Рішення

від 26.04.2018 по справі 925/311/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Черкаси справа № 925/311/18

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В., за участю представників сторін: позивача - Якшина С.О. за довіреністю, відповідача - Тарасенка Ю.М. за довіреністю, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом фермерського господарства КДВ до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання права оренди землі і визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фермерське господарство КДВ , звернувся в господарський суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просив суд визнати за ним право оренди земельної ділянки площею 25,4560 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 03.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, право оренди землі на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.11.2014 року, номер запису №7717518, в такій редакції:

Додаткова угода

про заміну сторони в Договорі оренди землі від 03.10.2014

м. Черкаси ____

---

2018

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області в особі

---

, що діє на підставі

---

далі - Орендодавець , з однієї Сторони,

Громадянин України ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 14 липня 1995 року, надалі - первісний Орендар, з другої Сторони та

Фермерське господарство КДВ , місцезнаходження якого: 20635, Черкаська обл., Шполянський район, село Лебедин, вулиця Заводська, будинок 17, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39260488, в особі голови господарства Франчука Романа Івановича, що діє на підставі статуту, надалі - Орендар, з третьої сторони, надалі разом іменуються Сторони , а кожен окремо - Сторона , керуючись ст. 6, 11, 520, 626, 627 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України Про оренду землі уклали цю Додаткову угода про заміну сторони Договору оренди землі від 03.10.2014 (далі - Договір) про таке:

1. Сторони погодилися змінити сторону в Договорі оренди землі від 03.10.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та Громадянином України ОСОБА_3, а саме, передати Фермерському господарству КДВ усі права та обов'язки Орендаря за Договором.

2. Після підписання Сторонами цієї Додаткової угоди Фермерське господарство КДВ стає стороною Договору і є повним правонаступником ОСОБА_3 по його правам та обов'язкам за Договором.

3. ОСОБА_3 зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення цієї Додаткової угоди передати Орендарю оригінал Договору та інші документи і інформацію, які є важливими для його виконання.

4. Додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання Сторонами і скріплення підписів печатками та діє до закінчення терміну дії Договору відповідно до його умов.

5. Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору, укладена в трьох примірниках українською мовою, по одному для кожної Сторони .

Позов мотивований тим, що з метою здійснення підприємницької діяльності у виді товарного сільськогосподарського виробництва громадянин України ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 03.10.2014 року, укладеного ним та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, набув право оренди земельної ділянки площею 25,4560 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.11.2014 року, номер запису № 7717518. Земельна ділянка, яка є об'єктом договору, є сільськогосподарським угіддям - рілля, її використання за цільовим призначенням визначене для ведення фермерського господарства. На виконання умов договору оренди землі ОСОБА_3 засноване Фермерське господарство КДВ , після державної реєстрації юридичної особи якого останнє набуло право користування земельною ділянкою на умовах договору оренди землі від 03.10.2014 року та звернулось до відповідача з пропозицією замінити особу орендаря, як сторону у договорі оренди землі від 03.10.2014 року, з громадянина України ОСОБА_3 на Фермерське господарство КДВ , до клопотання було додано проект спірної додаткової угоди для підписання. У задоволенні цього клопотання відповідачем позивачу відмовлено з мотивів його суперечності вимогам законодавства, що і стало підставою звернення до суду для вирішення наявного спору.

Правовими підставами позову позивач визначив норми статей 22, 31, 93, 122-123 ЗК України, ст. 30 Закону України Про оренду землі , статтями 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , статтями 179, 187, 188 ГК України, правові висновки Верховного Суду України викладені у постанові від 18.06.2016 у справі № 6-248цс16, умови пунктів 1, 14, 15 договору оренди землі від 03.10.2014 року.

Ухвалою господарського суду від 04.04.2018 року позовну заву прийнято до свого провадження суддею Грачовим В.М., по ній порушено провадження у справі № 925/311/18, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_3, явку усіх учасників процесу визнано обов'язковою.

Відповідач - головне управління Держгеокадастру у Черкаській області в особі свого представника подав 23.04.2018 року за вх. № 11601 письмовий відзив на позов, за змістом якого проти позову заперечував з мотивів безпідставності, необґрунтованості і недоказаності позовних вимог, а саме - набуття спірного права оренди землі позивачем не підтверджене належними доказами, за наявності не припиненого права оренди тієї ж земельної ділянки у ОСОБА_3 спірні вимоги позивача відповідач вважає незаконними.

В судовому засіданні представник позивача позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав і просив суд його задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнав і просив суд в його задоволенні позивачу відмовити повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Третя особа - громадянин ОСОБА_3 в засідання суду не з'явився, явку своїх представників не забезпечив, хоч про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, його неявка не перешкоджає вирішенню спору, суд, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи (або його представника) за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

03.10.2014 року, Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, як орендодавцем, і позивачем - громадянином України ОСОБА_3, як орендарем, був укладений договір оренди землі. За умовами пунктів 1, 2 цього договору орендодавець зобов'язався надати, а орендар прийняти в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 25,4560 га, сільськогосподарські угіддя - рілля для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Лебединської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Сторони договору погодили усі його істотні умови та, зокрема, домовились, що згідно з пунктами 14, 15 договору, в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. Договір укладено на 21 рік та діє до 03.10.2035 року (п. 8 договору).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 26.12.2014 року індексний номер 31753765, на підставі договору оренди землі від 03.10.2014 року право оренди землі за ОСОБА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 17.11.2014 року, номер запису №7717518.

Із витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і Статуту Фермерського господарства КДВ вбачається, що 17.06.2014 року проведено державну реєстрацію юридичної особи Фермерського господарства КДВ , його засновником є ОСОБА_3, керівником і підписантом - Франчук Роман Іванович, ідентифікаційний код юридичної особи 39260488.

28.02.2018 року позивач в особі голови господарства звернувся до відповідача із клопотанням № 28/02-18, в якому просив замінити сторону орендаря в договорі оренди землі від 03.10.2014 року шляхом укладення додаткової угоди, а саме замінити ОСОБА_3 на нового орендаря - Фермерське господарство КДВ , код ЄДРПОУ 39260488 без зміни умов договору. До клопотання додані необхідні документі і, зокрема, проект додаткової угоди для підписання. Проект додаткової угоди підписаний, як сторонами цієї угоди, первісним орендарем ОСОБА_3 та новим орендарем Фермерським господарством КДВ .

Листом № 920/0/95-18 від 07.03.2018 року відповідач відмовив позивачу у задоволенні клопотання про заміну сторони в договорі оренди землі від 03.10.2014 року шляхом укладення додаткової угоди та відмовився укласти запропоновану додаткову угоду про заміну сторони з підстав її суперечності нормам ст. 8 1 Закону України Про оренду землі .

Відмова відповідача стала підставою звернення позивача до суду за захистом його права оренди, вимога позивача про захист цього права є предметом спору у справі, що розглядається.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 3, 6 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, зміна правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Спірні правовідносини сторін, а відповідно, їх цивільні права та обов'язки, виникли із договору і актів цивільного законодавства, за правовою природою віднесені до зобов'язань найму (оренди) земельної ділянки, загальні положення про найм (оренду) визначені параграфом 1 глави 58, про найм (оренду) земельної ділянки, як окремий вид зобов'язань, параграфом 3 глави 58 ЦК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України. Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Земельного кодексу України, Законів України Про оренду землі , Про фермерське господарство .

Частиною 2 ст. 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України Про оренду землі визначено, що:

орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6);

договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13);

договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14);

зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30);

спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (ст. 35).

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі у редакції, чинній на час надання відповідачеві земельної ділянки, укладення оспорюваного договору та реєстрації фермерського господарства), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону України Про фермерське господарство ).

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 згаданого Закону).

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, провадження № 14-5/цс-18.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів в Україні , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладені обставини справи суд вбачає, що між третьою особою - громадянином ОСОБА_3 і Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, правонаступником якого є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, укладено договір оренди землі для ведення фермерського господарства. Після державної реєстрації права оренди землі, набутого на підставі цього договору, третьою особою засноване та зареєстроване як юридичну особу Фермерське господарство КДВ , метою якого є здійснення підприємницької діяльності, основними видами якої є товарне сільськогосподарське виробництво на основі землі, отриманої у користування засновником. Фермерське господарство КДВ фактично здійснює користування земельною ділянкою, яка є об'єктом договору оренди землі від 03.10.2014 року, і у зв'язку з цим звернулось до відповідача, як орендодавця, з клопотанням про заміну сторони в договорі оренди землі від 03.10.2014 року шляхом укладення додаткової угоди. Клопотання оформлене з дотриманням норм статей 651-654 ЦК України, статті 188 ГК України.

Відтак, з урахуванням наведених норм законодавства і правових висновків Верховного Суду, місцевий господарський суд вбачає, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до Фермерського господарства КДВ з дня його державної реєстрації, а тому відмову відповідача у внесенні змін про це до договору оренди, на підставі якого відбувається користування цією земельною ділянкою, суд визнає незаконною.

Твердження відповідача, покладене в основу заперечення на позов, про наявність не припиненого права користування цією ж земельною ділянкою у громадянина ОСОБА_3 і про заборону відчуження ним права оренди на користь третіх осіб суд вважає безпідставним і відхиляє, оскільки за обставин даного спору право користування цією земельною ділянкою у громадянина ОСОБА_3, відповідно до норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , припинилось з дати реєстрації статусу юридичної особи Фермерського господарства КДВ , а твердження про заборону відчуження ОСОБА_3 права оренди цієї земельної ділянки суперечить змісту ст. 8 1 Закону України Про оренду землі , на норми якої відповідач посилається у своєму запереченні.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами а , д частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладені обставини справи, наведені норми законодавства та умови спірного договору оренди землі суд позов визнає обґрунтованим, доказаним і задовольняє повністю. Доводи відповідача, наведені ними у письмовому відзиві і поясненнях його представника в засіданні суду, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягали б стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3524 грн., проте вимога про їх відшкодування позивачем не заявлялась.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Фермерським господарством КДВ , ідентифікаційний код юридичної особи 39260488, місцезнаходження: 20635, Черкаська обл., Шполянський район, село Лебедин, вулиця Заводська, будинок 17 право оренди земельної ділянки площею 25,4560 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 03.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, право оренди землі на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.11.2014 року, номер запису №7717518, в такій редакції:

Додаткова угода

про заміну сторони в Договорі оренди землі від 03.10.2014 року

м. Черкаси ____

---

2018

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області в особі

---

, що діє на підставі

---

далі - Орендодавець , з однієї Сторони,

Громадянин України ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 14 липня 1995 року, надалі - первісний Орендар, з другої Сторони та

Фермерське господарство КДВ , місцезнаходження якого: 20635, Черкаська обл., Шполянський район, село Лебедин, вулиця Заводська, будинок 17, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39260488, в особі голови господарства Франчука Романа Івановича, що діє на підставі статуту, надалі - Орендар, з третьої сторони, надалі разом іменуються Сторони , а кожен окремо - Сторона , керуючись ст. 6, 11, 520, 626, 627 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України Про оренду землі уклали цю Додаткову угода про заміну сторони Договору оренди землі від 03.10.2014 (далі - Договір) про таке:

1. Сторони погодилися змінити сторону в Договорі оренди землі від 03.10.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та Громадянином України ОСОБА_3, а саме, передати Фермерському господарству КДВ усі права та обов'язки Орендаря за Договором.

2. Після підписання Сторонами цієї Додаткової угоди Фермерське господарство КДВ стає стороною Договору і є повним правонаступником ОСОБА_3 по його правам та обов'язкам за Договором.

3. ОСОБА_3 зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення цієї Додаткової угоди передати Орендарю оригінал Договору та інші документи і інформацію, які є важливими для його виконання.

4. Додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання Сторонами і скріплення підписів печатками та діє до закінчення терміну дії Договору відповідно до його умов.

5. Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору, укладена в трьох примірниках українською мовою, по одному для кожної Сторони .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02.05.2018 року.

Суддя В.М. Грачов