з відповідача штрафу за попередній рік до дня подання позову з 20.02.2017.

Отже, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо нарахування штрафу за період простроченого платежу - листопад 2016 року (оскільки дата виникнення обов'язку зі сплати штрафу - 24.02.2017) в сумі 300 грн.

Таким чином, заява про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 130 ГПК України, суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України, судового збору в розмірі 881,00 грн., що складає 50 відсотків судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 190 від 12.02.2018, у зв'язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 874, 77 грн., покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокава", м.Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокава" (69071, м.Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 46,кв. 2, код ЄДРПОУ 39138185) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, б.23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233) 7200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 1 050 (одну тисячу п'ятдесят) грн. 57 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 228 (двісті двадцять вісім) грн. 27 коп. 3% річних, 3600 (три тисячі шістсот) грн. 00 коп. штрафу, та 874 (вісімсот сімдесят чотири) грн. 77 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Судовий збір в розмірі 881,00 грн. повернути позивачу з Державного бюджету України, у зв'язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.

Рішення підписано "27" квітня 2018р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.