Рішення

від 19.04.2018 по справі 910/1089/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.04.2018Справа № 910/1089/18 За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Арован"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних

послуг

про стягнення 282097,64 грн

Суддя Усатенко І.В.

секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники учасників сторін:

від позивача - Зарубіна Т.М.

від відповідача - Іващенко О.В.

від третьої особи - не з'явились

В судовому засіданні 19.04.2018 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Арован" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 282097,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року, проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф встановлений постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", яка була скасована з моменту її прийняття, в зв'язку з чим позивачем було надмірно сплачено грошові кошти у сумі 282097,64 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 06.02.2018 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.02.2018 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 06.02.2018 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено слухання на 26.03.2018 та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Через канцелярію суду 23.03.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, оскільки, кінцеве рішення у справі № 826/15733/15 не прийнято так як ухвалою Вищого адміністративного суду від 25.07.2016 порушено касаційне провадження у справі № 826/15733/15. Крім того, відповідач вказує, що позивачем не зазначено правову підставу позову, оскільки, надміру сплачені кошти мають повертатись згідно ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті.

Ухвалою суду від 26.03.2018 продовжено відповідачу строк визначений ухвалою суду від 19.02.2018 та прийняти поданий ним 23.03.2018 відзив з додатками.

В судове засідання 26.03.2018 представники третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 26.03.2018 оголошено перерву до 19.04.2018.

Через канцелярію суду 26.03.2018 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено які тарифи на теплову енергію діяв з 2014 по 2017 роки з посиланням на відповідні постанови НКРЕКП. На думку третьої особи факт скасування постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 рішенням суду у справі № 826/15733/15 не має значення для вирішення даного спору. Третя особа просила врахувати свої пояснення при вирішенні спору.

10.04.2018 через канцелярію суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення щодо підстав скасування постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 судом.

Через канцелярію суду 10.04.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що постанова у справі № 826/15733/15 від 06.07.2016 набрала законної сили, а постанова НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 була визнана нечинною з моменту її прийняття. До відповіді на відзив долучені додаткові документи.

18.04.2018 через канцелярію суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що частина платіжних доручень про оплату теплової енергії не може бути врахована в даній справі, оскільки, підтверджує оплату вартості теплової енергії за інший період. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем при здійснені розрахунку за період з 01.04.2015 по травень 2016 року включено зайвий місяць травень 2016 року.

В судове засідання 19.04.2018 представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином. Однак, до матеріалів справи долучено правову позицію третьої особи, а тому суд не вбачає перешкод у розгляді справи за відсутності представника третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити повністю, крім того позивач просив стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5250,00 грн.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у позові відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.03.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго") (постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Арован" (споживач) був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240171. Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.1. Договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією (далі Правила), нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

У відповідності до положень пункту 2.2. Договору постачальник, зокрема, зобов'язався: безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку № 1; щомісячно оформляти для споживача величину факти спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць); платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звірки розрахунків та податкові накладні по кожній отриманій на свій розрахунковий рахунок сумі; сповіщати споживача в 5-денний термін про зміну тарифів на теплову енергію.

Пунктом 2.3.5 договору споживач зокрема зобов'язується забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.

Споживач має право перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію згідно з умовами договору ( п. 2.5.2 договору).

Згідно з пунктами 4.1. та 4.3. Договору визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2006 та вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Відповідно до пункту 4.9. Договору останній припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Арбітражним судом; ліквідації однієї із сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

На виконання умов договору відповідачем виготовлено та поставлено, а позивачем прийнято теплову енергію у період з квітня 2015 по травень 2016 за наступними актами приймання-передавання товарної продукції, а саме: № 04/2015-240171 за квітень 2015 року на суму 47766,67 грн., № 05/2015-240171 за травень 2015 року на суму 25684,00 грн., № 06/2015-240171 за червень 2015 року на суму 1108,93 грн, № 07/2015-240171 за липень 2015 року на суму 14339,70 грн, № 08/2015-240171 за серпень 2015 року на суму 8039,39 грн, № 09/2015-240171 за вересень 2015 року на суму 9529,79 грн, № 10/2015-240171 за жовтень 2015 року на суму 34249,57 грн., № 11/2015-240171 за листопад 2015 року на суму 64249,43 грн., № 12/2015-240171 за грудень 2015 року на суму 89038,32 грн., № 1/2016-240171 за січень 2016 року на суму 128035,12 грн., № 2/2016-240171 за лютий 2016 року на суму 126717,42 грн, № 3/2016-240171 за березень 2016 року на суму 33676,22 грн, № 4/2016-240171 за квітень 2016 року на суму 39994,81 грн, № 5/2016-240171 за травень 2016 року на суму 20523,18 грн. Загальна вартість спожитої позивачем теплової енергії за період з квітня 2015 по травень 2016 згідно наданих до матеріалів справи актів складає 642952,55 грн з урахуванням ПДВ.

При цьому, з наявних у матеріалах справи актів приймання-передавання товарної продукції та облікових карток, вбачається, що позивачем було спожито теплової енергії у квітні 2015 року в розмірі 84,9 Гкал, у травні 2015 року в розмірі 40,3 Гкал, у червні 2015 року в розмірі 1,74 Гкал, у липні 2015 року у розмірі 22,5 Гкал, у серпні 2015 року у розмірі 12,61436 Гкал, у вересні 2015 року у розмірі 14,9529 Гкал, у жовтні 2015 року в розмірі 53,74 Гкал, у листопаді 2015 року в розмірі 100,81188 Гкал, у грудні 2015 року в розмірі 139,70739 Гкал, у січні 2016 року в розмірі 200,89612 Гкал, у лютому 2016 року в розмірі 198,82856 Гкал, у березні 2016 року в розмірі 52,84038 Гкал, у квітні 2016 року в розмірі 62,75468 Гкал, у травні 2016 року у розмірі 32,20231 Гкал.. Загальна кількість спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 року по травень 2016 року становить 1018,788578 Гкал, що підтверджено матеріалами справи та визнано сторонами.

З даних актів та облікових карток вбачається, що нарахування вартості теплової енергії було здійснено за тарифами, встановленими постановами Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2014 № 465 та від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а саме у розмірі 295,17 грн за 1 Гкал та 531,10 грн. за 1 Гкал.

У відповідності до ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" (редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, крім систем з теплоелектроцентралями, ТЕС, АЕС, іншими когенераційними установками та установками, що використовують нетрадиційні або поновлювані джерела енергії, належать: встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.

Згідно ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" (чинна редакція) до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належать: встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією

Згідно ч. 1-3 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Чинна редакція ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачає, що тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Отже тарифи на постачання теплової енергії затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень як згідно чинної редакції закону так і згідно редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Постановою від 23.04.2015 року № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" встановлено Публічному акціонерному товариству "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні: тариф на теплову енергію - 295,17 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 248,65 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 44,40 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ).

У квітні 2015 року за споживання 22,4 Гкал було нараховано 7934,17 грн з урахуванням ПДВ, тобто по тарифу 295,17 грн без ПДВ.

Отже за тарифом 531,10 грн за Гкал було розраховано вартість 996,388578 Гкал, спожитих позивачем.

Постановою від 03 березня 2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила: Установити ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні: - тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ). Установити ПАТ "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016, яка набрала законної сили, у справі № 826/15733/15 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" та визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови позов задоволено частково: визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент набрання постановою суду законної сили) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто нечинність з моменту прийняття Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 встановлена в судовому порядку.

Судом не приймаються заперечення третьої особи про підстави визнання її постанови нечинною судом, оскільки. рішення суду які набрали законної сили є обов'язковими до виконання.

Як вбачається з облікових карток з квітня 2015 по травень 2016, частково нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось позивачем на підставі тарифу, встановленого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 (531,10 грн/Гкал) на 996,388578 Гкал.

Однак, зважаючи на те, що вказана постанова НКРЕКП визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії з квітня 2015 по травень 2016 за тарифом 531,10 грн/Гкал.

При цьому, судом встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ "Київенерго" на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року. Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, не встановлено. Постанова НКРЕКП від 09.06.2016 № 972 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", якої встановлено тариф у розмірі 1153,80 грн за 1 Гкал набрала чинності з 01.07.2016.

Відтак, для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії з квітня 2015 по травень 2016 буде вірним застосування вищезазначеного тарифу у розмірі 295,17 грн за 1 Гкал, а тому враховуючи обсяги спожитої теплової енергії, згідно облікових карток, суд дійшов висновку, що вартість спожитої теплової енергії з квітня 2015 по травень 2016 становить 294104,02 грн без урахування ПДВ та - 352924,82 грн з урахуванням ПДВ. Відповідач свого контррозрахунку не надав, а позивач не врахував, що вартість теплової енергії у кількості 22,40 Гкал спожитої у квітні 2015 року була розрахована за тарифом 295,17 грн за 1 Гкал без ПДВ, в зв'язку з чим розрахунок суду відрізняється від розрахунку позивача.

Суд погоджується з запереченнями відповідача щодо сплати суми 75000,00 грн на підставі платіжних доручень: № 15 від 27.05.2015 на суму 25000,00 грн з призначенням платежу: оплата за теплову енергію за березень 2015 року; № 86 від 28.04.2015 на суму 30000,00 грн з призначенням платежу: оплата за теплову енергію за лютий 2015 року; № 64 від 07.04.2015 на суму 20000,00 грн з призначенням платежу: оплата за теплову енергію за березень 2015 року, поза межами періоду з квітня 2015 по травень 2016 року, за який просить повернути надміру сплачені кошти позивач. За таких умов платежі у розмірі 75000,00 грн не враховуються судом для визначення надміру сплаченої позивачем суми.

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень: № 362 від 25.12.2015 на суму 60000,00 грн, № 323 від 19.11.2015 на суму 33874,39 грн, № 285 від 19.10.2015 на суму 5395,58 грн, № 283 від 15.10.2014 на суму 4000,00 грн, № 215 від 18.08.2015 на суму 10000,00 грн, № 181 від 16.07.2015 на суму 65900,00 грн, № 168 від 03.07.2015 на суму 10000,00 грн, № 382 від 20.01.2016 на суму 70000,00 грн, № 398 від 08.02.2016 на суму 14733,29 грн, № 425 від 29.02.2016 на суму 100000,00 грн, № 426 від 29.02.2016 на суму 20035,12 грн, № 450 від 25.03.2016 на суму 50000,00 грн, № 456 від 29.03.2016 на суму 50000,00 грн, № 484 від 27.04.2016 на суму 50000,00 грн, № 518 від 25.05.2016 на суму 20000,00 грн, № 534 від 31.05.2016 на суму 11885,32 грн. Загальна сума сплачена позивачем за отриману з квітня 2015 по травень 2016 року теплову енергію становить 575823,70 грн. З вказаних коштів позивачем було перераховано за квітень 2015 року 10000,00 грн. Враховуючи те, що в квітні 2015 року позивачу було нараховано 7934,17 грн за тарифом 295,17 грн, суд віднімає вказану суму від загальної суми оплати. (575823,70 грн-7934,17=567889,53 грн). Отже згідно вищезазначеного суд встановив, що сума сплачена позивачем за теплову енергію за період з квітня 2015 по травень 2016 року за тарифом 531,10 грн за 1 Гкал (постанова НКРЕКП № 613 від 03.03.2015) становить 567889,53 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та враховуючи те, що суду не надано доказів погодження між сторонами в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів, вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту протягом квітня 2015 по травень 2016 за тарифами згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, що складає у вказаному періоді суму 352924,82 грн. з ПДВ, виходячи з кількості спожитої теплової енергії.

Тобто сума надміру сплачених коштів за отриману в період з квітня 2015 по травень 2016 року теплову енергію становить 214964,71 грн.

Відповідно до ст. 530 ЦК якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

24.10.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією про перерахунок нарахувань за спожиту теплову енергію № 45 оскільки було визнано нечинною постанову НКРЕКП № 613, в зв'язку з чим просив провести перерахунок нарахувань за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року згідно тарифу в розмірі 293,50 грн. за Гкал, оскільки тариф 531,1 грн. за Гкал нечинний та незаконний.

21.12.2017 відповідач надав відповідь позивачу № 3622/32/22639, в якій повідомило про відсутність у нього права самостійно визначати тарифи на теплову енергію. Відповідач зазначив, що на цей час у ПАТ "Київенерго" відсутні правові підстави для задоволення звернення щодо здійснення перерахунку вартості теплової енергії.

Отже позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення надміру сплачених коштів, що підтверджується матеріалами справи.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Суд не погоджується з запереченнями відповідача щодо відсутності нормативного обґрунтування позовних вимог на підставі ст. 1212 ЦК України.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи.

Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

Правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, виходячи з обставин справи, повинен дати суд.

Представленими доказами встановлено, що правовідносини між сторонами спору врегульовані умовами договору № 240171 від 01.03.2005.

Відтак, суд визнає, що між сторонами у цьому спорі виникли господарські правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, що застосовуються до окремих видів угод, а договірний характер цих правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України. Тому зазначені грошові кошти не можуть бути витребувані у відповідача як безпідставне збагачення. За таких обставин доводи відповідача, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні положень статті 1212 ЦК України, визнаються судом безпідставними.

Заперечення відповідача щодо виходу позивачем за межі своїх вимог при здійснення розрахунку надміру сплачених коштів в зв'язку з безпідставним врахуванням травня 2016 року визнаються судом не обґрунтованими. Оскільки, позивач при визначенні період зазначав, "з квітня 2015 по травень 2016", а не "з квітня до травня 2016", тобто включав у позовні вимоги травень 2016 року.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5250,00 грн.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 5250,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи копію договору №17/10/02 про надання правових послуг від 02.10.2017, укладений позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна адвокатська група", в особі директора Зарубіна Олега Олександровича, відповідно до якого виконавець на підставі Конституції України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" надає наступні професійні правничі (юридичні) послуги: представництво інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва за позовом ОСББ "Арован" до ПАТ "Київнерего" про стягнення коштів у розмірі 282097,64 грн, іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, яка визначена в пункті 1.1 цього договору, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, написання претензій, вивчення фінансово-господарської документації клієнта з порушеного питання, підготовка позовної заяви про стягнення коштів з ПАТ "Київенерго", вчинення інших процесуальних дій. Виконання доручення згідно умов цього договору покладається на адвоката Зарубіну Тетяну Михайлівну. Позивачем долучено до позову Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1263 від 29.12.1998, яке видане на ім'я Зарубіної Тетяни Михайлівни; акт від 31.01.2018 про обсяг наданих послуг за договором № 17/10/02 про надання правових послуг від 02.10.2017 (в акті наведено перелік наданих адвокатом послуг); копію платіжного доручення № 273 від 01.02.2018 на суму 5250,00 грн щодо оплати згідно п. 1.1.2 договору про надання правових послуг № 17/10/02.

Відповідно до ч. 5 , 6 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та з вказаними обставинами, а тому підлягають частковому стягненню з відповідачів в розмірі 4000,62 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код: 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арован" (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12 Д; ідентифікаційний код: 32528492) суму надмірно сплачених коштів в розмірі 214964 (двісті чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 71 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3224 (три тисячі двісті двадцять чотири) грн. 47 коп., та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 62 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 26.04.2018

Суддя І.В.Усатенко